ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 640/2603/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі по тексту - третя особа), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11а, в якій позивач просить
- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Управління державної казначейської служби в м. Києві подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14982,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22 липня 2021 року нею на підставі договору купівлі - продажу придбано квартиру АДРЕСА_2 .
Позивач зазначила, що вона змушена була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості квартири, що становило 14982,30 грн, хоча житло вона придбала вперше.
У зв'язку із зазначеним, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила повернути безпідставно сплачені кошти, але відповідач відмовив у задоволенні її заяви.
Позивач вважає таку відмову у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу неправомірною та такою, що порушує його права, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що зазначив, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації щодо придбання нерухомості вперше, тобто, відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно та, як наслідок, відповідач позбавлений можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше.
На підставі викладеного, за доводами представника відповідача, у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій остання зазначила, що у інформаційній довідці не відображена інформація про право власності на квартиру, оскільки ця інформація була отримана безпосередньо перед укладенням договору купівлі-продажу квартири.
Представник третьої особи письмових пояснень на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У відповідності до пункту 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна станом на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу здійснювалось лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2021 року між ОСОБА_2 (далі по тексту- продавець) з однієї сторони та ОСОБА_3 (далі по тексту - покупець) з другої сторони, укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1124 (далі по тексту - договір).
У відповідності до пункту 1 договору за цим договором ОСОБА_2 передала (продала) квартиру (визначену в пункті 1.1. цього договору), а ОСОБА_3 прийняла (купила) у власність і сплатила за неї обумовлену грошову суму.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що за цим договором відчужується двокімнатна квартира, загальною площею 51,3 кв.м, у тому числі житловою площею - 30,5 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
У пункті 3 договору зазначено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за ціною 1 498 227,50 грн, які покупець сплатила продавцю повністю до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
Згідно з пунктом 3.1. договору сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру. Підписання договору свідчить про те, що розрахунки здійснені повністю до нотаріального посвідчення цього договору, та у сторін відсутні будь-які претензії фінансового чи майнового характеру один до одного. Сума вказана в пункті 3 цього договору повністю сплачена покупцем і отримана продавцем до підписання цього договору.
Пунктом 23 договору передбачено, що збір до Пенсійного фонду та сплата інших податків здійснена до підписання договору та перевірено нотаріусом.
Як вбачається з наданої суду копії квитанції №60 від 22 липня 2021 року, позивачем на рахунок УК у Подільському районі м. Києва сплачено 14982,30 грн з призначенням платежу: «збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна».
Також, згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб, 21 серпня 2021 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_6 ».
Матеріалами справи підтверджено придбання позивачем житла, а саме, квартири АДРЕСА_2 , вперше, в свою чергу, будь - яких належних та допустимих доказів, які б спростовували вказаний факт та підтверджували б придбання останньою нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем суду не надано.
У грудні 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, листом від 28 грудня 2021 року за вих. №2600-0603-8/209054 позивача повідомлено про те, що позивачем подано не повний пакет документів, у зв'язку з чим підстави для складання подання на повернення збору з операцій придбання купівлі-продажу нерухомого майна відсутні.
З урахуванням встановлених судом обставин, у суду не виникає сумніву щодо того, що у межах спірних правовідносин позивач придбала квартиру АДРЕСА_2 вперше, а тому відповідно до вимог діючого законодавства України була звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час придбання позивачем нерухомості в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Так, вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Разом з тим, ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
При цьому, оскільки на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, саме відповідач зобов'язаний довести факт, що позивач зобов'язана була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та придбала нерухоме майно не вперше.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.
В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність в неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позивач помилково сплатила до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).
Відповідно до пункту 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті, перерахування компенсації здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Враховуючи, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування є відповідач, суд зазначає, що саме останній наділений обов'язком щодо формування та подання до органів казначейства подання про повернення коштів.
Тобто, судом встановлено, що позивач була звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні, але фактично сплатила цей збір у сумі 14982,30 грн. Суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена позивачем помилково, а тому, сплачені кошти підлягали поверненню позивачу за поданням відповідача.
За таких підстав, суд, вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 14982,30 грн та зобов'язати вчинити такі дії.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 14982,30 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 з, РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 14982,30 грн (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні 30 копійок), сплаченого згідно квитанцією №60 від 22 липня 2021 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 з, РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник