ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2022 року м. Київ № 640/13187/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про зобов'язати вчинити дії,
прийняв до уваги наступне:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплачувати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсію відповідно до розрахунку, без обмеження її максимального розміру, починаючи з дати призначення пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 червня 2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно обмежено пенсію позивача максимальним розміром, чим порушено його право на належний рівень пенсійного забезпечення.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в позові, зазначивши, що розмір пенсійної виплати позивача визначався, зокрема, з урахуванням положень ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
06.07.2021 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив в якому зазначив, що в своєму Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України визнав, що обмеження максимального розміру пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає статті 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» при обмеженні розміру пенсії позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовим пенсіонером з 01.03.2020р., перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі 2609044041 підсумок пенсії Позивача становить 29531,01 грн.
При цьому, Відповідач здійснює виплату пенсії позивачу у розмірі з урахуванням максимального розміру пенсії, що становить 17690,00грн.
Позивач 11.02.2021р. звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії у нарахованому розмірі.
Відповідач листом №5942-4012/Г-02/8-2600/21 від 12.03.2021р. відмовив у виплаті пенсії позивачу у встановленому розмірі 29531,01грн. та зазначив, що виплата пенсії позивачу здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема, ч.7.ст.43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Відповідно до преамбули Закон N 2262-XII визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до статті 1-1 Закону N 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 N 107-VI внесено зміни до Закону N 2262-XII, а саме доповнено статтю 43 новою частиною сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року N 3668-VI внесено зміни до Закону N 2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 N 911-VIII, а саме частину сьому статті 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Натомість, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 N 7- рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону N 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі N 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Таким чином, положення частини 7 статті 43 Закону України N 2262-XII з дня ухвалення рішення про визнання їх неконституційними, а саме з 20.12.2016 є такими, що втратили чинність.
Крім того, Конституційним Судом України у рішеннях N 8-рп/99 від 06.07.99, N 5-рп/2002 від 20.03.2002 та N 8-рп/2005 від 11.10.2005 сформовано правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
У рішенні N 5-рп/2002 від 20.03.2002 Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У рішенні N 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України визначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
В свою чергу, згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 N 1774-VIII (далі - Закон N 1774-VIII), який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності із 01.01.2017, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Відповідач посилається на те, що на позивача поширюється дія статті 43 Закону N 2262-XII в редакції чинній на момент призначення його пенсії, яка у встановленому законодавством порядку не визнавалась неконституційною. Водночас частиною сьомою статті 43 вказаного Закону було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з моменту проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 N 7-рп/2016.
Суд зауважує, що буквальне розуміння змін внесених Законом N 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2016 від 20.12.2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни Законом України N 1774-VIII, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Таким чином, починаючи з 2017 року стаття 43 Закону від 09.04.92 N 2262-XII не містила норм про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року N 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 127/4267/17.
Тобто, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 (набув чинності 01.01.2017) до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни не можуть застосовуватись відповідачем для обмеження максимального розміру пенсії, адже, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Окрім того, норма ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», на яку посилається представник відповідача у відзиві, містить аналогічні положення що і ч. 7 ст. 43 Закону 2262-XII після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016. Відтак, на переконання суду, остання також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже містить приписи, щодо яких Конституційним Судом вже надавалась оцінка у рішенні від 20.12.2016 N 7-рп/2016, з наявною відмінністю тільки у періоді застосування обмежень максимального розміру пенсії.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що протягом 2020 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачу максимальним розміром є протиправними.
Щодо вимоги позивача зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києва перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром з дати призначення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень вбачається, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає апріорі уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв'язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов'язанням особи вчиняти певні дії на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява N 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 34, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з дати призначення.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію, згідно якої право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom N 44277/98).
Як вбачається з розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №2609044041 для ОСОБА_1 станом на 15.02.2021 пенсію було обмежено пенсію максимальним розміром.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру, починаючи з дати призначення пенсії.
Враховуючи відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про розподіл останніх судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243 - 246, 250, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити нарахування і виплату призначеної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії без обмеження її максимального розміру з дати призначення пенсії з урахуванням різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.О. Арсірій