ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/25239/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:
1) визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві та скасувати рішення про відмову у переведенні з пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу»;
2) зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу державної служби періоди служби з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України (14 років 00 місяців 2 дні) та роботи з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року в Державній службі фінансового моніторингу України (8 років 6 місяців 4 дні) і призначити з 13 серпня 2021 року згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» пенсію, відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» в розмірі 60 % суми заробітної плати, зазначеної у довідках про розміри складових заробітної плати для призначення пенсії від 12 серпня 2021 року №223 та від 12 серпня 2021 року №224.
Позовна заява обґрунтована тим, що звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу», протиправно отримала відмову. Вказано, що вона має стаж на посаді державної служби понад 20 років, і перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії за віком згідно статті 37 Закону України «Про державну службу».
Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
21 жовтня 2021 року представником ГУ ПФУ в м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що з 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, прикінцевими положеннями якого збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ. Порядок призначення таких пенсій визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб». Так, на призначення пенсій за Законом №889-VIII мають право особи, яким не призначались пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ: державні службовці, які на день набрання чинності Закону №№889-VIII обіймають посади державної служби та мають не менше, як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України; особи, які на день набрання чинності Закону №№889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Оскільки станом на день набрання чинності Законом №№889-VIII у позивача не було 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством, підстави для переведення позивача з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону №№889-VIII відсутні.
23 жовтня 2021 року представником ГУ ПФУ в м. Києві надано до суду копію пенсійної справи позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в м. Києві з серпня 2006 року та отримує пенсію за вислугу років відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
13 серпня 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Листом від 28 серпня 2021 року №2600-0208-8/137446 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії держслужбовця на тій підставі, що у позивача відсутні необхідні 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон №889-VIII).
Згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону №889-VIII втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто до 01 травня 2016 року право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Суд встановив, що відповідно до записів в трудовій книжці позивач працювала з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, а з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року в Державній службі фінансового моніторингу України, але вказані періоди відповідачем не зараховані до стажу, що дає право на пенсію державного службовця.
Для призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ стаж державної служби обраховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» (далі по тексту - Порядок №283).
Так, пунктом 3 Порядку №283 встановлено, що до стажу державної служби включається також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.
Таким чином, період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року підлягає зарахуванню до стажу державної служби.
Також, з трудової книжки позивача встановлено, що 11 жовтня 2006 року на підставі наказу від 11 жовтня 2006 року №335-о, її призначено на посаду головного спеціаліста відділу методичного забезпечення системи фінансового моніторингу Департаменту взаємодії та методичного забезпечення системи фінансового моніторингу Державного комітету фінансового моніторингу України з випробувальним терміном.
11 жовтня 2006 року позивач прийняла присягу державного службовця, а 16 січня 2007 року наказом №8-о їй присвоєно 9 ранг державного службовця.
Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.
Згідно статті 25 Закону №3723-ХІІ основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Установлюються такі категорії посад державних службовців, зокрема, п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади.
Статтею 26 Закону визначено, що встановлюються такі ранги державних службовців, зокрема, службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг.
Таким чином, наведене законодавство передбачає зарахування стажу роботи (служби), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», до стажу державного службовця.
Аналізуючи встановлене, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №899) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктом 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року (зразкова справа №822/524/18).
З огляду на викладене, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування до стажу державної служби позивача періоду роботи в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року та в Державній службі фінансового моніторингу України з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року, а також щодо відмови у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 13 серпня 2021 року.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, з урахуванням належного способу захисту, зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу державної служби періоди роботи позивача в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року та в Державній службі фінансового моніторингу України з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року та призначити пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ та пункту 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII відповідно до заяви позивача від 13 серпня 2021 року про переведення з пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком державного службовця згідно із нормами Закону №889-VIII та статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю.
2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не врахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періоду роботи в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року та в Державній службі фінансового моніторингу України з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року, а також щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно заяви від 13 серпня 2021 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи в органах внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України з 19 серпня 1992 року до 21 серпня 2006 року та в Державній службі фінансового моніторингу України з 11 жовтня 2006 року до 15 квітня 2015 року та призначити пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та пункту 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII відповідно до заяви ОСОБА_1 від 13 серпня 2021 року про переведення з пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком державного службовця згідно із нормами Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко