ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 липня 2022 року м. Київ № 320/8384/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Мастер»
доКиївської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Т-Мастер» (далі-позивач/ ТОВ «Т-Мастер») звернулось до суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 08.04.2021 №UA100060/2021/000032/2 та картку відмови у прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення від 08.04.2021 № UA100060/2021/00775.
Позовні вимоги вмотивовано протиправністю спірного рішення, оскільки надані декларантом документи підтверджують правильність задекларованої митної вартості товару за основним методом.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що оскаржувані рішення прийняті правомірно та в межах наданих повноважень.
До відзиву Київська митниця Держмитслужби подано клопотання, в якому заявник просить замінити відповідача по справі - Київську митницю Держмитслужби на її правонаступника - Київську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.
Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 вересня 2020 року № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» (надалі - Постанова № 895), п. 1 якої передбачено спосіб реорганізації територіальних органів Державної митної служби, зокрема, Київської митниці Держмитслужби, шляхом приєднання до Державної митної служби (створення єдиної юридичної особи).
Відповідно до п. 2 Постанови № 895, територіальні органи Державної митної служби, що реорганізуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною митною службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень і функцій територіальних органів, що реорганізуються. Таке рішення приймається Державною митною службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських Формувань даних про територіальні органи Державної митної служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структури, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Наказом Держмитслужби від 19 жовтня 2020 року № 460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» утворено Київську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснено реєстрацію Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України: код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А.
Згідно наказу Державної митної служби України від 30 червня 2021 року № 472 «Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи», митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України з 00 год. 00 хв. 01 липня 2021 року розпочато здійснення функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне замінити відповідача Київську митницю Держмитслужби на його правонаступника - Київську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
З метою здійснення митного контролю та митного оформлення товарів ТОВ «Т- Мастер» за посередництва митного брокера до митного посту «Столичний» Київської митниці Держмитслужби подано вантажно-митну декларацію №UA 100060/2021 /212386від 05.04.2021 року, де було визначено митну вартість товару, шо імпортується.
За результатами перевірки цієї митної декларації та документів, що до неї додавалися, ТОВ «T-Мастер» було відмовлено в митному оформленні товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA 100060/2021/000032/2 від 8.04.2021 року, відповідно до якого митну вартість товарів було визначено із застосуванням резервного методу за ціною оформлення подібних (аналогічних) товарів, складено картку відмови в прийняті митної декларації та митному оформленні, випуску та пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100060/2021/00775.
Вважаючи вказане рішення відповідача щодо коригування митної вартості товару та картку відмови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України.
Відповідно до положень ст. 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 МК України, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь - які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст. 58 - 63 МК України, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень ст. 63 МК України; ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; мінімальної митної вартості; довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 МК України, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 ст. 55 МК України передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х МК України в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до ч. 7 цієї статті; право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 МК України або до суду.
З аналізу ч. 1 та 2 ст. 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2019 року по справі №826/3102/16 і в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 року по справі № 21-127а15, від 30.06.2015 року по справі № 21-591а15) та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Згідно із п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2 - 4 ст. 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Так, відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, відповідач виходив з того, що документи, подані для визначення митної вартості товару відповідно до статті 53 Кодексу, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, до митного оформлення не надані у повному обсязі документи які зазначені у частині 2 статті 53 Кодексу, а саме : умовами поставки оцінюваного товару є CIF Одеса. Відповідно до положень Інкотермс за умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення однак до митного оформлення не надано страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За посиланнями відповідача, прайс-лист на умовах поставки CIF Одеса вказує на суб'єктивну спрямованість даної пропозиції та суперечить самій суті прайс-листа, як такого, отже, прийняті до уваги, але не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Контролюючим органом запропоновано декларанту, згідно п.3 ст.53 Кодексу, протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи:
1) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 2) виписку з бухгалтерської документації; 3) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 4) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 6) за бажанням декларанта - інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів та інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Листом від 08.04.2021 №08-04 декларант повідомив, що процедуру консультації проведено та надав усі наявні додаткові документи, більше надати документи не представляється можливим.
Як зазначає відповідач, причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано є:
- неподання декларантом всіх запрошених документів;
- відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.
Разом з тим, митним органом проведеного порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості.
Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Кодексу, джерело інформації для визначення митної вартості, митні декларації: від 04.09.2020 № UA110140/2020/8179, від 08.10.2020 № UA401160/2020/30687.
Після здійснення коригування митної вартості, товари були випущені у вільний обіг на підставі розділу X Митного Кодексу шляхом надання гарантій відповідно до частини 7 статті 55 Митного Кодексу за митною декларацією від 08.04.2021 №UA100320/2021/212908.
Аналізуючи вказані посилання відповідача, суд дійшов наступних висновків.
Умовами поставки за контрактом є базис поставки CIF, відповідно до якого саме постачальник поніс витрати на страхування товару і ці витрати включені до наданої постачальником ціни. За таким умов, у цій справі, вимоги щодо надання доказів розміру витрат на страхування (з урахуванням наданих документів) є необов'язковими.
Указані обставини не є підставою для коригування митної вартості товару.
Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи.
Не надання додаткових документів не є підставою для здійснення коригування митної вартості, якщо буде встановлено, що надані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Щодо відсутності відомостей інших витрат декларанта, які повинні включатися до митної вартості товару то зазначає наступне - відповідно до рішення ВС у справі № 821/1617/17 за умовами поставки СІF «Вартість, страхування та фрахт (...назва порту призначення) всі витрати із завантаження, пакування, транспортування та страхування товару вже включені продавцем у фактурну вартість товару, а тому додаткові витрати на страхування та транспортування товару до порту, згідно з вимогами частини десятої статті 58 МК України Товариство не понесло. За таких обставин, вимоги Митниці про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим».
Стосовно посилання відповідача на положення ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Митного кодексу України, застосування Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, можливе лише у разі митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу.
Неправомірність та безпідставність посилань митного органу на ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі підтверджується також правовими висновками Верховного Суду у справах №814/2659/16, № 826/27860/15, № 804/3893/17.
З наведеного вбачається, позивачем до митного оформлення було надано вичерпний перелік передбачених чинним законодавством належних документів необхідних для визначення митної вартості ввезеного товару, підстави для відмови у митному оформленні товару та подальше коригування митної вартості такого товару за допомогою резервного методу, у митного органу відсутні.
З урахуванням вказаного позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 08.04.2021 №UA100060/2021/000032/2 та картки відмови у прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення від 08.04.2021 № UA100060/2021/00775 є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду відповідачем не доведено відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Мастер» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби від 08.04.2021 №UA100060/2021/000032/2.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення від 08.04.2021 № UA100060/2021/00775.
4. Стягнути на користь товариства з обмеженою «Т-Мастер» понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 11208,07 (одинадцять тисяч двісті вісім гривень 07 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (бульвар Вацлава Гавела, 8-А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ ВП 43997555).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян