ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 липня 2022 року м. Київ № 640/25896/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з позовом про:
- визнання протиправною відмови Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської обл. оформити та видати ОСОБА_2 2006 року народження по досягненню ним 16-річного віку, за особистим зверненням з заявою про видачу паспорта книжечки, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 , разом із своїми батьками, звернувшись до відповідача із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, отримав відмову з посиланням на те, що підставою для видачі паспорта у формі книжечки є відповідне рішення суду, яке набрало законної сили. Вважаючи, що права неповнолітнього ОСОБА_2 порушені, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась з відповідним позовом до суду.
Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано відзив про невизнання позову, у якому зазначено, що законодавством встановлено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, водночас підстави для оформлення ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки відсутні. Також вказано, що станом на день звернення позивач не досягнув 16-річного віку, а тому, на думку відповідача, звернення до суду є передчасним, так як ОСОБА_2 не досягнув віку, встановленого законодавством, для отримання паспорту громадянина України зразка 1994 року.
Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши заяви по суті, дослідивши письмові докази, суд установив.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.05.2006, громадянин України ОСОБА_3 та громадянка України ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись в інтересах ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.
За наслідками розгляду вказаної заяви, Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області листом від 18.07.2020 №8024-1351/8024.2-20 повідомив, що Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення Державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійним та знищення паспорта громадянина України". Зазначеною постановою затверджені, зокрема, зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта. Вказано, що судове рішення у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яке посилається заявник, не може бути підставою для видачі паспорту громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи. Пунктом 2 Положення № 2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства після досягнення 16-річного віку. Крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних", оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту віл втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, зі змінами від 3 квітня 2019 року, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому МВС, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. За наявною у заяві копією свідоцтва про народження неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на день звернення до Голосіївського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення№ 2503- XII, йому виповнилось лише 14 років, а тому у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року.
Вважаючи дії щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки неповнолітньому ОСОБА_2 протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено: зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення (пункт 22 статті 4); рішення Верховного Суду у зразковій справі підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами перегляду рішень в апеляційному порядку, визначеному цим Кодексом (частина одинадцята статті 290); при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина третя статті 291).
Великою Палатою Верховного Суду розглянуто апеляційну скаргу у зразковій справі №806/3265/17, за наслідками розгляду якої прийнято постанову від 19.09.2018 про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправною відмову територіального органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ та зобов'язано оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
За змістом постанови Великої Палати від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 ознаками цієї типової справи є:
- позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки згідно з "Положенням про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- відповідач - територіальні органи ДМС України;
- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ.
Як установлено судом, ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою від 14.07.2020 про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Зі змісту позову вбачається, що така вимога обумовлена незгодою ОСОБА_2 на обробку його персональних даних, зокрема біометричних.
Отже, з огляду на встановлені обставини, адміністративна справа №640/25896 є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №806/3265/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 дійшла таких висновків.
Аналізуючи статтю 32 Конституції України, за якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. При цьому Великою Палатою враховано Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012, яким надано тлумачення статті 32 Основного Закону України та зазначено, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини,
Також Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою, в тому числі, гарантовано право на повагу до приватного та сімейного життя, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Аналізуючи положення Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI, "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ, постанови Кабінет Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", практику Європейського суду з прав людини щодо виправданості втручання держави в права людини, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Нові технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, на відміну від "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ, не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З огляду на такі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що самі по собі дії органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI.
Для належного захисту порушених прав особи Велика Палата Верховного Суду вирішила зобов'язати орган Державної міграційної служби України оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ.
Відповідно до абзацу шостого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 1 Розділу VI "Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 визначено, що для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає, зокрема рішення суду.
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 та наведене правове регулювання, а також враховуючи, що позивачем до заяви від 14.07.2020 додано всі документи визначені пунктом 1 розділу VI Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною відмову Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки та зобов'язати Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у вигляді книжечки.
Вимога щодо зобов'язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської обл. оформити та видати ОСОБА_2 2006 року народження по досягненню ним 16-річного віку, за особистим зверненням з заявою про видачу паспорта книжечки, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ не підлягає задоволенню, оскільки, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві видати ОСОБА_4 паспорт у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 №2503-ХІІ та зобов'язання видати такий паспорт, судом вирішено відповідний спір. Задоволення вимог у зазначеній частині є належним та достатнім способом захисту прав, інтересів позивача.
Суд відхиляє посилання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на недосягнення ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку з огляду на таке.
Дійсно, у пункті 2 Положення №2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Разом з тим, частиною другою статті 21 Закону №5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією із ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
В свою чергу, постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій
Питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", у якому зазначено, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №9901/938/18.
Отже, в цьому випадку до спірних правовідносин застосуванню підлягає не пункт 2 Положення №2503-XII, а частина друга статті 21 Закону №5492-VI.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 7 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати присудженню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 992 року №2503-ХІІ.
Зобов'язати Голосіївський районний відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), законний представник - ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м.Києві 07.04.1998; місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач - Голосіївський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 03029, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 15)
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А)
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.А. Донець