ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
04 липня 2022 року м. Київ№ 640/10091/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації (надалі - Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації №384 від 22.05.2019 "Про визначення участі матері у вихованні дітей";
- стягнути з Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (02660, м. Київ, вул. О. Кошиця, 11, код ЄДРПОУ 37388222) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне розпорядження №384 від 22.05.2019 "Про визначення участі матері у вихованні дітей" прийняте в супереч ст. 141, 157 Сімейного кодексу України, в супереч інтересам дітей на вільне спілкування з матір'ю, є необгрунтованим, безпідставним та таким, що порушує права позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2019 відкрито провадження у справі.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначивши про правомірність та обґрунтованість власного рішення.
Третьою особою надано пояснення проти позовних вимог.
Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, судом враховано наступне.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; (стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З наведеного випливає, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.
Частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).
Предметом перевірки у цій справі є правомірність та наявність підстав для скасування розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації №384 від 22.05.2019 "Про визначення участі матері у вихованні дітей".
Суд вважає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Спірні у цій справі правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту ОСОБА_1 та її дітей особистих немайнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним кодексом України.
Суд вважає, що оскаржуване розпорядження хоч і прийняте суб'єктом владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача та третьої особи як батьків дитини.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про приватноправовий характер спірних у цій справі правовідносин.
Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №813/401/18 та від 23.10.2019 у справі № 352/536/17.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах міститься у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №369/11957/19, від 04.02.2021 у справі №640/5339/19.
За змістом ст. 2 Сімейного кодексу України особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання регулюються Сімейним кодексом України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.03.2019 у справі №813/401/18, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду зробдено висновок про те, що рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад щодо негайного відібрання дитини стосується відносин, що регулюються сімейним законодавством, та не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Таким чином, суд зазначає, що незгода з рішенням органу опіки та піклування, яке відображене у рішенні районної державної адміністрації, є позовом з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов'язків батьків щодо участі у вихованні дитини.
На користь цього висновку також слугують численні рішення Верховного Суду, який розглядає аналогічні спори в порядку цивільного судочинства. Так, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року (справа №465/5074/16-ц) предметом розгляду було розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (органу опіки та піклування), яким визначено графік побачень батька з його сином.
За такого правового регулювання та суті спірних правовідносин, що склались між сторонами, цей спір підлягає розгляду за правилами та в порядку цивільного судочинства.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі оскільки спір у ній не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Відповідно до вищезазначених положень законодавства, Позивачу слід звернутися до місцевого загального суду.
Керуючись положеннями статей 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Закрити провадження у справі № 640/10091/19 за позовом ОСОБА_1 до Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Н.М. Клименчук