ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2022 року м. Київ № 640/33394/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправним, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 невчасно, тобто не 18.06.2021 в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 протиправними;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації вартості за нестримане речове майно) за період з 19.06.2021 по 04.08.2021, тобто грошове забезпечення за 47 календарних днів в сумі 28 111, 56 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що позивача виключено із списків частини і видів забезпечення 18.06.2021, але повний розрахунок з ним проведено 04.08.2021, у зв'язку з чим та згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2021 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, заперечували проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати та порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Як вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.06.2021 №118 позивача звільненого наказом (по особовому складу) від 15.06.2021 №24-РС у відставку відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я), з 18.06.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби до дня звільнення у відставку позивач перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно із довідкою про вартість речового майна від 17.06.2021 №16 компенсація за неотримане речове майно складала 68677,42 грн.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 05.11.2021 про надання інформації, стосовно проведення розрахунків з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 68 677, 42 грн. ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2021 №665/27 представника позивача повідомлено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.06.2021 №118 речовою службою військової частини НОМЕР_1 здійснено розрахунок з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно майстер сержантом ОСОБА_1 та з метою виділення кошторисних призначень направлено заявку №633 від 23.06.2021 з визначеним пакетом документів до Центрального управління речового забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців другого та четвертого частини першої статті 91 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються, зокрема, Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Абзацом другим пункту 3 розділу І Інструкції про організацію і здійснення матеріально-побутового та іншого забезпечення військових прокуратур, затвердженої наказом Міністерства оборони України та Генеральної прокуратури України від 18 березня 2016 року №148/122 (далі по тексту - Інструкція №148/122) встановлено, що військовослужбовці військових прокуратур за рахунок Міністерства оборони України забезпечуються обмундируванням.
Відповідно до пункту 2 розділу VІ Інструкції №148/122 забезпечення військовослужбовців військових прокуратур засобами індивідуального захисту, військовою формою одягу, знаками розрізнення і відзнаками військовослужбовців здійснюється органами забезпечення речовим майном та службами радіаційно-хімічного та бактеріологічного захисту відповідно до нормативно-правових актів Міністерства оборони України.
Згідно із абзацами першим та другим пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі по тексту -Інструкція №232) військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
Пунктом 5 розділу Інструкції №232 встановлено, що військовослужбовці військової прокуратури забезпечуються речовим майном за нормами і в порядку, встановленими для відповідних категорій військовослужбовців, через військові частини, до яких вони прикріплені на речове забезпечення, за рахунок Міністерства оборони.
Постановою Кабінету Міністрів України 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок №178).
Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до абзацу третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем рапорту за місцем військової служби.
Суд встановив, що 18.06.2021 позивач звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 , повний розрахунок за неотримане речове майно відповідач здійснив 04.08.2021.
Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. Проте ці питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.
Вказана правова позиція була підтримана в подальшому Верховним Судом, зокрема, в постановах від 18 квітня 2019 року у справі №806/889/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, як на підставу відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Поряд з цим, статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначено судом, стаття 116 Кодексу законів про працю України встановлює обов'язок виплатити "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні, тому обставина, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація за не отримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не впливає на право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється, в тому числі, і у разі невиплати компенсації за не отримане речове майно на день виключення особи зі списків особового складу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 у справі №240/12238/19.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме не виплата компенсації за неотримане речове майно.
При цьому, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків з військової частини компенсації за не отримане речове майно.
Суд зазначає, що протиправними діями суб'єкта владних повноважень - є активна цього органу чи посадової особи; протиправною бездіяльністю - зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
В цьому випадку нездійснення обов'язкових дій на користь позивача, а саме, невиплата позивачу в день виключення із списків військової частини НОМЕР_1 компенсації за не отримане речове майно є протиправною бездіяльністю відповідача та підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.06.2021 по 04.08.2021.
Щодо суми стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період 19.06.2021 по 04.08.2021 в розмірі 28 111,56 грн. суд зазначає наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям станом на час виникнення спірних правовідносин визначені Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Проте, наведені нормативно - правові акти не містять в собі положень, які б врегульовували порядок обчислення грошового забезпечення військовослужбовцям за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
З огляду на вказане, суд застосовує до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі по тексту - Порядок №100) при визначенні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.
Відповідно до абзацу першого пункту два Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку №260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку №100 та Порядку №260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством забезпеченням середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
З довідки військової частини від 13.06.2022 №335 вбачається, що грошове забезпечення позивача станом за останні повні місяці військової служби (без врахування допомоги при звільненні) складало: квітень 2021 року - 17 636,95 грн., травень 2021 року - 17 521, 06 грн.; у зв'язку з чим визначений судом середньоденний розмір грошового забезпечення склав 576, 36 грн.
Зважаючи на кількість календарних днів у період з дня звільнення позивача по день остаточного розрахунку, яка складає 47 днів, то розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 27 088,92 грн (576, 36 грн*47).
Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 27 088,92 грн.
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібного звернути увагу, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення із списків військової частини НОМЕР_1 (18.06.2021) компенсації за не отримане речове майно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 19.06.2021 по день фактичного розрахунку 04.08.2021 в розмірі 27 088 (двадцять сім тисяч вісімдесят вісім гривень) 92 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.