Справа № 466/7277/21
Провадження № 2/466/479/22
22 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі :
головуючої судді Зими І.Є.
при секретарі Колодій Я.П.
з участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист честі, гідності , ділової репутації, відшкодування моральної шкоди , -
09.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та остаточно уточнивши свої вимоги, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів 326 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, зобов'язати відповідачів : спростувати подану ними інформацію, в тих же джерелах, де вона була опублікована, зокрема в телеграм каналі «Утос как он есть», в facebook групах: «утос», «таланти в утос», «життя на осліп», «незряча каста України» ; та принести йому вибачення. Крім того, просить зобов'язати відповідачів видалити інформацію, котра міститься в додатках, з зазначених каналів.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 06.08.2021р. , на телеграм каналі «Утос как он єсть», відповідачем ОСОБА_3 опубліковане голосове повідомлення наступного змісту «Доброго дня групо! Звертаюся до ОСОБА_7 . ОСОБА_8 , не могли б ви в групі розказати про те, як ви справляли в 2020 році ОСОБА_9 , коли ви напилися до чортиків і почали мірятися своїм хазяйством з одним чудаком з нашого підприємства, і коли в того чудака оказалося, як то кажуть, воно від вашого хазяйства краще, як ОСОБА_10 впала в істерику. От роскажіть про те, а що ви всяку дурню викладаєте! Це було би краще, і всі би почули, а може би і розміри сказали. Всього вам найкращого, чекаємо вашої, як то кажуть докладної».
В подальшому, у вказаній групі, адміністратором якої є відповідач ОСОБА_4 , і до якої в подальшому долучився відповідач ОСОБА_6 , відбувалось обговорення вищевказаної публікації, що супроводжувалось цькуванням та образами в сторону позивача, висловлюванням відносно нього непристойних речей, звинувачуванням у зловживанні алкоголю та іншими повідомленнями подібного змісту, що принижують його честь і гідність.
На думку позивача факти, про які описували відповідачі є недостовірною інформацією, не відповідають дійсності, є надуманими, адже не закріплені жодними доказами.
Позивач зазначає, що він є публічною особою, директором підприємства, адвокатом, членом правової комісії Українського товариства сліпих, а відтак такі публікації завдають шкоди його честі, гідності та діловій репутації.
Окрім того, вказаними діями з боку відповідачів йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 326 000 грн. Він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не може повноцінно займатися професійною діяльністю, оскільки різноманітні публікації продовжуються.
Із врахуванням вищенаведеного, з метою захисту особистих немайнових прав, задля припинення систематичного цілеспрямованого паплюження репутації позивача ОСОБА_1 з боку відповідачів, що знаходить свій прояв у постійному введенні в оману суспільства щодо його дій, позивач вважає за необхідне захистити свої немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, звернувшись до суду із заявленими вище вимогами.
Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 16 вересня 2021р. та розгляд справи призначено в загальному позовному провадженні.
20.10.2021р. відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача категорично заперечив. Свою позицію мотивує тим, що позивач з незрозумілих причин вважає, що описані в позові висловлювання стосуються саме його особи. Адже ні в аудіозаписі розмов, ні в інших доданих до позову матеріалах немає жодного факту вказування прізвища позивача. Відтак, жодної образи його честі, гідності і ділової репутації у наведених в позові публікаціях не мало місця. Також зазначає, що позивач значно перебільшує свій статус, вважаючи себе публічною особою, якою насправді він не являється. Останній намагається подати нейтральні розмови людей як такі, що ображають його гідність та ділову репутацію. А подання цього позову є виключно проявом неприязні позивача особисто до нього, як підлеглого по роботі. Адже це пов'язано з тим, що ОСОБА_1 , будучи директором ПОГ «Львівське УВП УТОС», двічі звільняв його з роботи, однак через суд він поновлявся і на даний час в суді триває черговий розгляд справи про його поновлення на займаній посаді. Відтак, ОСОБА_1 намагається таким чином йому помститися, подаючи цей позов з надуманих підстав.
Щодо стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, відповідач ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо того, що його висловлювання стосувалися саме його, жодним чином не обґрунтовано, у чому конкретно полягає завдання йому моральної шкоди, що йому було заподіяно моральних страждань чи якимось чином було заподіяно шкоди його діловій репутації.
08.11.2021р. відповідач ОСОБА_5 подав відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача категорично заперечив з аналогічних підстав. Вважає, що позов ОСОБА_1 абсолютно необгрунтований, викладені у ньому факти є надуманими та не відповідають дійсності і не підтверджені належними доказами.
10.11.2021р. ОСОБА_3 подано відзив на заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог. Відповідач зазначає, що позивач у цій заяві надалі продовжує стверджувати, що його начебто ображають та принижують, однак, як і в позові, не надає належних доказів на підтвердження цього. Зокрема, із наданих ним скріншотів, які містять дані невідомих осіб, неможливо належним чином отримати належну інформацію щодо позовних вимог. Не зрозуміло з якого пристрою вони зроблені, хто писав ці дописи, тощо. Також, у представлених суду позивачем аудіофайлах не зрозуміло, кому належать голоси на цих записах, жодна особа на них не ідентифікована належним чином. З таких неможливо встановити, що вони містять образи саме честі і гідності позивача. Відсутні і докази, що коментарі на різних ресурсах написані саме відповідачами, саме з їх пристроїв.
06.01.2022р. та 10.01.2022р. позивач ОСОБА_1 подав відповіді на відзиви, в яких зазначив, що інформація, котру поширив відповідач стосується конкретних подій та конкретно його особи. Останній публічно поширив відносно нього недостовірну інформацію, що принижує його честь і гідність, а відтак наполягає на своїх вимогах і просить позов задовольнити.
Підготовче судове засідання завершено 12.01.2022р., справа призначена до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, надавши пояснення, аналогічні викладеним у заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити повністю. Крім того, мотивуючи розмір спричиненої йому моральної шкоди вказав, що при його визначенні виходив із тієї суми відшкодування, який буде надавати йому право в подальшому , у разі відмови у позові, оскаржувати рішення до касаційної інстанції та ЄСПЛ.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Галань В.М. в судовому засіданні позов заперечив з підстав , викладених у відзиві.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засіданні не з'явились повторно, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду. Причини неявки суду невідомі.
Розглянувши справу в порядку загального провадження, заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1, ч.5, ч.6ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю, та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до ч.4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Разом із цим, Конституцією гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Згідно ст. 201 ЦК України , честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно частин 1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Згідно ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що поширені оціночні судження або думки, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи, з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
У своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції (див. наведене вище рішення у справі Lingens v. Austria, с. 28, § 46).
Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (див. зазначене вище рішення De Haes Gijsels v. Belgium, стор. 236, § 47).
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Ляшко проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
В даному випадку суд, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов висновку, що викладені у наданих позивачем записах, розміщених в телеграм каналі «УТОС как он есть» у мережі Інтернет висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб'єктивної думки невизначеного кола осіб щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
Аналіз змісту оспорюваних записів свідчить про відсутність твердження про факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження осіб, що приймають участь у численних розмовах на різні теми . Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо.
Зокрема, з прослуханих у судовому засіданні записів розмов, наданих позивачем на підтвердження вимог, спірні висловлювання не містить чіткої ідентифікації особи, якої воно стосується, у загальному змісті розмови учасників бесіди, взагалі не простежується взаємозв'язок висловлювань відповідачів в напрямку особи позивача. Також такі не містять образливих та дискримінуючих висловлювань, які б можна було пов'язати з особою позивача.
Позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав жодних доказів, чому він вважає, що спірні висловлювання стосувалися саме його особи.
Так, згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Між тим, надані позивачем в суду файли із аудіо-записами та фотографіями на компакт-дисках не відповідають вимогам, що ставляться ЦПК до електронних доказів.
Так, згідно ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.
Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Статтею 7 вказаного Закону визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Під час розгляду справи, судом оглянуто вміст компакт-дисків, які були представлені позивачем, як доказ поширення відносно нього недостовірної інформації, на яких не виявлено наявності електронного підпису позивача. А відтак, суд вважає вказані докази неналежними та недостовірними, тому не бере такі до уваги.
Представлені позивачем роздруківки електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Такі правові висновки висловлені у низці постанов КГС ВС.
Також вищенаведене узгоджується із низкою правових висновків, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18), від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), від 4 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20).
Враховуючи викладене, суд, дослідивши докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що не підлягають до задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідачів спростувати подану ними інформацію, в тих же джерелах, де вона була опублікована.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то згідно п.4 ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з п.п.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Як зазначено вище, не знайшло свого підтвердження порушення відповідачами прав позивача, тому його вимоги щодо стягнення з відповідачів компенсації за завдану позивачу моральну шкоду не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від основних вимог позивача.
Від відповідача ОСОБА_3 , інтереси якого в ході судового розгляду представляв захисник В. Галань, поступило клопотання про відшкодування йому витрат на правничу допомогу, в разі відмови у задоволенні позову. 22.07.2022 до суду поступила заява про обґрунтування судових витрат , копія якої з додатками скерована і позивачу. В судовому засіданні 22.08.2022 захисником подано також заяву про збільшення витрат на правничу допомогу, що пов'язане з участю захисника у розгляді справи в цей день.
Вирішуючи дані вимоги суд приходить до наступного висновку.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Окремо існує норма щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу - з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Судом враховуються : умови договору про надання послуг ; витрачений час на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо); докази, надані відповідачем на підтвердження реальності витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
У даному випадку на підтвердження своїх вимог відповідачем представлено : ордер на надання правничої допомоги від 21.10.2021, що виданий на підставі договору № 04/09/2021 від 27.09.21 ; текст вказаного договору, яким передбачено оплату за надання послуг протягом 10 календарних днів після набрання рішенням у справі законної сили ( п. 4.7 ) ; акт про надані послуги від 22.07.22 та акт про надані послуги від 22.08.2022, в яких відображено обсяг виконаних робіт та їх вартість . На думку суду, розмір заявлених витрат на правничу допомогу відповідає критеріям визначення та розподілу судових витрат, таких як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відтак, відповідачем підтверджено необхідність стягнення коштів з позивача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, на суму 10 600 грн. При цьому суд враховує також ту обставину, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Тобто, суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Вказаний висновок відображений в ряді постанов Верховного Суду за минулий рік, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19. Позивач ОСОБА_1 , отримавши копію заяви відповідача про обґрунтування суми судових витрат, не звертався з мотивованою заявою про необхідність зменшення таких. Враховуючи викладене, відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви представника відповідач ОСОБА_3 .
Оскільки позивач є інвалідом першої групи ( а.с. 8 ) , він звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 10, 81, 263-265 ЦПК України, суд , -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист честі, гідності , ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити .
Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 600 грн.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач : ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_4 ; проживає АДРЕСА_3 ; ІПН НОМЕР_3 ;
Відповідач : ОСОБА_5 , проживає АДРЕСА_4 .
Відповідач : ОСОБА_6 , проживає АДРЕСА_5 .
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного його тексту, до Львівського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 29 серпня 2022року.
Суддя І. Є. Зима