ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 640/31843/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач/ ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
«визнати протиправними та дискримінаційними -
- рішення Відповідача № 12707/15/Г-1103 від 18.08.2017 року в тій частини, в якій стосується вимог Позивачки на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 25.08.2017 рік;
- дії Відповідача, в частини відмови у виплаті Позивачці пенсії з 07.10.2009 по 25.08.2017 рік;
- бездіяльність Відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії Позивачки за період з 07.10.2009 по 25.08.2017 рік
та зобов'язати Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 25.08.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.».
На обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, позивачу по досягненні пенсійного віку була призначена та виплачувалася пенсія у відповідному розміру, 01.04.1991 позивач виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, виплата пенсії була припинена. Враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009року Позивач звернувся до суду щодо поновлення пенсійних виплат. Відповідними судовими рішенням у справі №826/3546/18 позовні вимоги позивача були задоволені частково, а позовні вимоги щодо поновлення пенсійних виплат за період з 07.10.2009 по 25.08.2017 були залишені без розгляду по причині пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.05.2020 року у справі N 815/1226/18 (провадження N 11-1206апп19), строки позовної давності до такої категорії справ не застосовуються. В зв'язку з цим позивач повторно звернулась з позовом в цій частині.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав того, що позивачем пропущено строк звернення до суду щодо захисту порушеного права. Крім того, на думку представника відповідача, даний спір вже вирішено судовим рішенням в іншій адміністративній справі №826/3546/18 що набрала законної сили.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 квітня 1991 року призначена пенсія за віком, яка виплачувалась відділом соціального забезпечення Дніпровського району міста Києва.
16 листопада 1998 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з 1999 року позивач не отримує пенсію, призначену у 1991 році.
10 серпня 2017 року представник позивача подав безпосередньо до Лівобережного ОУ ПФУ особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії.
Відповідач листом від 18 серпня 2017 року №12707/15/Г-1103 відмовив у поновленні пенсії позивачу. Відмова Лівобережного ОУ ПФУ обґрунтована, зокрема, тим, що позивачкою не дотримана вимога особистого звернення за поновленням пенсії, в неї відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, документ, що засвідчує особу позивача, не відповідає Порядку, вона не є громадянкою України та нею не надано належним чином завірених копій документів.
Вказана відмова оскаржена позивачем в судовому порядку.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2019 у справі №826/3546/18, що набрало законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26 серпня 2017 року на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2019 у справі №826/3546/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року, - залишено без розгляду.
Позивач, посилаючись на позицію Верховного Суду, зазначає, що строки позовної давності до такої категорії справ не застосовуються, у зв'язку з цим позивач повторно звернулась з позовом у відповідній частині.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне, що суть спору між сторонами зведена виключно щодо наявності чи відсутності у позивача права на поновлення виплати йому пенсії з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року та щодо дотримання позивачем строків звернення до суду на захист такого порушеного права.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в Збройних силах України, в тому числі щодо порядку перерахунку таких пенсій для осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюються правовими нормами Закону України від 9 квітня 1992 pоку N2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII) та Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Безспірно, приписами статті 62 Закону N 2262-XII пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналогічно, згідно з вимогами статті 51 Закону N 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, суд враховує, що Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України зазначені положення Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного вище рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.
Зазначене свідчить, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 відсутні законодавчі підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020року у справі N 815/1226/18 (провадження N 11-1206апп19).
Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає, що відповідач саме з 07.10.2009 року повинен був самостійно прийняти рішення про відновлення виплати пенсії позивачу, проте цього не зробив, що свідчить про його протиправну бездіяльність.
Пунктом 1.5 розділу І Порядку №22-1 серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, яке діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядку №22-1).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Судом встановлено, що представником позивача до заяви про поновлення виплати пенсії додано копію паспорта для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 10 вересня 1998 року на ім'я ОСОБА_1 . Термін дії паспорта продовжено до 10 вересня 2018 року.
Посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце їх проживання (реєстрації) в Україні, є необґрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, позивач, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, так як Основний Закон та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Одночасно суд враховує, що даний спір був предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі №826/3546/18, що набрало законної сили.
В той же час, вимоги щодо поновлення пенсійних виплат за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року були залишені без розгляду по причині пропуску строку звернення до суду.
Приписи частини 4 статті 240 КАС України передбачають право особи, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Більш того, Верховний Суд в постанові від 20.05.2020року у справі N 815/1226/18 (провадження N 11-1206апп19) прямо зазначив, що не проведення виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
В зв'язку з цим суд погоджується з доводами представника позивача, що враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 20.05.2020року у справі N 815/1226/18 (провадження N 11-1206апп19), позивач правомірно повторно звернувся з даним позовом, так як відпали підстави, з яких позов було залишено без розгляду.
З огляду на те, що підстави для припинення виплати пенсії та підстави відмови позивачу у поновленні виплати пенсії визнані судом неправомірними, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині щодо поновлення на невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року та, відповідно, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року.
Позовна вимога про визнання протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним засобом захисту порушеного права, а тому що суд встановив наявність протиправної бездіяльності з боку відповідача.
Щодо позовних вимог в частині виплати пенсії з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III). За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 19, 77, 90, 241-246, 250, 255, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині щодо поновлення на невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 07 жовтня 2009 року по 25 серпня 2017 року.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян