ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/21669/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом до ОСОБА_1 Державної фіскальної служби України Державної митної служби України Чорноморської митниці Держмитслужби
провизнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - Відповідач 1, ДФС України), Державної митної служби України (далі також - Відповідач 2, ДМС України), Митниці ДФС у Херсонський області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі також - Відповідач 3, Митниця), в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 № 853-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
2. Поновити на державній службі ОСОБА_1 , на посаді першого заступника начальника Митниці ДФС у Херсонський області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 03.06.2021.
3. Стягнути з Митниці ДФС у Херсонський області, Автономній Республіці Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
4. Зобов'язати Державну митну службу України прийняти ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби в порядку переведення із Митниці ДФС у Херсонський області, Автономній Республіці Крим у відповідності до вимог статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позовні вимоги мотивовано тим, що звільнення Позивача є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства і порушує його право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення, тож порушені права мають бути поновлені у заявлений Позивачем спосіб.
Представник Відповідача 1 подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив про правомірність оскаржуваного наказу та звільнення Позивача, вважаючи, що Відповідач 1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник Відповідача 2 подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив про необґрунтованість заявлених вимог, оскільки вважає, що звільнення Позивача є законним та таким, що проведено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені спеціальним законом.
Ухвалою суду від 09.12.2021 здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни первинного відповідача Митницю правонаступником - Чорноморською митницею Держмитслужби (далі також - Відповідач 3, Чорноморська митниця).
Представник Відповідача 3 подав письмовий відзив на позов, в якому підтримав правові позиції Відповідачів 1, 2, вважаючи звільнення Позивача законним, здійсненим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені спеціальним законом.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, враховуючи пояснення їхніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДФС України від 17.03.2016 № 910-о Позивача було призначено у порядку переведення на посаду першого заступника начальника Херсонської митниці ДФС (том 1, а.с. 8).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Держаної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Держаної митної служби України», на підставі абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», у відповідності до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, 17.06.2020 Позивача було попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарних днів з дати ознайомлення з попередженням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією з дотриманням вимог чинного законодавства України (том 1, а.с. 14).
Наказом ДФС України від 02.06.2021 № 853-о, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Держаної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Держаної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», припинено державну службу та звільнено з 02.06.2021 ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Митниці ДФС у Херсонський області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (том 1, а.с. 9).
Вважаючи такий наказ ДФС України від 02.06.2021 № 853-о протиправним, а своє звільнення незаконним, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування та застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за вимушений прогул).
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), Закону країни «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі по тексту також - Закон № 889-VIII), у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною п'ятою статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
У свою чергу, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.
Відповідно до статті 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках, окрім іншого, реорганізації, скороченням чисельності або штату державних службовців), а також особливості застосування до них положень частини 2 статті 40 КЗпП України, частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус, у даному випадку Законом № 889-VIII.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
З матеріалів справи вбачається, що відбулась реорганізація Державної фіскальної служби шляхом поділу, внаслідок чого Позивача було попереджено про наступне вивільнення.
При цьому, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції, яка діяла станом на 17.06.2020, тобто на момент попередження Позивача про вивільнення) встановлено, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Разом з тим, стаття 87 Закону № 889-VIII пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, а й із реорганізацією державного органу.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульована положеннями Закону № 889-VIII.
Разом з тим, попередження державного службовця про наступне звільнення здійснюється одноразово, після прийняття суб'єктом призначення відповідного рішення щодо скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. Діючим законодавством не передбачено обов'язку суб'єкта призначення повторно (у тому числі, в інший спосіб) попереджати державного службовця про наступне звільнення у разі внесення змін у трудове законодавство.
Окрім того, наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина п'ята статті 87 Закону № 889-VIII).
Виходячи з наведених норм суд вважає, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Одночасно, суд бере до уваги, що за змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 (чинне), при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд, окрім іншого, у постанові від 28.07.2021 № 640/11024/20.
При цьому, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що приймаючи спірний наказ Відповідач 1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож відсутні підстави для його скасування, відповідно, і для застосування наслідків такого скасування у вигляді поновлення Позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Відповідачі належним чином виконали обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Державна фіскальна служба України (код ЄДРПОУ 39292197, адреса: 04053, м. Київ, площа Львівська, 8).
Державна митна служба України (код ЄДРПОУ 43115923, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г).
Чорноморська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43335608, адреса: 73003, Херсонська обл., місто Херсон, ВУЛИЦЯ ГОГОЛЯ, будинок 13).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович