26 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 192/705/22
провадження № 51-1760ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12019080000000322 від 18 липня 2019 року.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 липня 2022 року закрив апеляційне провадження, у зв'язку із встановленням під час апеляційного розгляду, що скаргу було подано на рішення, яке не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді.
Зазначає, що апеляційний суд обмежив його у доступі до правосуддя, оскільки, як він вважає, ухвала районного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку, а отже, цей суд не мав підстав для закриття апеляційного провадження.
Крім цього, вважає, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010 в якому зазначено, що апеляційне провадження можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
Також, касатор акцентує на проведенні апеляційного розгляду за відсутності його і потерпілого.
Мотиви Суду
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Так, Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року № 344/2537/17 (провадження № 51- 6376км19) вказав на таке.
За приписами ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;
2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 392 КПК України).
Рішенням від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Конституційний Суд України, обґрунтовуючи свій висновок зазначив, що неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Наведене узгоджується з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Крім того, можливість апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті, насамперед, уникнення свавільного позбавлення свободи.
Крім того, Конституційний СудУкраїни вказав, що положення ч. 2 ст. 392 КПК в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, ч. 1 ст. 55 Основного Закону України.
Отже, за вищезгаданим рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, однак за ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2022 року відмовлено прокурору в продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_6 .
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказана ухвала місцевого суду є рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого, а тому прийняв законне та належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
Прийняте апеляційним судом рішення про закриття апеляційного провадження узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/118), у якій сформовано висновок про те, що якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді-після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає, що постановлення ухвали про закриття апеляційного провадження у зв'язку з тим, що апеляційні скарги подані на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню за відсутності потерпілого та його представника, не є істотним порушенням вимог КПК, оскільки за обставин цього провадження суд був позбавлений процесуальної можливості ухвалити інше рішення.
Доводи представника потерпілого про не врахування судом апеляційної інстанції рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, адже посилання на це рішення не релевантне обставинам даного кримінального провадження, з огляду на те, що у вказаному рішенні Конституційного Суду України йшлося про визнання неконституційним окремих положень Цивільного кодексу України.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що, закривши апеляційне провадження, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право особи на апеляційне оскарження судових рішень, то вони не ґрунтуються на законі.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Закриття апеляційного провадження у зв'язку із встановлення того, що скаргу подано на рішення, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копії судових рішень убачається, що підстави для її задоволення відсутні.
З огляду на викладене Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 необхідно відмовити.
Керуючись пункти 1, 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3