ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2022 року м. Київ № 640/3843/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов
представники сторін: позивача та відповідача - не з'явилися,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 , Боржник) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02232, м. Київ, вул. О. Бальзака, 64, ідентифікаційний код - 34972294, ел. пошта - vdvs.des@gmail.com) (надалі - відповідач, Деснянський відділ ДВС у м. Києві, ДВС), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 466,95 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66051824 з виконання постанови старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 466,95 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 135,32 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66052587 з виконання постанови старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 135,32 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/3843/22, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у судовому засіданні 01.03.2022; витребувано у Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів ВП № 66051824, ВП № 66052587.
01.03.2022 та 10.05.2022 розгляд справи відкладався.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2022 повторно витребувано в Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів ВП № 66051824, ВП № 66052587.
До суду надійшли витребувані у відповідача документи.
Суд відзначає, що за ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Тому, з урахуванням поданого позивачем клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності останнього, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що 19.02.2015 головним державним виконавцем органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві - Черухою О.М. відкрито виконавче провадження № 46596631 на виконання виконавчого листа від 17.02.2015 за № 2-5920/14, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 271 950 грн., та судового збору - 2 719,50 грн.
Окрім того, 08.08.2019 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві - Черухою О.М. відкрито виконавче провадження № 59730301 з виконання виконавчого листа від 03.07.2019 № 754/2268/15-ц, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 втрат від інфляції і трьох процентів річних - 268 707,25 грн., та судового збору - 2 646 грн.
Згідно тверджень позивача, за заявою ОСОБА_2 виконавчі документи у наведених виконавчих провадженнях повернуто стягувачу.
Поряд із цим, 09.07.2021 державним виконавцем Черухою О.М. у зазначених виконавчих провадженнях прийнято постанови про стягнення виконавчого збору в розмірах 27 135,32 грн. та 27 466,95 грн. відповідно.
Цього ж дня, зауваженим державним виконавцем у виконавчих провадженнях винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 66051824 (з виконання постанови № 46596631) та № 66052587 (з виконання постанови № 59730301).
17.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Барладіним П.О., за обставин фактичного повного виконання рішення, винесена постанова ВП № 66101894 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 03.07.2019 № 754/2268/15-ц.
18.11.2021 вказаним приватним виконавцем, через факт повного виконання рішення, винесено постанову ВП № 66100460 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 17.02.2015 № 2-5920/14.
Підсумовуючи викладені у позові обставини позивач визначає, що оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору від 09.07.2021 прийняті без фактичного примусового виконання рішень у виконавчих провадженнях, а виконавчі документи повернуто стягувачу, що свідчить про наявність підстав для визнання протиправними і скасування таких постанов, та як наслідок, визнання протиправними та скасування інших постанов від 09.07.2021 про відкриття виконавчого провадження № 66051824 і № 66052587 щодо примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі та на дату прийняття рішення у ній, відзиву на позов від ДВС не надходило.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відмічає таке.
Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже для встановлення обставин протиправності постанов, необхідним є перевірка судом таких рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що примусово стягується за виконавчим документом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону (ч. 5 ст. 37 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.
При цьому при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону без реального примусового стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (по тексту - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).
У разі коли примусове виконання здійснювалося відділом примусового виконання рішень в районі міста Києва Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту (далі - відділ примусового виконання рішень в районі міста Києва), крім винагороди, передбаченої абзацом другим цього пункту, винагорода виплачується у таких розмірах:
0,3 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;
0,2 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - розподіляється порівну між заступниками начальника відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;
0,1 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту;
0,05 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - заступнику начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку та ст.ст. 27, 37, 40 Закону викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).
Як свідчать матеріали справи, 19.02.2015 головним державним виконавцем органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві - Черухою О.М. відкрито виконавче провадження № 46596631 на виконання виконавчого листа від 17.02.2015 за № 2-5920/14, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики.
08.08.2019 старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві - Черухою О.М. відкрито виконавче провадження № 59730301 з виконання виконавчого листа від 03.07.2019 № 754/2268/15-ц, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : втрат від інфляції і трьох процентів річних; судового збору - 2 646 грн.
09.07.2021 за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», ДВС винесено постанови про повернення виконавчих документів від 03.07.2019 № 754/2268/15-ц та від 17.02.2015 за № 2-5920/14 стягувачу, відомості про що вбачається з даних «Автоматизована система виконавчого провадження» за пошуковими посиланнями: ВП № 46596631 (ідентифікатор доступу…) та ВП № 59730301 (ідентифікатор доступу…).
В цей же день, державним виконавцем Черухою О.М. у зазначених виконавчих провадженнях прийнято постанови про стягнення виконавчого збору в сумах 27 135,32 грн. та 27 466,95 грн.
Також вказаного дня зауваженим державним виконавцем у відповідних виконавчих провадженнях винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 66051824 з виконання постанови № 46596631 та № 66052587 з виконання постанови № 59730301.
В розрізі наведених обставин, приймаючи до уваги приписи Закону та Порядку, суд зауважує, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за виконавчими документами від 17.02.2015 за № 2-5920/14 і від 03.07.2019 № 754/2268/15-ц у виконавчих провадженнях № 46596631 та № 59730301 матеріали справи не містять.
Водночас з матеріалів справи видно про винесення відповідачем 09.07.2021 постанов про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки, як було встановлено ДВС, до відділу надійшли заяви стягувача про повернення останньому виконавчих документів без виконання.
З огляду на висвітлене, з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за означеними вище виконавчими документами до суду не подано, що свідчить про відсутність реального стягнення суми боргу з боржника, а відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення виконавчого збору за спірними постановами про стягнення виконавчого збору від 09.07.2021, протиправною, за висновками суду, є оскаржувані постанови.
Тому суд вважає, що так як спірні постанови про стягнення виконавчого збору прийняті не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування таких.
В частині вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, то з урахуванням того, що такі є похідними від вимог про протиправність та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 09.07.2021, враховуючи, що скасування таких обумовлює відсутність підстави для відкриття виконавчих проваджень по ним, вмотивованими, за переконанням суду, є вимоги позивача про визнання противними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору.
У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятих спірних постанов.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
В частині судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то ДВС.
Окремо, з огляду на порушення позивачем питання про поновлення строку на звернення до суду, суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як видно з матеріалів справи, 14.01.2022 адвокат позивача - Сабадин А.В. звернувся до ДВС із адвокатським запитом № 15 від 14.01.2022 в питаннях, зокрема, пов'язаних з відкриттям відповідних виконавчих проваджень і винесення постанов про стягнення виконавчого збору.
26.01.2022 адвокатом Сабадин А.В. отримано листа № Д/9 від 20.01.2022 ДВС щодо питань, порушених у адвокатському запиті.
Поряд з цим, доказів реального вручення ОСОБА_1 оспорюваних постанов матеріали справи не містять.
З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, беручи до уваги про факт обізнаності ОСОБА_1 про прийняття спірних постанов в січні 2022 року (після отримання відповіді ДВС на адвокатський запит), суд вважає заяву про поновлення строку на звернення до суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Заяву «Про поновлення строку на звернення до суду», викладену у п. 1 прохальної частини позову від 27.01.2022, ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
3. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 466,95 грн.
5. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66051824 з виконання постанови старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 466,95 грн.
6. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 135,32 грн.
7. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66052587 з виконання постанови старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи Олександра Миколайовича від 09 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27 135,32 грн.
8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02232, м. Київ, вул. О. Бальзака, 64, ідентифікаційний код - 34972294) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984,80 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Суддя К.С. Пащенко