ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2022 року м. Київ № 640/33873/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби
України у місті Києві та Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач), третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі по тексту - третя особа), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, якими відхилено скаргу на наказ третьої особи про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та скасувати рішення від 26 червня 2021 року № 44-21;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути скаргу на наказ третьої особи, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та переглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем оскаржувано рішення прийнято на формальних підставах без врахування обставин індивідуального характеру. При розгляді скарги відповідач не витребував особову справу, а тому позивач вважає, що рішення про відхилення скарги є формальним та прийнято без врахування обставин справи у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 17 грудня 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та прийняте з урахуванням усіх обставин справи, а викладені позивачем факти не відповідають конвенційним ознакам та не є підставою для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Третя особа у встановлений судом строк не подала письмові пояснення щодо позовної заяви.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Громадянин Узбекистану ОСОБА_1 04 березня 2021 року звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 25 березня 2021 року № 101 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що повідомлено позивачу листом від 25 березня 2021 року № 52, яке було отримано ним 17 травня 2021 року згідно розписки в матеріалах особової справи.
Того ж дня позивач скористався процедурою адміністративного оскарження зазначеного вище рішення та подав до Державної міграційної служби України відповідну скаргу.
Рішенням Державної міграційної служби України від 25 червня 2021 року № 44-21 відхилено скаргу позивача на наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 25 березня 2021 року № 101 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи дії та рішення Державної міграційної служби України щодо відхилення скарги позивача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Тобто, аналіз приписів статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» свідчить про те, що законодавцем, дійсно, закріплено право особи, яка звертається за захистом, на оскарження рішення міграційного органу, прийнятого за результатами розгляду його заяви, до суду.
Водночас, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Однак, в даному випадку оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 26 червня 2021 року № 44-21 не є юридично значимим для позивача, оскільки жодних заходів його реалізації щодо позивача не передбачає, а лише залишає чинним (таким, що має обтяжувальну дію щодо позивача) винесений наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 25 березня 2021 року № 101 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового заходу.
Таким чином, рішення Державної міграційної служби України від 26 червня 2021 року № 44-21, прийняте за результатами розгляду скарги позивача, не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, тому відсутні підстави до скасування такого рішення з підстав незгоди позивача з його мотивацією, аргументацією (суттю).
Суд наголошує, що само по собі рішення, прийняте за результатом розгляду скарги в порядку адміністративного оскарження, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов'язків, а тому не є юридично значимим для позивача.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає не тільки про порушення відповідача при розгляді скарги, що стосується суті оскаржуваного рішення, а й посилається на порушення міграційним органом процедури розгляду скарги.
Враховуючи викладене, під час розгляду цієї справи судом перевіряється виключно дотримання відповідачем процедури розгляду скарги позивача, за наслідком якої прийняте оскаржуване рішення.
Частинами шостою, сьомою статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи має право на правову допомогу. За бажанням особи участь у розгляді скарги бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги особі здійснюється особою, її законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою особи, скарга якої розглядається. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може призначити адвоката у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, де почали діяльність органи (установи), уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, - через зазначені органи (установи) відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Участь адвоката в розгляді скарги щодо дитини, розлученої із сім'єю, або недієздатної особи є обов'язковою. Призначення адвоката для надання такій дитині правової допомоги здійснюється в установленому порядку.
Порядок розгляду скарг Державною міграційною службою на рішення територіальних органів визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхіднім для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі за текстом - Правила).
Відповідно до пункту 8.2 Правил у разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС:
а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35);
б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення;
в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;
г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Позивач зазначає, що відповідачем при розгляді скарги не було витребувано особову справу, а також не було запитано додаткові відомості, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Суд критично ставиться до вказаних аргументів позивача, оскільки згідно висновку за результатами розгляду скарги від 25 червня 2021 року, на підставі якого прийнято оскаржуване у цій справі рішення, при розгляді скарги було використано матеріали особової справи.
Зазначену обставину суд не піддає сумніву, оскільки у висновку містяться посилання на документи, які містяться в особовій справі, зокрема, відповідач зазначає, що позивач звертається з заявою про визнання біженцем вже вдруге та описує обставини первинного звернення. Також, у висновку досліджуються аргументи позивача, які були викладені під час співбесіди.
При цьому, у пункті 8.2 Правил зазначено лише про те, що розгляд скарги здійснюється на підставі матеріалів особової справи та жодним чином не встановлюється обов'язок Державної міграційної служби України на стадії розгляду скарги витребовувати додаткові відомості від заявника, органів державної влади чи інших установ.
Інших доводів щодо некоректності процедури розгляду скарги у позовній заяві не зазначається.
Враховуючи, що у межах цієї справи судом перевіряється виключно дотримання процедури розгляду скарги, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення щодо розгляду скарги відповідачем не було допущено процедурних порушень, а положення статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пункту 8.2 Правил, які регламентують процедуру, були дотримані в повному обсязі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій та прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова