ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 640/4601/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення позивачу помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири №634 від 30 липня 2021 року у розмірі 4705,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30 липня 2021 року нею на підставі договору купівлі - продажу придбано квартиру АДРЕСА_2 .
Позивач зазначила, що вона змушена була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості квартири, що становило 4705,20 грн, хоча житло вона придбала вперше.
У зв'язку із зазначеним, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила повернути безпідставно сплачені кошти, але відповідач відмовив у задоволенні її заяви.
Позивач вважає таку відмову у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу неправомірною та такою, що порушує його права, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що зазначив, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації щодо придбання нерухомості вперше, тобто, відсутня єдина система реєстрації прав на нерухоме майно та, як наслідок, відповідач позбавлений можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше.
Також, представник відповідача послався й на те, що процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.
На підставі викладеного, за доводами представника відповідача, у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.
Представник третьої особи письмових пояснень на позовну заяву не надав з невідомих причин.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У відповідності до пункту 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна станом на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу здійснювалось лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30 липня 2021 року між ОСОБА_2 (далі по тексту- продавець) з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (далі по тексту - покупці) з другої сторони, укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А. та зареєстрований в реєстрі за №634 (далі по тексту - договір).
У відповідності до пункту 1 договору продавець передав (продав) у власність, а покупці прийняли (купили) у приватну спільну часткову власність у рівних частках, по 1/2 кожному, квартиру АДРЕСА_2 , та покупці сплачують за квартиру грошову суму в розмірі, визначеному в цьому договорі.
Пунктом 2.1 цього ж договору передбачено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 941 034,50 грн, що є еквівалентом 35000,00 доларів США, виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, встановленого Національним банком України (1 долар США = 26,8867 гривень) станом на день посвідчення цього договору, з яких 275 461,00 копійок, вже сплачені покупцями продавцю відповідно до попереднього договору, посвідченого 27 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А. за реєстровим №429, та зараховані (прийняті) продавцем як часткова оплата вартості квартири.
У пункті 2.2. договору зазначено, що покупці здійснили остаточні розрахунку за квартиру, у рівних долях, у національній валюті України в сумі 665 573,50 грн. сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, який проведено між ними згідно чинного законодавства України до підписання цього договору.
Згідно пункту 4.6. договору оплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у відповідності до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97-ВР від 26 червня 1997 року ОСОБА_1 внесено.
Як вбачається з наданої суду копії квитанції №1224 від 30 липня 2021 року, позивачем на рахунок Казначейства України сплачено 4705,20 грн з призначенням платежу: «збір з опер. придбан. купівлі-продажу нерух.майна».
Матеріалами справи підтверджено придбання позивачем житла, а саме, 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , вперше, в свою чергу, будь - яких належних та допустимих доказів, які б спростовували вказаний факт та підтверджували б придбання останньою нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем суду не надано.
У грудні 2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, листом від 28 грудня 2021 року за вих. №2600-0603-8/209048 позивача повідомлено про те, що надані позивачем документи є неповними і не свідчать про придбання житла вперше, відповідно не можна зробити висновок про помилковість сплати цього збору при посвідченні договору.
З урахуванням встановлених судом обставин, у суду не виникає сумніву щодо того, що у межах спірних правовідносин позивач придбала Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 вперше, а тому відповідно до вимог діючого законодавства України була звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час придбання позивачем нерухомості в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Так, вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Разом з тим, ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
При цьому, оскільки на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, саме відповідач зобов'язаний довести факт, що позивач зобов'язана була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та придбала нерухоме майно не вперше.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.
В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність в неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позивач помилково сплатила до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).
Відповідно до пункту 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті, перерахування компенсації здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Враховуючи, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування є відповідач, суд зазначає, що саме останній наділений обов'язком щодо формування та подання до органів казначейства подання про повернення коштів.
Тобто, судом встановлено, що позивач була звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні, але фактично сплатила цей збір у сумі 4705,20 грн. Суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена позивачем помилково, а тому, сплачені кошти підлягали поверненню позивачу за поданням відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, з метою найбільш ефективного захисту прав позивача, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 4705,20 грн, а також задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити такі дії. Залишивши без задоволення позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачу відповідачем було відмовлено у сформуванні та поданні такого подання, відповідно, підтверджено вчинення останнім протиправних дій.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, суд зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 грудня 2021 року між позивачем та адвокатом Дутка Радиславом Олександровичем укладено договір №05-02/22 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором у справі щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (пункт 1.1. договору).
Згідно пункту 4.1. договору юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях в розмірі 3000,00 грн шляхом переказу суми у гривнях на розрахунковий рахунок адвоката відповідно до фактично наданого обсягу правової допомоги згідно з актами наданих послуг.
Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку (пункт 4.2. договору).
У пункті 4.6. договору зазначено, що сума, вказана в пункті 4.1. даного договору є гонораром адвоката за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.
Як вбачається з акта №20220205 наданих послуг від 05 лютого 2022 року, адвокатом позивачу надано наступні види послуг:
- опрацьовано законодавство з питання сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості (1 година);
- підготовка звернення до Пенсійного фонду України (1 година);
- аналіз відповіді, отриманої від Пенсійного фонду України та усна консультація клієнта щодо суті спору (1 година);
- підготовка позовної заяви для звернення до суду (3 години).
Всього 6 годин. Вартість наданих послуг 3000,00 грн, які сплачені позивачем відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 05 лютого 2022 року №ХККВ-Н9ЕС-4СЕТ-2445.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі по тексту - Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI)видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави суду дійти висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а згідно з частиною 7 цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Суд наголошує, що відповідач подавав до суду заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначив, що, на його думку, докази, надані позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, не підтверджують їх понесення, оскільки неможливо конкретно встановити співрозмірність роботи, виконаної адвокатом та часу, витраченого на виконання такої роботи.
Також, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Суд звертає увагу, що позивачем в межах спірних правовідносин оскаржувалась бездіяльність відповідача щодо повернення помилково сплаченого судового збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості. Слід також, наголосити, що представником позивача при зверненні до адміністративного суду було надано всі необхідні докази для прийняття рішення та судом не виносились інші ухвали про залишення позовної заяви без руху, про витребування доказів, що, відповідно, свідчить про відповідальне ставлення адвоката до наданого позивачем доручення в межах спірних правовідносин.
В свою чергу, суд вважає за необхідне наголосити, що на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Слід відмітити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В свою чергу, слід наголосити, що відповідь відповідача, яка була проаналізована адвокатом впродовж однієї години, стосувалась саме того, що позивачем подано не повний пакет документів для вирішення питання щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сам обсяг відповіді був викладений на одному аркуші, тобто, на переконання суду, для аналізу цієї відповіді достатньо менше часу, ніж одна година.
Тому, з урахуванням того, що відповідачем було надано заперечення щодо суми витрат на професійну (правничу) допомогу, з урахуванням співмірності заявленої вартості цих витрат з заявленими позовними вимогами, а також зважаючи на те, що позивачем підтверджено документально понесення витрат на суму 3000,00 грн, суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість вимоги позивача та наявності правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 900,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 900,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 4705,20 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 4705,20 грн (чотири тисячі сімсот п'ять гривень 20 копійок), сплаченого згідно квитанції №1224 від 30 липня 2021 року.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 900,00 грн (дев'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 900,00 грн (дев'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник