ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 320/12357/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Святошинської районної державної адміністрації в місті Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) до Управління соціального захисту населення Святошинської районної державної адміністрації в місті Києві (відповідач 1), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (відповідач 2), в якій вона просить:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Святошинської районної державної адміністрації щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України за 2020 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 позивач набула право на допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої статтею 12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але відповідач протиправно відмовив в її виплаті у повному обсязі, здійснивши оплату лише частково.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строки для надання відзиву.
Через канцелярію суду 17.06.2021 відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, висловлено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки виплату допомоги забезпечує Київський міський територіальний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач 2 не скористався.
У свою чергу частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасником бойових дій та має право на пільги, передбачені Законом № 3551-XII, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченнями від 18.05.2012 серії ААБ №005717.
Згідно із положеннями статті 13 Закону № 3551-XII позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу у 2020 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3640,00 гривень відповідно до постанови № 112, перераховану відповідачем 2 на картковий рахунок позивача в АТ «ОЩАДБАНК».
Вважаючи, що відповідачем 1 здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернулася до відповідача 1 із заявою щодо перерахунку належної їй суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Листом від 29.10.2020 №14962/35-02/03 Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що грошова допомога за згаданий період виплачена в повному обсязі та відповідно до вимог встановлених чинним законодавством, а тому підстави для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошової допомоги немає.
Вважаючи дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-ХІІ).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, який 01.01.1999 набрав чинності, статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2020 році позивачу одноразової грошової допомоги діяла стаття 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня інвалідам ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яким передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4.120,00 гривень; II групи - 3.640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суд доходить висновку, що з 27.02.2020 заявник набула право на соціальне забезпечення у редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для інвалідів ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи наведене, виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 3 640,00 грн, як і було нараховано позивачу, не відповідає статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач 1, не можуть змінювати приписів Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд звертає увагу відповідачів, що вища юридична сила Закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів, на їх виконання та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Разом з тим, судом встановлено, що у межах спірних правовідносин саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу), держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзац 2 та 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, інформативно суд звертає увагу на те, що для того, аби забезпечити виплату передбаченої вищезгаданої допомоги в тих розмірах, які передбачив КМУ, на 2020 у Державному бюджеті України за програмою 2501150 було передбачено суму розміром 402 995 600 грн. За відкритими даними у 2020 допомогу отримали близько 1 млн. отримувачів допомоги. За висновками Асоціації міст України орієнтовна вартість супроводження справи у суді («вартість справи») може сягати 26 000 грн., що у випадку звернення всіх отримувачів допомоги до суду, призведе до витрат місцевих бюджетів у розмірі 26 млрд. грн. У 2021 році у бюджеті на вказані цілі виділено 1 382 540,6 тис. грн. На думку суду, вказані розрахунки вказують на неналежне ставлення з боку Держави до отримувачів допомоги та неналежне регулювання відповідних відносин з боку законодавця.
Разом з тим, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Крім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" та, як наслідок, зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України за 2020 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Святошинської районної державної адміністрації в місті Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2020 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України за 2020 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач 1 - Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 14-Б; код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: 37498541).
Відповідач 2 - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Любомира Гураза, 7; код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: 22886300).
Суддя О.М. Чудак