ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2022 року м. Київ № 640/6248/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
02.03.2021 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо невиплати пенсії йому за періоди з 01.03.2018 по 30.04.2018 (включно) та з 01.06.2018 по 31.10.2020 (включно);
- зобов'язати ГУ ПФУ виплатити нараховану, але не виплачену пенсію йому за періоди з 01.03.2018 по 30.04.2018 (включно) та з 01.06.2018 по 31.10.2020 (включно).
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що припинення виплати пенсії відбулося з підстав, що не передбачені законодавством, відтак з метою поновлення порушених прав просить зобов'язати відповідача виплатити нараховану, але не виплачену пенсію за відповідні періоди.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 19.03.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення до органів Пенсійного фонду України з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та після прийняття відповідного рішення. Кошти, які не виплачені з 01.03.2018 по 30.04.2018 та з 01.06.2018 по 31.10.2020 та призначені для виплати позивачу пенсії за даний період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, які будуть виплачені після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку. На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано копію пенсійної справи позивача.
Отже суд, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) як внутрішньо переміщена особа.
Судом встановлено, сторонами не заперечується, позивачу припинено виплату пенсії за період з 01.03.2018 по 30.04.2018 та з 01.06.2018 по 31.10.2020.
Також судом встановлено, що за заявою позивача від 19.03.2018 на підставі рішення Комісії управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 30.03.2018 № 12) позивачу поновлено виплату пенсії. Кошти за травень 2018 року нараховані позивачу та виплачені у травні 2018 року.
Пізніше, за заявою позивача від 03.09.2020 на підставі рішення Комісії управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу поновлено виплату пенсії. Кошти за листопад 2020 року нараховані позивачу та виплачені у листопаді 2020 року.
01.12.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій висловив прохання виплатити належні йому суми пенсії, зокрема за періоди з 01.03.2018 по 30.04.2018 та з 01.06.2018 по 31.10.2020.
Листом ГУ ПФУ від 30.12.2020 № 29955-31066/Д-02/8-2600/20 повідомлено позивача, зокрема про те, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи таку відмову відповідача у виплаті заборгованості протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
При цьому, згідно статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону № 1058-IV).
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду України має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості з виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Більш того, згідно частини другої статті 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок № 509).
Пунктом 1 Порядку № 509 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно пункту 6 Порядку № 509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
Приписами статті 12 Закону № 11706-VII визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав Управлінням праці та соціального захисту населення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання суб'єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.
Судом не враховуються в якості обґрунтування правомірності невиплати утвореної заборгованості по пенсії за минулий період посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова № 365), із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335.
Зокрема, відповідач у листі посилається на пункт 15 постанови № 365, яким визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Проте, посилання відповідача на відсутність такого порядку жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством України.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії" щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За приписами статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Приписами частини другої статті 46 Закону № 1058-ІV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Оскільки, виплата пенсії позивачу припинена у зв'язку з неправомірними діями управління Пенсійного фонду України, то відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлені з моменту їх припинення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та№ 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
За таких обставин, відсутність відповідного порядку щодо виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, як і не розроблення Кабінетом Міністрів України відповідних механізмів проведення таких виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
У даному спорі суд керується також правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.
З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії є протиправною, суперечить Конституції України та Закону № 1058-IV, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити пенсію за відповідний період.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено протиправність дій відповідача, тоді як відповідачем не доведено правомірність його дій щодо припинення виплати пенсії, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2021 позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
установив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 по 30.04.2018 (включно) та з 01.06.2018 по 31.10.2020 (включно).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити нараховану, але не виплачену пенсію ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 по 30.04.2018 (включно) та з 01.06.2018 по 31.10.2020 (включно).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії за один місяць.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, Київ, 04053; унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 42098368).
Суддя О.М. Чудак