1/1908
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 липня 2022 року м. Київ № 320/4918/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» (надалі - позивач), адреса: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 143/2, офіс 22 до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 5-А в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління ДПС в Київській області щодо призначення та проведення фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» на підставі витягу з додатку № 1 Наказу № 1483 Головного управління ДПС у Київській області від 02 жовтня 2020 року «Про проведення фактичних перевірок»;
- визнати протиправним та скасувати Наказ № 1483 Головного управління ДПС у Київській області від 02 жовтня 2020 року «Про проведення фактичних перевірок»;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 4639/0902 від 25 листопада 2020 року.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття протиправних рішень суб'єктом владних повноважень.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що Головним управлінням ДПС в Київській області вчинено протиправні дії щодо призначення та проведення фактичної перевірки товариства, під час проведення якої службові особи безпідставно дійшли висновку про здійснення зберігання пального за відсутності ліцензії на право зберігання пального, а тому прийняте на підставі хибних висновків податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу № 320/4918/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішень, передано на розгляд за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/4918/21 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» залишена без руху та останньому наданий строк для усунення виявлених судом недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з аргументами та доводами викладеними представником позивача у адміністративному позову, представником відповідача було подано відзив, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 4639/0902 від 25 листопада 2020 року прийняте контролюючим органом правомірно, оскільки за результатами фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» було встановлено факт зберігання у квітні 2020 року пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року.
Заперечуючи проти викладених представником податкового органу доводів щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення та проведення перевірки, представником товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» було подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив про безпідставність посилань Головного управління ДПС у Київській області на правомірність проведення фактичної перевірки на підставі наказу № 1483, оскільки його копія не була пред'явлена службовими особами уповноваженому представнику Товариства, як і не пред'являлось направлення на проведення фактичної перевірки.
Також, представник позивача вказує на відсутність в акті перевірки будь-яких посилань на факти та/або докази, які б підтверджували факт зберігання товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» пального, а не його придбання.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
З аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що згідно з наказом Головного управління ДПС у Київській області від 02 жовтня 2020 року № 1483 та направленнями на проведення фактичної перевірки від 09 жовтня 2020 року №№ 1000, 1001 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області з 19 жовтня 2020 року по 28 жовтня 2020 року була проведена фактична перевірка місця зберігання пального товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, будинок 123/3.
За результатами проведеної фактичної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ», Головним управління ДПС у Київській області було складено Акт (довідка) про результати фактичної перевірки від 28 жовтня 2020 року № 101/10-36-09-00-10/43375609 якою встановлено, що за зазначеною вище адресою товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 14 квітня 2020 року № 10010414202001016 терміном дії з 14 квітня 2020 року до 14 квітня 2025 року. Загальна місткість резервуарів - 10 000 літрів. Згідно акцизної накладної № 128902 від 08 квітня 2020 року товариством з обмеженою відповідальністю «Вог Трейд Ресурс» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» реалізовано важкі дистиляти (газойлі) (УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 8 476,30 літрів (адреса місця зберігання пального - смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, 123).
З урахуванням викладених обставин, уповноважені особи прийшли до висновку про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» у квітні 2020 року здійснювалось зберігання пального за відсутності діючої ліцензії н право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги частини 1 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР, зі змінами та доповненнями.
Не погоджуючись з висновками викладеними уповноваженими особами Головного управління ДПС у Київській області у Акті фактичної перевірки від 28 жовтня 2020 року № 101/10-36-09-00-10/43375609 представника товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» було подано заперечення, однак, рішенням «Про розгляд заперечення» від 25 листопада 2020 року № 513/12/10-36-09-00-10, уповноваженими особами податкового органу було відмовлено представнику товариства у задоволенні заперечень та залишено без змін висновки Акту фактичної перевірки від 28 жовтня 2020 року № 101/10-36-09-00-10/43375609.
Надалі, на підставі встановлених уповноваженим органом порушень, Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2020 року № 4639/0902, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 500 000,00 грн (п'ятсот тисяч грн 00 коп.).
Не погоджуючись з прийнятим податковим органом податкових повідомленням-рішенням представником товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» було подано скаргу до Державної податкової служби України, як до адміністративного органу вищого рівня.
За результатами розгляду поданої представником товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» скарги, Державною податковою службою України було прийнято рішення про результат розгляду скарги від 17 березня 2021 року № 6118/6/99-00-06-03-01-06, яким було залишено без змін податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 25 листопада 2020 року № 4639/0902, а скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» без задоволення.
Не погоджуючись з висновками викладеними уповноваженими особами податкового органу у Акті фактичної перевірки та прийнятого на підставі вказаних висновків податкового повідомлення-рішення, позивач вернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - Податковий кодексу України).
Відповідно до пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статті 193 цього Кодексу, зокрема (але не виключно):
- здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пп.191.1.1 цього пункту);
- здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (пп.191.1.4 цього пункту);
- здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (пп.191.1.16 цього пункту);
- забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп.191.1.34 цього пункту);
- використовують під час виконання своїх посадових (службових) обов'язків податкову інформацію з інформаційно-телекомунікаційних систем та інших джерел, отриману в порядку та спосіб, визначений цим Кодексом (пп.191.1.46 цього пункту);
Згідно із пунктом 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право:
- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4 цього пункту);
- запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (пп.20.1.6 цього пункту);
- здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів (пп.20.1.10 цього пункту);
- доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу (пп.20.1.13 цього пункту);
- застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (підпункт 20.1.19 цього пункту).
При цьому за вимогами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України визначено порядок проведення фактичної перевірки, така перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Згідно із пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених пп.80.2.1 - 80.2.7 цього пункту, у т.ч. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального (пп.80.2.5 цього пункту).
У пункту 80.7 статті 80 Податкового кодексу України зазначено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок встановлені статтею 81 Податкового кодексу України, у відповідності до пункту 81.1 якої посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акта чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня.
У разі якщо при організації фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі.
Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом. Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов'язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку). При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу не мають права вимагати у платника податків отримувати витяг із відповідного реєстру про взяття такого платника податків на облік відповідно до вимог цього Кодексу (пункт 81.3 статті 81 Податкового кодексу України).
Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить про те, що право на проведення фактичної перевірки у службових осіб контролюючого органу виникає за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення до початку проведення такої перевірки оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). При цьому податковим законодавством передбачений обов'язок пред'явлення/надіслання визначених у п.81.1 ст.81 ПК України документів до початку проведення фактичної перевірки виключно таким особам платника податків, як:
- безпосередньо платник податків (посадові особи суб'єкта господарювання);
- уповноважена особа (представник) суб'єкта господарювання;
- особа, що фактично здійснює розрахункові операції.
В свою чергу, суд звертає увагу, що невиконання вимог пункту 80.2 статті 80 та пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України та/або оформлення документів вказаних документів з порушенням встановлених вимог є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.
Тобто, платник податків, який вважає порядок призначення податкової перевірки щодо нього порушеним, має право захищати свої права шляхом недопуску службових осіб контролюючого органу до такої перевірки, адже саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе, у той час як допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
При цьому, суд зауважує, що відмова платника податків у допуску службових осіб контролюючого органу до перевірки не є тотожною відмові від підпису у направленні на перевірку. Недопуск контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком, тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Власне, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 804/1113/16, від 30 листопада 2018 року у справі № 808/1641/15 та від 29 травня 2019 року у справі № 804/263/16.
Водночас, суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині та сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, яка заявлена як самостійний предмет позову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду зазначив, що у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Таким чином, при вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права платника податків суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
З огляду на наявні у справі матеріали судом встановлено, що Наказом № 1483 в.о. начальника Головного управління ДПС у Київській області з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва, обліку та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, наказано працівникам управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання (об'єктів) згідно з додатком №1.
З аналізу Акту фактичної перевірки вбачається, що фактична перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» була проведена уповноваженими особами Головного управління ДПС у Київській області на підставі Наказу № 1483 та витягу з додатка № 1 до вказаного Наказу, а також направлень на перевірку № 1000 та № 1001 від 09 жовтня 2020 року за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, будинок 123/3. За результатами даної перевірки складений Акт №101 та прийняте податкове повідомлення-рішення № 4639/0902.
Крім того, суд звертає увагу на неодноразове зазначення безпосередньо самим позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив про те, що 19 жовтня 2020 року до початку проведення фактичної перевірки відповідачем був пред'явлений Витяг з додатка № 1 до Наказу № 1483, в якому зазначаються реквізити Наказу, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (платника податку, який перевіряється), адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета та вид перевірки, підстави для її проведення перевірки, визначені підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, дата початку і тривалість перевірки, чим забезпечено право овариства на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та можливість позивача реалізувати свої права на їх захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе шляхом недопуску службових осіб до перевірки та оскарження процедурних порушень Головного управління ДПС у Київській області, допущених при призначенні та проведенні відповідної перевірки, а також рішень керівника (в.о. керівника/начальника) контролюючого органу, оформленого Наказом № 1483 та/або витягом з його додатка № 1.
Також, суд звертає увагу, що матеріали перевірки містять докази, достовірність яких не заперечується позивачем, здійсненої 19 жовтня 2020 року фотофіксації ознайомлення представником або особою, яка здійснювала розрахункові операції, товариства із документами та акт про відмову від підпису у направленнях на перевірку від 19 жовтня 2020 року, в якому зафіксовано, що платник податків (його законні представники або особа, яка здійснювала розрахункові операції), якому пред'явлені визначені пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України документи, після ознайомлення відмовився надати особисті дані та від підпису у направленнях на перевірку №№ 1000 та 1001 від 09 жовтня 2020 року з невідомих причин.
Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства та відсутність у матеріалах справи доказів недопущення позивачем службових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, оскільки факт пред'явлення відповідачем до початку проведення перевірки визначених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України документів особі товариства, яка здійснювала розрахункові операції, та її відмови розписатися у направленнях на перевірку підтверджений, тому уповноважені особи Головного управління ДПС у Київській області мали всі підстави для проведення фактичної перевірки.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 821/606/16.
Згідно із пунктом 86.1 статі 86 Податкового кодексу України встановлено, що акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Пунктом 86.5 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному ст.58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.
В свою чергу, у відповідності до пункту 86.6 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що відмова платника податків або його законних представників чи особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання.
Відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.
У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статею 42 цього Кодексу. Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи, в останній день перевірки 28 жовтня 2020 року службовими особами контролюючого органу були складені акти відмови від підписання та від отримання акта перевірки, де вказано, що платник податків (його законні представники або особа, яка здійснювала розрахункові операції), у присутності якого здійснювалась фактична перевірка, ознайомлений зі змістом акта перевірки від 19 жовтня 2020 року та після ознайомлення відмовився надати особисті дані, а також відмовився від отримання примірника акта, у зв'язку із чим другий примірник Акта був надісланий товариству разом із супровідним листом Головного управління ДПС у Київській області № 30829/10/10-36-09-04-09 від 29 жовтня 2020 року рекомендованим поштовим відправленням.
Отже, встановлені судом обставини проведення перевірки та фактичні дані щодо пред'явлення відповідачем 19 жовтня 2020 року витягу спростовують доводи позивача про факт незнаходження службових осіб контролюючого органу 19 жовтня 2020 року та непроведення відповідачем фактичної перевірки у місці здійснення товариством господарської діяльності за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, будинок 123/3, як і не підтверджують такі обставини обґрунтованість доводів позивача про ненадання 19 жовтня 2020 року позивачу Акта № 101 із підстав фактичної неможливості вручення його бланку, складеного 19 жовтня 2020 року.
Таким чином, вищевикладені обставини підтверджують те, що допуск до перевірки, як і сама перевірка на підставі Наказу № 1483 фактично відбулись, відповідачем реалізовано свою компетенцію на проведення фактичної перевірки, оформлення її результатів та прийняття внаслідок цього оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Натомість, позивач до дня прийняття податкового повідомлення-рішення, подаючи до Головного управління ДПС у Київській області заперечення, не скористався своїм правом на оскарження у судовому порядку дій контролюючого органу щодо призначення та проведення розглядуваної перевірки на підставі Наказу № 1483 та витягу з додатка № 1 до нього, а лише 23 квітня 2021 року, реалізував своє право на судовий захист від безпідставного здійснення податкового контролю шляхом визнання таких дій та Наказу № 1483 протиправними, оскаржуючи разом із прийнятим за результатами спірної фактичної перевірки ППР.
За таких обставин суд вважає аргументи позивача щодо відповідності/невідповідності дій податкового органу під час призначення та проведення фактичної перевірки після допуску службових осіб контролюючого органу до її проведення при оскарженні податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами розгляду заперечень, такими, що не підлягають врахуванню при вирішенні даної справи, адже наступне задоволення позовних вимог за результатами оскарження дій відповідача щодо призначення та проведення розглядуваної перевірки на підставі Наказу № 1483 та витягу з додатка № 1 до нього не призведуть до відновлення порушеного права товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» та не є належним способом захисту права платника податків у такому випадку, у зв'язку із чим заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
При цьому, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.».
Також у пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008 зазначається, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд зазначає, що Наказ № 1483 як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» службових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки не є належним способом захисту права позивача, оскільки наступне скасування такого Наказу не може призвести до відновлення порушеного права товариства, у зв'язку із чим суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на факт вичерпання останнім дії внаслідок реалізації.
Натомість, у даному випадку захист порушених прав товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ», безсумнівно, може здійснюватися шляхом оскарження рішення, прийнятого за результатами фактичної перевірки, тому суд вважає позовну вимогу товариства про визнання протиправним та скасування такого рішення є саме тим способом, який забезпечить ефективний захист прав позивача від порушень з боку відповідача, оскільки його права за вказаних обставин порушують безпосередньо наслідки спірної перевірки.
Щодо прийнятого на підставі проведеної фактичної перевірки податкового повідомлення-рішення № 4639/0902 від 25 листопада 2020 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Підпунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до загальних положень, встановлених статею 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (стаття 111 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.
В свою чергу, беручи встановлені уповноваженим особами податкового органу порушення податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Відповідальність за порушення норм Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» застосовується відповідно до статті 17 цього Закону, у частині 2 якої зазначено, що до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень (абзац 8 цієї частини).
Тобто, для накладення штрафних санкцій за порушення вищевказаних вимог законодавства, контролюючому органу достатньо виявити факт зберігання пального суб'єктом господарювання без отримання відповідної ліцензії.
В свою чергу, суд звертає увагу, що за визначенням статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, у той час як зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
За вимогами частини 1 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років (частина 8 та частина 9 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»).
Відповідно до частини 16 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» визначено, що суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Частиною 19 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» передбачено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
- суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Частиною 21 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Згідно із частиною 32 та частиною 33 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
Відповідно до частини 38 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Згідно частини 43 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.
Частиною 44 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.
З аналізу вищевикладених вимог законодавства вбачається, що для здійснення діяльності зі зберігання пального суб'єкти господарювання зобов'язані отримати відповідну ліцензію. Також у разі здійснення зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання, тобто якщо діяльність зі зберігання пального не здійснюється, суб'єкти господарювання повинні отримати ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Для цього такі суб'єкти подають до відповідного органу виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального заяву, зазначивши у ній про використання пального для потреб власного споживання, загальну місткість резервуарів та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.
Як вбачається з матеріалів справи, та що не заперечується сторонами, основним видом господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» є виробництво м'ясних продуктів.
В свою чергу, судом встановлено та, що визначено уповноваженими особами податкового органу у Акті фактичної перевірки, товариством було отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 10010414202001061 від 14 квітня 2020 року за наступною адресою: Київська область, смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, будинок 123/3. Загальна місткість резервуарів - 10 000 л.
Не заперечуючи факт відсутності ліцензії станом на 08 квітня 2020 року, товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» у позовній заяві зазначає, що у квітні 2020 року товариством дійсно було придбано дизельне паливо (ДП-Л-Євро5,В0) у товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» (ЄДРПОУ42621778) на вказану вище адресу, де позивач здійснює свою господарську діяльність, у загальному об'ємі 8 455,00 л, що підтверджуються наступними документами: акцизною накладною за формою «П» № 128902, рахунком-фактурою № 449 від 07 квітня 2020 року, видатковою накладною № 43618 від 08 квітня 2020 року, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № ВТС0023066 від 08 квітня 2020 року, паспортом якості № 186-П/2020 від 01 квітня 2020 року, паспортом № 356 від 25 березня 2020 року та декларацією про відповідність № 27/03-1 від 27 березня 2020 року.
Водночас закупівля товариством пального у товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» здійснювалась для провадження господарської діяльності, адже на момент поставки палива 08 квітня 2020 року у позивача за вказаною адресою знаходилось 13 одиниць техніки (Renault Magnum 440, спеціалізований сідловий тягач - 6 шт., спеціалізований напівпричіп-рефрижератор РЕФ - 2 шт., CHEREAU С-38 Н/ПР рефрижератор-Е, дизель-генератор - 2 шт., утилізатор термічний Ут 300 ДТ), яка експлуатується ТОВ «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» в процесі господарської діяльності, тому все дизельне паливо було завантажене безпосередньо в баки цих транспортних засобів та обладнання задля безперебійного його використання, що виключає факт зберігання Товариством дизельного палива в кількості 8 455,00 л в місцях зберігання, на які не було отримано відповідної ліцензії.
При цьому, використання цих транспортних засобів та обладнання в межах господарської діяльності підтверджується, у т.ч. наданим до контролюючого органу повідомленням про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП від 02 грудня 2020 року та іншими поданими до суду документами.
В свою чергу, суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність викладеного в Акті висновку, відповідач у своїх запереченнях вказує, що товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» не підтверджено документально вказані твердження, до того ж повідомлення за формою № 20-ОПП на відповідні транспортні засоби та обладнання було подане товариством після проведення перевірки - 02 грудня 2020 року, тому аргументи позивача щодо відвантаження отриманого 08 квітня 2020 року пального саме в баки транспортних засобів та баки обладнання повинні бути спростовані судом, а надані докази на підтвердження даного факту - визнані як неналежні, у зв'язку із чим не можуть бути взяті до уваги при ухваленні рішення по суті спору.
Крім того, згідно із доводами Головного управління ДПС у Київській області в результаті проведеної перевірки було виявлено, що відповідно до акцизної накладної № 12902, товарно-транспортної накладної № ВТС 0023066 від 08 квітня 2020 року та видаткової накладної № 43618 від 08 квітня 2020 року товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» реалізовано важкі дистиляти (УКТЗЕД 2710194300) в обсязі 8 476,20 л, отже було встановлено факт зберігання товариством у квітні 2020 року пального за вказаною вище адресою за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, у т.ч. в ємностях, чим порушено вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
За таких обставин суд звертає увагу, що за вимогами пункту 231.3 статті 231 Податкового кодексу України встановлено, що акцизна накладна складається платником податку в день ввезення на митну територію України пального або спирту етилового чи в день реалізації пального або спирту етилового при кожній повній або частковій операції з реалізації пального або спирту етилового. Особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов'язана скласти акцизну накладну в одному примірнику у разі реалізації пального або спирту етилового:
а) з акцизного складу:
- будь-яким іншим особам - не платникам податку;
- у паливний бак транспортного засобу, обладнання або пристрою;
б) з акцизного складу пересувного:
- будь-яким іншим особам - не платникам податку.
Перехід права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, від одного суб'єкта господарювання до іншого вважається реалізацією пального або спирту етилового з одного акцизного складу пересувного до іншого. При цьому суб'єкт господарювання, від якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається особою, яка реалізує пальне, а суб'єкт господарювання, до якого переходить право власності на таке пальне або спирт етиловий, вважається отримувачем пального або спирту етилового.
За визначенням підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Водночас суд враховує, що відповідно до підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 212, статей 231 та 232 Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів України № 262 від 19 червня 2019 року був затверджений Порядок заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового (чинний на момент видання Акцизної накладної № 128902/надалі - Порядок № 262), який у розділі II визначав процедуру складання акцизної накладної форми «П» та порядок її заповнення.
Так, згідно із пунктом 1 цього розділу Порядку № 262 акцизна накладна форми «П» складається в день ввезення на митну територію України пального чи в день реалізації пального у разі кожної повної або часткової операції з реалізації пального.
Акцизна накладна може бути складена за кожним акцизним складом/акцизним складом пересувним, кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД та зареєстрована в Єдиному реєстрі акцизних накладних не пізніше останнього дня звітного місяця на загальний обсяг пального, втраченого та/або використаного для власного споживання протягом такого місяця (п.3 цього розділу).
У пункті 4 розділу ІІ Порядку № 262 передбачено, що у верхній лівій частині акцизної накладної зазначаються: коди операцій для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику; ознака щодо умов оподаткування пального; ознака щодо напрямів використання пального.
У відповідному рядку зазначається цифровий код операції для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику, у т.ч.: «3» - реалізація пального суб'єкту господарювання, який не є платником.
У відповідному рядку зазначається ознака щодо напрямів використання пального:
« 1» - реалізація пального в споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виробником або особою, яка здійснила розлив пального у таку тару;
« 2» - реалізація пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий;
« 3» - розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами/ пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходилися. Ознака напряму використання « 3» зазначається в акцизних накладних, складених на всі операції з розподілу обсягів залишку пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами;
« 4» - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Така ознака зазначається також у разі реалізації пального з акцизного складу пересувного до: паливного бака транспортного засобу або технічного обладнання, пристрою; місця зберігання пального, яке не є акцизним складом.
Для пального, з яким здійснюються операції, не віднесені до одного з кодів ознаки напряму використання « 1»-« 4», у відповідному рядку зазначається цифра « 0».
В акцизній накладній зазначаються реквізити акцизного складу або пересувного акцизного складу, на який фізично відвантажене (отримане) пальне: уніфікований номер акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового; номер реєстрації транспортного засобу в уповноважених органах відповідної держави, двосимвольний код типу транспортного засобу (автомобільного, залізничного, повітряного, морського, річкового, трубопровідного), на який фізично відвантажене (отримане) пальне, та дані про місткість ємності (секцій), в яку (які) здійснено фізичне відвантаження (отримання) пального (загальна місткість; кількість секцій; місткість секцій, в які здійснено відвантаження (отримання) пального, на обсяги якого виписана акцизна накладна) (пункт 6 розділу ІІ Порядку № 262).
Також абзаци 4 та 6 пункту 7 цього розділу Порядку № 262 встановлюють, що в акцизній накладній обов'язково зазначаються дані лише про один акцизний склад/пересувний акцизний склад, з якого фізично відвантажене (відпущене) пальне, та про один акцизний склад/пересувний акцизний склад, на який фізично відвантажене (отримане) пальне, крім, зокрема:
- здійснення реалізації пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий. У таких акцизних накладних, крім реквізитів акцизного складу, з якого фізично відвантажене (відпущене) пальне, та акцизного складу, на який фізично відвантажене (отримане) пальне, обов'язково вносяться дані щодо пересувного акцизного складу, яким здійснюється транспортування пального. Такі дані вносяться до відповідного рядка правої частини акцизної накладної (акцизний склад пересувний, на який фізично відвантажене (отримане) пальне) незалежно від того, хто є розпорядником такого пересувного акцизного складу (особа, що реалізує пальне, або особа - отримувач пального);
- реалізації пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, реалізації пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою або до місця зберігання пального, яке не є акцизним складом. У таких акцизних накладних зазначаються реквізити акцизного складу або акцизного складу пересувного, з якого фізично відвантажене (відпущене) пальне, а реквізити акцизного складу та акцизного складу пересувного, на який фізично відвантажене (отримане) пальне, не зазначаються.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Порядку № 262 у клітинках рядків акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, призначених для внесення реквізитів акцизного складу або пересувного акцизного складу, що не заповнюються, нулі, прочерки та інші знаки чи символи не проставляються.
Крім того, за вимогами пункту 12 цього розділу Порядку № 262 в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб'єкту господарювання, який не є платником (код операції « 3»), адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку):
- зазначається - в накладних з напрямом використання пального «0»;
- не зазначається - в накладних з напрямом використання пального « 4» (якщо здійснюється реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, або реалізація пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою).
Таким чином, акцизна накладна - документ, складений за результатом операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного до акцизного складу/до акцизного складу пересувного, для власного споживання чи промислової переробки, а також будь-яким іншим особам.
В свою чергу, суд звертає увагу, що єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлює Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (надалі - Інструкція № 281).
Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).
Так, порядок приймання нафти і нафтопродуктів встановлений у розділі 5 Інструкції № 281, у підпункті 5.1.1 пункту 5.1 якого викладено загальні положення про те, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (надалі - договір).
У пункті 5.4 Інструкції № 281 передбачено порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, відповідно до підпункту 5.4.1 якого перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України № 363 від 14 жовтня 1997 року (надалі - Правила № 363), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».
З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт.
Згідно із пунктом 6.1 та пункту 6.2 розділу 6 Інструкції № 281, яким визначається порядок зберігання нафтопродуктів, на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною. Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 куб.м, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту. Дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.
За вимогами порядку відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом, встановленим підпунктом 7.5.1 та підпункту 7.5.6 пункту 7.5 розділу 7 Інструкції № 281 встановлено, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:
- перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
- другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
- третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.
Відповідно до підпункту 7.5.7 пункту 7.5 Інструкції № 281 ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.
Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства (підпункт 7.5.8 пункту 7.5 Інструкції № 281).
Отже, ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) є супровідним документом вантажу, який після його здавання передається вантажоодержувачу і є підставою для обліку транспортної роботи, тобто призначений для обліку нафти або нафтопродукту на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку, що акцизна накладна та ТТН за формою № 1-ТТН є комплектом юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, тому суд погоджується із доводами відповідача про те, що такі документи фіксують факт як отримання/передачі, так і перевезення/здавання вантажу. Також постачання товару підтверджується первинним документом - видатковою накладною № 43618 від 08 квітня 2020 року, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін.
Тобто, вказана товарно-транспортна документація може свідчити про факт реалізації пального, проте в жодному разі не є належним доказом, що підтверджує здійснення вантажоодержувачем зберігання придбаного пального, оскільки облік нафти і нафтопродуктів, що зберігається на всіх підприємствах, ведеться, зокрема, із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, у спеціальних регістрах складського обліку для кожного резервуара, тощо.
Водночас, суд при ухваленні рішення у даній справі не приймає до уваги наведені відповідачем у відзиві посилання на норми Правил № 363, оскільки у відповідності до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 Інструкції № 281 за Правилами № 363 здійснюється виключно перевезення нафти і нафтопродуктів автомобільним транспортом, у той час як порядок зберігання пального визначається, окрім статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», розділом 6 Інструкції № 281.
Судом встановлено, що 08 квітня 2020 року товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» була складена Акцизна накладна № 128902 за кодом операцій « 3», напрям використання « 0», згідно із даними якої останнє відвантажило з пересувного акцизного складу за номером державної реєстрації НОМЕР_1 товариству пальне - важкі дистиляти (газойлі) у кількості 8 476,20 л, адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: вулиця Коцюбинського, 123, Баришівка, Київська область, 07500.
Цього ж дня твариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» була складена ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) за ф.№ 1-ТТН (нафтопродукти) № ВТС0023066 (надалі - ТТН № ВТС0023066), в якій зазначено про:
- авто підприємство (перевізника) - виробничо-комерційну фірму «Віта-Авто» у формі ТОВ; автомобіль та його державний номер - Volvo ( НОМЕР_2 ); причіп - із державним номером НОМЕР_1 ; замовника (платника) - ТОВ «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС»; вантажоодержувача - ТОВ «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» по рознарядці ТОВ «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС»; пункт навантаження - 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 9; пункт розвантаження - Київська обл., Баришівський р-н, смт. Баришівка, вул. Коцюбинського, 123;
- найменування, марку та вид нафтопродукту - паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 (UA.10076.0126-19)/UN1202 паливо дизельне, 3, ІІІ; номер резервуара - №11РВС-700; об'єм нафтопродукту - 8455 л; метод визначення маси нафтопродукту і його масу, густину і температуру;
- пломбування; дату і час виїзду з підприємства-вантажовідправника.
Таким чином, відповідно до вищезазначеної товарно-транспортної документації, можна прийти до висновку, що в даному випадку дійсно відбулося відвантаження та перевезення товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» пального на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ», тому складені товариством з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» Акцизна накладна № 128902, на яку уповноважені особи податкового органу посилається в Акті № 101, та/або ТТН № ВТС0023066, про яку відповідач зазначає у відзиві, в даному випадку підтверджують саме факт реалізації пального товариству на адресу місця зберігання, яке не є акцизним складом, однак така документація не є належним доказом зберігання позивачем пального у розумінні статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та жодним чином не вказуює на факт порушення товариством вимог частини 1 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», у зв'язку із чим не може бути беззаперечною підставою для застосування штрафної санкції за зберігання пального без наявності ліцензії відповідно до частини 2 статті 17 цього Закону.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно із підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального (підпункт «б» цього підпункту).
Не є акцизним складом, зокрема:
- приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам (пп.«б» цього підпункту);
- приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам (пп.«в» цього підпункту);
- паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої (підпункт «г» цього підпункту);
- приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару (підпункт «ґ» цього підпункту).
Таким чином, суб'єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання та/або зберігають його для власних потреб, повинні отримати відповідну ліцензію, за винятками, встановленими законами. Такими винятками, з-поміж іншого, є зберігання пального в паливних баках транспортних засобів чи технологічного обладнання (пристроїв), а відтак, у разі зберігання пального у паливному баку безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої відсутній обов'язок отримувати ліцензію на право зберігання пального.
Водночас відповідач, обґрунтовуючи правомірність висновку Акта про проведення фактичної перевірки про порушення товариством вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», у своєму відзиві також посилається на недоведеність позивачем як факту наявності у товариства як транспортних засобів та обладнання за адресою здійснення господарської діяльності, так і факту завантаження безпосередньо в баки цих транспортних засобів та обладнання придбаного 08 квітня 2020 року пального у товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС», адже надані до суду докази на підтвердження таких обставин, а саме повідомлення за формою 20-ОПП про об'єкти оподаткування або об'єкти, що підлягають оподаткуванню, не є належними, оскільки це повідомлення було подане товариством до контролюючого органу опісля проведення перевірки - 02 грудня 2020 року.
Суд відхиляє такі заперечення відповідача та звертає увагу, що наведені обставини не були відображені в Акті №101 та не слугували підставою для встановлення порушення щодо зберігання товариством пального. До того ж, окрім повідомлення, позивачем надані до суду копії інших документів, які свідчать про наявність у товариства станом на 08 квітня 2020 року транспортних засобів та обладнання, яке експлуатується товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» в межах господарської діяльності, а саме щодо:
1) Транспортних засобів:
- RENAULT MAGNUM 440 (д.н. AI9300HP): договір позички транспортного засобу № 17-01/2020-01 від 17 січня 2020 року та акт приймання-передачі від 17 січня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований сідловий тягач-е DAF ТЕ95 (д.н. НОМЕР_3 ): договір оренди транспортного засобу № 14 від 17 лютого 2020 року та акт приймання-передачі № 14 від 17 лютого 2020 року до цього договору;
- спеціалізований вантажний фургон-рефрижератор MAN 19.262 (д.н. НОМЕР_4 ): договір найму транспортного засобу від 31 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 162, та акт приймання-передачі від 31 січня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований сідловий тягач-е DAF XF95.430 (д.н. AI3145KH): договір суборенди транспортного засобу № 2 від 07 квітня 2020 року та акт приймання передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований сідловий тягач-е DAF XF95.430 (д.н. AI3065KH): договір суборенди транспортного засобу № 1 від 07 квітня 2020 року та акт приймання передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований сідловий тягач-е DAF 95 XF380 (д.н. НОМЕР_5 ): договір суборенди транспортного засобу № 4 від 07 квітня 2020 року та акт приймання-передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований сідловий тягач-e DAF XF95.430 (д.н. НОМЕР_6 ) та спеціалізований напівпричіп-Д/П худоби-е TRAILOR SYY 3CX (д.н. НОМЕР_7 ): договір найму транспортного засобу від 31 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 160, та акти приймання-передачі від 31 січня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований напівпричіп-рефрижератор-е SOR IBERICA SP-71 (д.н. НОМЕР_8 ): договір суборенди транспортного засобу № 6 від 07 квітня 2020 року та акт приймання-передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований напівпричіп-рефрижератор-f PACTON 3139 (д.н. НОМЕР_9 ): договір суборенди транспортного засобу № 5 від 07 квітня 2020 року та акт приймання-передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору;
- спеціалізований напівпричіп-рефрижератор-е CHEREAU C-38 (д.н. НОМЕР_10 ): договір суборенди транспортного засобу № 3 від 07 квітня 2020 року та акт приймання-передачі від 07 квітня 2020 року до цього договору.
2) Обладнання (механізмів, які функціонують за рахунок дизельного палива):
- дизель-генератор DE-42RS Zn (р.н. обладнання 20190104016), дизель-генератор 5KJR75ATS (р.н. НОМЕР_11 ) та утилізатор термічний Ут 300ДТ, підстави володіння (користування) якими підтверджується договором оренди основних засобів від 19 лютого 2020 року та актом приймання-передачі від 19 лютого 2020 року до цього договору.
Також, у матеріалах справи наявний акт надання послуг № 990 від 30 квітня 2020 року, що підтверджує отримання товариством у квітні 2020 року послуг суборенди транспортних засобів, у той час як використання цих транспортних засобів посвідчують надані до суду товарно-транспортні накладні № РБА14 від 08 квітня 2020 року, № РН-0000053 від 08 квітня 2020 року, № РБА12 від 08 квітня 2020 року, № 48 від 08 квітня 2020 року, № 19 від 16 квітня 2020 року, № РБА53 від 16 квітня 2020 року та товарно-транспортні накладні від 16 квітня 2020 року.
За таких умов судом приймаються до уваги посилання позивача на наявність значної кількості транспортних засобів та обладнання, що використовується товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» в процесі господарської діяльності, тому все придбане 08 квітня 2020 року у товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» дизельне паливо (8 455,00 л) дійсно могло було завантажене в баки транспортних засобів та в баки обладнання задля безперебійного його використання.
Крім того, суд зауважує, що факт заправки дизельним паливом транспортних засобів та обладнання товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС MIT ПРОДУКТ» також підтверджується відомістю видачі палива на ТЗ та утилізатор за квітень 2020 року, а в свою чергу відповідачем на спростування обставин щодо використання позивачем придбаного пального для заправки транспортних засобів та обладнання без зберігання у відповідних резервуарах/ємностях жодних пояснень або доказів до суду не надав.
