ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/26509/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу:
за позовом доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27 червня 2018 року № 2295/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи з дати анулювання такої реєстрації та відновити відомості у реєстрі платників єдиного податку щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що контролюючим органом жодної перевірки позивача не проводилось, акта про порушення вимог чинного законодавства не приймалось, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у разі наявності податкового боргу, проведення перевірки для прийняття рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку законодавством не передбачено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві як фізична особа - підприємець 02 жовтня 2014 року.
З 02 жовтня 2014 року по 31 березня 2016 року платник перебував на спрощеній системі оподаткування з застосуванням третьої групи єдиного податку. З 01 квітня 2016 року по 30 червня 2018 року перебував на спрощеній системі оподаткування з застосуванням другої групи єдиного податку.
Як зазначає позивач, 02 лютого 2021 року з особистого кабінету платника податків він дізнався про те, що 30 червня 2018 року було анульовано реєстрацію платника єдиного податку, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із запитом щодо надання оскаржуваного рішення та всіх документів на підставі яких воно прийнято.
Листом від 05 березня 2021 року № 25154/6/26-15-24-17-15 ГУ ДПС у м. Києві направило позивачу копії оскаржуваного рішення.
Так, ГУ ДФС у м. Києві було прийнято рішення від 05 березня 2021 року № 25154/6/26-15-24-17-15 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку з 30 червня 2018 року, у зв'язку з наявністю податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів та на підставі доповідної записки від 20 червня 2018 року № 8483/26-15-13-02-17.
Доказів отримання позивачем вказаного рішення відповідачем суду не надано, отже, враховуючи викладене, позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Позивач, вважаючи, що оскаржуване рішення відповідача є протиправними та такими, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України.
Положеннями підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 вказаного Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених вказаною главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
З норм Податкового кодексу України вбачається, що однією з підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку є факт існування податкового боргу у такого платника податку.
Пунктом 299.10 статті 299 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, у випадках, визначених пунктами 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 вказаного Кодексу.
Відповідно до абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України визначено, що платник єдиного податку зобов'язаний в останній день другого із двох послідовних кварталів перейти на сплату інших податків і зборів, визначених вказаним Кодексом, у таких випадках та у строки, зокрема, у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.
Положеннями пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
З матеріалів справи суд встановлено, що жодної перевірки позивача контролюючий орган не проводив, акта про порушення вимог чинного законодавства, на підставі якого прийнято рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, не складалося.
Аналогічного висновку стосовно необхідності проведення перевірки та необхідності складання акту перевірки перед прийняттям відповідного рішення дійшов Верховний Суд у постановах від 12 листопада 2019 року № 820/2074/17 та від 19 лютого 2019 року № 826/7216/17.
Отже, оскаржуване рішення прийняте не в порядку, не в спосіб та в супереч вимогам спеціального законодавства, доказів протилежного відповідач суду не надав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 241-243, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27 червня 2018 року № 2295/26-15-13-02-26/ НОМЕР_1 про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.
3. Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи 30 червня 2018 року та включити його до реєстру платників єдиного податку.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова