ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/33577/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу:
за позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 вересня 2021 року № Ф-64599-13.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем та водночас пенсіонером по інвалідності, а відтак згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Наявність недоїмки позивача пов'язує із тим, що ним помилково було відображено суми нарахування єдиного внеску.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов'язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та належним чином засвідченні копії оскаржуваного рішення та всіх документів на підставі яких воно прийнято.
Вказану ухвалу відповідачем отримано 25 листопада 2021 року, що підтверджується матеріалами справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідачем у строк визначений ухвалою суду від 22 листопада 2021 року не надано відзив на позовну заяву, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25 серпня 2004 року номер запису 20650000000000392.
З 13 вересня 2004 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник єдиного внеску.
Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2018 року позивач отримує пенсію по інвалідності третьої групи.
07 червня 2020 року позивач звернувся до ГУ ДПС у м. Києві із заявою, в якій повідомив, що з вересня 2018 року він отримує пенсію по інвалідності, проте 08 січня 2020 року помилково подав звіт Форми Д5 (річна), та просив звіт Форма № Д5 (річна) від 08 січня 2020 року вважати недійсним і помилковим.
Листом від 01 липня 2020 року № 29703/ФОП/26-15-33-07-10 на вказану заяву позивача повідомив, що згідно інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві ФОМ Томнюк М.Г., перебуває на податковому обліку за з 02 вересня 2004 року та має статус «ФО-Інвалід» з 16 липня 2018 року, отже звільняється від сплати єдиного внеску з 01 серпня 2018 року. 08 січня 2020 року платником подано Звіт за 2019 рік з самостійно визначеною базою нарахування згідно обраної системи оподаткування, який не підлягає скасуванню.
02 вересня 2021 року Головним управлінням ДПС у м. Києві було сформовано вимогу форми «Ф» № 64599-13 про сплату позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 10 347,23 грн.
Не погодившись з винесеною вимогою позивач подав до Державної податкової служби України скаргу про скасування вказаної вимоги.
Рішенням Державної податкової служби України від 19 жовтня 2021 року № 23481/6/99-00-06-02-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу від 02 вересня 2021 року № Ф-64599-13 без змін.
Відповідачем відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-18034-17, відповідно до якої позивачу нараховано заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в розмірі 2388,06 грн.
Вважаючи, що оскаржувана вимога винесена безпідставно, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI.)
Відповідно до пункту другого статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 статті 2 Закону № 2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та підпунктом 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов. По-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, закріпленим у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 805/2195/17-а.
При цьому суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у частині третій статті 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Отже, з урахуванням наведених норм законодавства, суд зазначає, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах, є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Подання особою Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ураховуючи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною.
Під час розгляду справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду стосовно даних правовідносин, яка викладена у постанові від 05 листопада 2018 року по справі № 806/2169/16 та у постанові від 04 грудня 2018 року по справі № 818/1223/16.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваної вимоги з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 241-243, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 вересня 2021 року № Ф-64599-13.
3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова