ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 640/2240/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - Відділ, відповідач), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, третя особа), з вимогами визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу Нікітіної Марини Олександрівни (далі - державний виконавець Нікітіна М.О.) про закінчення виконавчого провадження №67085533 від 07.12.2021.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що судове рішення не виконане з вини боржника, який ухиляється від вчинення дій, визначених у виконавчому листі. при цьому, за твердженням позивача, державний виконавець не вжив всіх можливих заходів для забезпечення виконання боржником покладеного на нього обов'язку і не перевірив, чи виконано рішення суду у повному обсязі, а відтак прийняв передчасне й протиправне рішення про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.
08.06.2022 на виконання вимог ухвали суду представник позивача через канцелярію суду надіслав додаткові документи по справі.
Ухвалою суду від 09.06.2022 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву і витребувано від нього матеріали виконавчого провадження №67085533.
На виконання вимог ухвали відповідачем 07.07.2022 подані матеріали виконавчого провадження. Однак, своїм правом надати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2010 у справі №640/1745/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Серед іншого, цим судовим рішенням зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві виплатити ОСОБА_1 недоотриману з 01.01.2018 пенсію з урахуванням 100 відсотків підвищення пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019.
Примусове виконання виконавчого листа, виданого у справі №640/1745/20, здійснювалось відповідачем.
Так, 07.10.2021 до Відділу надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження і наступного дня державний виконавець винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №67085533.
Згідно супровідних листів, постанова про відкриття виконавчого провадження, як і постанови від 08.10.2021 про стягнення виконавчого збору і про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження 08.10.2021 були направлені боржнику - ГУ ПФУ в м. Києві.
26.10.2021 державний виконавець Нікітіна М.О. винесла постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100,00 грн за невиконання вимог виконавчого документа і зобов'язала його виконати рішення протягом десяти робочих днів. Цією ж постановою боржника попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
26.10.2021 державним виконавцем складена вимога за №20728, якою боржника зобов'язано надати на адресу Відділу документи, які підтверджують повне фактичне виконання вимог виконавчого документа.
19.11.2021 державний виконавець Нікітіна М.О. винесла постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 10200,00 грн у зв'язку з невиконанням вимог виконавчого документа та невиконання законних вимог державного виконавця.
07.12.2021 державний виконавець направила до Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України.
Того ж дня державний виконавець Нікітіна М.О. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і вважаючи, що ним не вчинено всіх необхідних дій для виконання рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з до суду з цим позовом.
Оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та встановлених у справі обставин, суд при вирішенні спору по суті враховує таке.
За визначенням, наведеним частині першій статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна зробити висновок, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас слід зазначити, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Верховний Суд у справах із подібними правовідносинами наголошує на тому, що при розгляді позову про законність дій державного виконавця, має враховуватися, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень (постанови Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020).
При цьому, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом з цим, матеріалами виконавчого провадження №67085533 не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд дій дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нікітіної Марини Олександрівни від 07.12.2021 про закінчення виконавчого провадження №67085533.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено у визначені частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України строки до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 43315602; адреса: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. №15)
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. №16)
Суддя: Н.А. Добрівська