ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/30494/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1
до Дніпровського районного суду м.Києва
про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровського районного суду м.Києва, з вимогами:
- зобов'язати відповідача розглянути процесуальну заяву "Про видачу дублікатів в установлений Законом строк".
- зобов'язати Відповідача надати відповідь на заяву Позивача "Про вчинення службової перевірки по факту ігнорування (втручання) Дніпровським районним судом м.Києва в ЄСІТС";
- стягнути моральну шкоду за ненадання відповіді на заяву позивача від 22.12.20р. згідно ЗУ "Про звернення громадян" в сумі 5000 грн;
- стягнути з відповідача моральну шкоду за спричинення перешкод доступу до суду (правосуддя) в сумі 30000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 27.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського районного суду м.Києва про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди повернуто позивачу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2022 ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2021 скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2022 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №640/30694/21 та вказану справу передано на розгляд судді Добрівській Н.А.
З урахуванням вищевикладеного, справа підлягає прийняттю до провадження.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст.172 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у цій справі, суд враховує таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, підставою для звернення позивача з даним позовом стала незгода позивача з бездіяльністю Київського апеляційного суду щодо нереєстрації в автоматизованій системі документообігу апеляційної скарги позивача від 26.06.2020 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва №757/14235/20-ц від 24.06.2020.
Згідно ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.6 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Враховуючи, що предметом позову в даній справі є правомірність бездіяльності Київського апеляційного суду щодо нереєстрації в автоматизованій системі документообігу апеляційної скарги позивача від 26.06.2020 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва № 757/14235/20-ц від 24.06.2020, тобто позовні вимоги стосуються вчинення судом передбачених процесуальним законом дій, то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Таким чином, у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо заявлених вимог ОСОБА_2 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Така правова позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.02.2020 у справі №280/1334/19.
З урахуванням зазначеного, вимога позивача "зобов'язати відповідача розглянути процесуальну заяву "Про видачу дублікатів в установлений Законом строк" не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин в частині вимог "зобов'язати відповідача розглянути процесуальну заяву "Про видачу дублікатів в установлений Законом строк", суд дійшов висновку, що спір у відповідній частині не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.
Згідно ч.6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Між тим, суд зауважує про відсутність можливості вказати до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи в частині вимог "зобов'язати відповідача розглянути процесуальну заяву "Про видачу дублікатів в установлений Законом строк", оскільки такі вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Керуючись ст. 5-11, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.241-243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Прийняти адміністративну справу №640/30494/21 до провадження.
2. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Дніпровського районного суду м.Києва в частині вимог "зобов'язати відповідача розглянути процесуальну заяву "Про видачу дублікатів в установлений Законом строк".
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.
4. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Н.А. Добрівська