До того ж слід відмітити, що загальна місткість паливних баків, наявних у користуванні позивача, який в своїй господарській діяльності використовував транспортні засоби та обладнання, може взагалі виключати необхідність зберігання пального, необхідного задля безперебійної роботи цієї техніки.
Таким чином, оскільки на момент поставки палива за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул. Коцюбинського, 123/3, знаходилось 13 одиниць техніки, зазначені судом вище, суд в даному випадку вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що викладений висновок відповідача викладений в Акті проведення фактичної перевірки про зберігання товариством дизельного палива в кількості 8 455,00 л в місцях зберігання, на які не було отримано ліцензію на право зберігання є безпідставним, оскільки з викладеного вище можна прийти до висновку про те, що товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС MIT ПРОДУКТ» 08 квітня 2020 року здійснювалось придбання пального у товариства з обмеженою відповідальністю «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» для ведення господарської діяльності та все дизельне паливо могло бути завантажене саме в баки транспортних засобів та в баки обладнання.
Крім того, зазначаючи в Акті №101 загальну місткість резервуарів 10 000 л за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вулиця Коцюбинського, 123/3, відповідачем не було зафіксовано, в якому саме резервуарі чи резервуарах позивач зберігав придбане 08 квітня 2020 року в обсязі 8 476,2 л.
Водночас, суд звертає увагу, що зміст Акта податкового органу, взагалі не відображає обставин щодо виявлення контролюючим органом як самого пального, так і ємностей для його зберігання. Також, уповноваженими особами податкового органу не було наведено доказів щодо встановлення фактичного зберігання позивачем саме придбаного 08 квітня 2020 року пального, оскільки під час розгляду справи представником податкового органу не було надано будь-якої інформації щодо здійснення службовими особами вимірювання рівня або відсотка пального в ємностях та/або резервуарах у місці його зберігання, на яке не отримувалися відповідні ліцензії, та/або щодо встановлених за результатами такого вимірювання показників залишку пального, наявного на дату фактичної перевірки, зокрема (але не виключно): актів вимірювання обсягів пального в ємностях, що знаходяться на території товариства.
Таким чином, стверджуючи, що товариство зберігало пальне без відповідної ліцензії, контролюючий орган ані в Акті проведення фактичної перевірки, ані у відзиві на позовну заяву не навів жодної інформації з її документальним підтвердженням щодо виявленого факту саме зберігання придбаного пального, не встановив належними і допустимими доказами наявність або відсутність можливості зберігання пального, місце його зберігання, не перевіряв під час проведення фактичної перевірки кількісні показники пального та/або дані про фактичні залишки пального, яке зберігалось у період відсутності діючої ліценції, та в якому місці (резервуарі та/чи ємностях), тому суд вважає доводи відзиву щодо зберігання позивачем пального у даному випадку такими, що мають характер припущення, до того ж спростовані належними і допустимими доказами позивача.
Крім того, суд зауважу, що оскільки висновок Головного управління ДПС у Київській області про зберігання позивачем пального в місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії, базується лише на обставинах придбання позивачем пального, відповідач фактично ототожнив поняття придбання пального та зберігання пального, проте для накладення штрафних санкцій за порушення вищевказаних вимог законодавства контролюючому органу під час перевірки достатньо було виявити факт зберігання пального суб'єктом господарювання без отримання (наявності) відповідної ліцензії за місцем, де проведено фактичну перевірку, натомість була встановлена інформація щодо реалізації контрагентом у попередніх періодах значної кількості пального на адресу Товариства.
До того ж спірний факт зберігання встановлено контролюючим органом за наслідком дослідження господарських операцій товариства з його контрагентом на підставі відповідних первинних бухгалтерських документів з придбання пального, проте дії уповноважених осіб Головного управління ДПС у Київській області щодо дослідження первинних документів та дослідження ланцюгів постачання пального, на переконання суду, не узгоджуються з метою проведення фактичних перевірок та мають ознаки проведення документальної перевірки.
Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки уповноваженими особами Головним управлінням ДПС у Київській області не встановлено факт зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано обставини його придбання , суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» не є достатньо вмотивовані, а ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» штрафних (фінансових) санкцій на підставі частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та в даному випадку виключають можливість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності, виходячи з встановлених під час розгляду судом даної справи обставин, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог адміністративного позову позивача та наявності підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість висновків податкового органу за результатами проведеної перевірки та наявності правових підстав для часткового задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 9 770,00 грн (2 270,00 грн - за вимоги не майнового характеру та 7 500,00 грн - за вимогу майнового характеру). Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 7 500,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» до Головного управління ДПС у Київській області - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 4639/0902 від 25 листопада 2020 року.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС МІТ ПРОДУКТ» (адреса: 03150, місто Київ, вулиця В. Васильківська, будинок 143/2, офіс 22, код ЄДРПОУ 43375609) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 7 500,00 грн (сім тисяч п'ятсот грн 00 коп.), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А, код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова