1/2839
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
12 липня 2022 року м. Київ № 640/9379/22
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок відмови суб'єкта владних повноважень щодо перерахунку пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою, в якій зазначити момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та підстави, з яких позивач просить визнати їх поважними, разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, представником позивача була подана до суду заява про усунення недоліків позовної заяви та долучено до вказаної заяви: заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
В обґрунтування поданої до суду заяви та як на підставу для поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою, позивач зазначає, що відповідно до висновків викладених у Верховним Судом у постанова від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 642/7479/16-а, від 30 січня 2020 року у справі № 554/5119/16-а, від 23 липня 2020 року у справі № 761/28365/16-а, від 15 вересня 2020 року у справі № 635/7878/16-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18, від 26 січня 2021 року у справі № 520/11178/2020 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17 чітко встановлено, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не застосовується, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
В свою чергу, аргументуючи підстави для поновлення строку, представник позивача зазначає, що довідка на підставі якої у позивача виникли підстави щодо перерахунку пенсії першочергово була направлена до пенсійного органу самостійно уповноваженим органом, водночас, отримавши вказану довідку пенсійним органом не було виконано будь-яких дій щодо перерахунку пенсії позивача, що на переконання представника позивача, виключає будь-яку можливість дізнатись про нездійснення пенсійним органом перерахунку пенсії.
В подальшому, з урахуванням ситуації, а саме бездіяльності пенсійного органу, позивачем були вчинені відповідні дії щодо отримання особисто довідки уповноваженого органу та надання такої довідки до пенсійного органу, та в подальшому отримано офіційну відмову пенсійного органу у проведенні перерахунку, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Таким чином, представник позивача зазначає, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, розглядається судом як поважна причина при вирішенні питання поновлення строку звернення до суду в спірних правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
На підставі викладених вище аргументів та висновків, представник позивача просив суд поновити позивачу строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Розглянувши подану представником позивача до суду заяву про поновлення пропущеного строку, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Так, як вже було встановлено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вбачається, що позивачем оскаржується протиправність дій пенсійного органу щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки від 31.08.2020 року.
В свою чергу, з урахуванням вказаного вище, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
В свою чергу, суд звертає увагу, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія він вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Водночас, суд звертає увагу, що у поданій позивачем заяві про поновлення пропущеного строку звернення позивачем не було зазначено обставин, що останній демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) йому пенсії, звернувся до пенсійного органу із заявою про надання йому відповідної інформації.
Навпроти, з питаннями щодо перерахування пенсії, позивач звернувся лише у січні 2022 року, що свідчить про тривалу бездіяльність позивача.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суду у постановах від 13 квітня 2022 року у справі № 340/1281/21, від 31 травня 2022 року у справі № 120/3289/21-а, від 01 червня 2022 року у справі № 640/4086/20, від 29 червня 2022 року у справі № 320/704/19.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Верховним Судом в постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 було вирішено відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18)), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних гарантій Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19, яка є обов'язковою для суду першої інстанції.
Відтак, суд зазначає, що момент отримання позивачем листа пенсійного органу від 15 лютого 2022 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти з пропущенням встановленого процесуального строку, після отримання пенсії.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06) від 16 лютого 2017 року (набуло статусу остаточного 16 травня 2017 року) Суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При цьому, суд звертає увагу, що при визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.
Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, враховуючи позицію Верховного Суду щодо застосування строків звернення до суду у справах даної категорії, суд не може враховувати викладені позивачем у поданій до суду заяві про поновлення пропущеного строку аргументи та приходить до висновку про їх неповажність та наявності правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
На підставі вищевикладеного, статтями 122, 123, 133 керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова