ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/28422/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві, в результаті яких їй відмовлено у призначенні пенсії державного службовця (переведення з одного виду пенсії на інший) згідно пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII;
зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві перевести її з 08 жовтня 2020 року з пенсії за віком на пенсію державного службовця згідно пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та провести розрахунок і виплату пенсії державного службовця з урахуванням усіх сум зазначених у довідці Подільської митниці Державної митної служби України від 07 жовтня 2020 року №7.12-08-1/22/10/7531 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), довідці Подільської митниці Державної митної служби України від 07 жовтня 2020 року №7.12-08-1/22/10/7530 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш ніж 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, з дати звернення - 08 жовтня 2020 року, з урахуванням стажу державної служби 20 років 2 місяці 18 днів.
Позовна заява обґрунтована тим, що звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу», протиправно отримала відмову. Вказано, що вона має стаж на посаді державної служби понад 20 років, і перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії за віком згідно статті 37 Закону України «Про державну службу».
Ухвалою суду від 18 листопада 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
12 лютого 2021 року представником ГУ ПФУ в м. Києві надано до суду копію пенсійної справи позивача.
23 лютого 2021 року представником ГУ ПФУ в м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що з 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, прикінцевими положеннями якого збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ. Порядок призначення таких пенсій визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб». Так, на призначення пенсій за Законом №889-VIII мають право особи, яким не призначались пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ: державні службовці, які на день набрання чинності Закону №№889-VIII обіймають посади державної служби та мають не менше, як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України; особи, які на день набрання чинності Закону №№889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Оскільки станом на день набрання чинності Законом №889-VIII у позивача не було 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством, підстави для переведення позивача з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону №№889-VIII відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві з серпня 2006 року та отримує пенсію за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08 жовтня 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Листом від 19 жовтня 2020 року №2600-0303-8/148034 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії держслужбовця на тій підставі, що станом на день набрання чинності Законом №889-VIII позивач не займала посаду державної служби, відсутні необхідні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон №889-VIII).
Згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто до 01 травня 2016 року право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Суд встановив, що відповідно до записів в трудовій книжці позивач працювала з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року в органах доходів і зборів та митних органах, зокрема, у Інформаційно-обчислювальному центрі митної системи України Державного митного комітету України, Інформаційно-аналітичному митному управлінні Державної митної служби України, Управлінні інформаційного забезпечення та митної статистики Державної митної служби України, Департаменті інформаційних технологій та митної статистики Державної митної служби України, Регіональній інформаційній митниці Державної митної служби України, Вінницькій митниці Державної митної служби України.
Наказом Державного митного комітету України від 26 січня 1995 року №37к ОСОБА_1 присвоєно звання інспектора митної служби 1 рангу.
22 квітня 1996 року позивач прийняла Присягу державного службовця.
Згідно витягу з наказу Державної митної служби України від 30 березня 2004 року №249-к ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання радник митної служби 1 рангу.
Також, факт роботи позивача в період на посадах державного службовця підтверджується довідками про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 07 жовтня 2020 року №7.12-08-1/22/10/7530, довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 07 жовтня 2020 року №7.12-08-1/22/10/7531.
Отже, матеріалами справи встановлено, що позивачка в період з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року працювала на різних посадах в митних органах, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
На момент звернення позивача з заявою до ГУ ПФУ в м. Києві, 08 жовтня 2020 року, про переведення її з пенсії за віком, призначеної у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», мала вислугу державного службовця понад 20 років, що давало їй право на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон №3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Митний кодекс України.
Згідно статті 569 Митного кодексу України від 04 липня 2013 року №405-VIІ посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Частиною другою вказаної статті закріплено, що особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.
Таким чином, посадові особи митних органів, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до статті 588 чинного Митного кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Абзацом другим пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року №283, чинним на час виходу на пенсію позивача, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Отже, період роботи позивача в митних органах у спеціальному званні радника податкової та митної справи зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналізуючи встановлене, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №899) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктом 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року (зразкова справа №822/524/18).
З огляду на викладене, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування до стажу державної служби позивача періоду роботи в митних органах з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року, а також щодо відмови у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 08 жовтня 2020 року.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, з урахуванням належного способу захисту, зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу державної служби періоди роботи позивача в митних органах з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року та призначити пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ та пункту 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII відповідно до заяви позивача від 08 жовтня 2020 року про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця згідно із нормами Закону №889-VIII та статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не врахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періоду роботи в митних органах з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року, а також щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 08 жовтня 2020 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи в митних органах з 03 жовтня 1992 року до 30 грудня 2014 року та призначити пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та пункту 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII відповідно до заяви ОСОБА_1 від 08 жовтня 2020 року про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком державного службовця згідно із нормами Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко