ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2022 року м. Київ № 640/30241/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у непоновленні підполковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України;
- зобов'язати уповноважену особу Міністерства оборони України вчинити усі необхідні дії щодо поновлення полковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не виплаті полковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі, який дорівнює грошовому забезпеченню попередньої займаної ним посади, або посади не нижчій ніж попередня за період з січня 2020 р. по листопад 2020 p.;
- зобов'язати уповноважену особу Міністерства оборони України вчинити усі необхідні дії щодо виплати на користь полковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошового забезпечення у розмірі, який дорівнює грошовому забезпеченню попередньої займаної ним посади, або посади не нижчій ніж попередня за період з січня 2020 р. по теперішній час.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що порушення вищезазначених вимог Положення, яким встановлений порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, Відповідачем не виконано п. п. 116, 117, 122 Положення, не повернуто підполковника ОСОБА_1 на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України, що призвело до порушення прав і свобод ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що невчинення Відповідачем дій щодо повернення ОСОБА_1 на посаду та подальшого продовження проходження військової служби є протиправною бездіяльністю Відповідача, що порушує вимоги, зокрема підпункту 13 пункту 116 Положення. Крім того, протиправна бездіяльність Відповідача, яка полягає в невчиненні дій щодо повернення ОСОБА_1 на попередню посаду або на іншу, не нижча, ніж попередня, посаду, порушує право ОСОБА_1 на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, які гарантовані ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 07.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи
Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки розрахунок та виплата грошового забезпечення позивача здійснюється у передбачений законодавством спосіб.
Позивач в свою чергу надав до суду відповідь на відзив, яким додатково обґрунтовую протиправність дій відповідача, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з 20.04.2017 р. підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника Управління контролю якості.
15.11.2019 р. наказом Міністра оборони України № 645 (по особовому складу), відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 підполковника ОСОБА_1 , начальника Управління контролю якості Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, увільнено від займаної посади і з 14.11.2019 р. зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України.
Зазначений наказ прийнято у зв'язку із застосуванням щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2019 р. за номером 62019100000000457 (ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.11.2019 р. у справі № 757/59158/19-к).
12.12.2019 р. ухвалою Київського апеляційного суду скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.11.2019 у справі № 757/59158/19-к та застосовано щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
02.02.2020 р. ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/8/20-к продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до 05.02.2020 р. Зазначена ухвала слідчого судді у справі № 757/8/20-к була скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 18.02.2020 р. та було постановлено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1
20.02.2020 р. ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/823 0/20-к продовжено строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_2 до 20.03.2020 р.
Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.11.2019 р. у справі № 757/60055/19-к відмовлено в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади.
З 20.03.2020 р. по теперішній час щодо ОСОБА_1 не застосовано жодного запобіжного заходу, який перешкоджав би ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків та подальшого продовження проходження військової служби на посаді начальника Управління контролю якості.
ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України задля повернення на посаду та подальшого продовження проходження військової служби у порядку, який передбачений Положенням.
Зокрема, 22.06.2020 р. підполковником ОСОБА_1 було подано рапорт до начальника Управління контролю якості (копія рапорту вх. №111 від 25.06.2020 р. додається, оригінал знаходиться у Відповідача). Проте, відповідного рішення (наказу) Відповідачем не прийнято.
В період з 13.11.2019 р. по теперішній час ОСОБА_1 здійснюється виплата грошового забезпечення у розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до п. З розділу XXIX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, який затверджено Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260 (Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/3219), далі - "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям".
Однак, виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 у зазначеному розмірі як вказує позивач суперечить вимогам законодавства.
З 02.01.2020 р. (останній день дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту) по теперішній час підполковник ОСОБА_1 не підпадає під категорію військовослужбовців, щодо яких застосовуються положення п. 3 розділу XXIX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а тому виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 мала б здійснюватися Відповідачем на користь ОСОБА_1 у розмірі, який дорівнює грошовому забезпеченню попередньої займаної ним посади, або посади не нижчій ніж попередня.
Проте, ОСОБА_1 зазнача, що з 02.01.2020 р. безпідставно недоотримував щомісячне грошового забезпечення у розмірі, який дорівнює грошовому забезпеченню попередньої займаної ним посади начальника Управління контролю якості або посади не нижчій ніж попередня.
З метою поновлення на посаді та отримання повного грошового забезпечення ОСОБА_1 звертався до Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України.
Проте, Департамент фінансів МО України надав відповідь, що грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачується відповідно до встановленого порядку.
Таким чином, вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус військовослужбовців визначається Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України "Про Збройні Сили України", Дисциплінарним Статутом від 24.03.1999 p.; Статутом внутрішньої служби від 24.03.1999 p., іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці мають права та свободи, які встановлені законодавством для інших громадян, з обмеженнями, які зумовлені особливостями військової служби і передбачені Законами та іншими нормативно-правовими актами.
Обмеження прав та свобод військовослужбовців компенсується наданням їм державою додаткових пільг, гарантій та компенсацій. Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України - ст. 18 Статуту внутрішньої служби.
Відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, далі - "Положення", зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.
Відповідно до пункту 117 Положення, призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12-16 пункту 116 цього Положення.
Відповідно до пункту 122 Положення, військовослужбовці, які були відсторонені від посади, поновлюються на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в разі скасування відповідної ухвали слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження, винесення судом виправдувального вироку, відмови у порушенні кримінальної справи за відсутності події злочину, відсутності в діянні складу злочину, за недоведеності їх участі у вчиненні злочину, закриття кримінальної справи або в разі закінчення двомісячного строку відсторонення від посади, якщо строк відсторонення від посади не було продовжено в порядку, визначеному статтею 158 Кримінального процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України задля повернення на посаду та подальшого продовження проходження військової служби у порядку, який передбачений Положенням.
Зокрема, 22.06.2020 р. підполковником ОСОБА_1 було подано рапорт до начальника Управління контролю якості (копія рапорту вх. №111 від 25.06.2020 р. додається, оригінал знаходиться у Відповідача). Проте, відповідного рішення (наказу) Відповідачем не прийнято.
У порушення вищезазначених вимог Положення, яким встановлений порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, Відповідачем не виконано п. п. 116, 117, 122 Положення, не повернуто підполковника ОСОБА_1 на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України, що призвело до порушення прав і свобод ОСОБА_1 .
Відтак суд доходить до правового висновку, що невчинення Відповідачем дій щодо повернення ОСОБА_1 на посаду та подальшого продовження проходження військової служби є протиправною бездіяльністю, що порушує вимоги, зокрема підпункту 13 пункту 116 Положення.
Крім того, суд зазначає, що протиправна бездіяльність Відповідача, яка полягає в невчиненні дій щодо повернення ОСОБА_1 на попередню посаду або на іншу, не нижча, ніж попередня, посаду, порушує право ОСОБА_1 на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, які гарантовані ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у непоновленні підполковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України та зобов'язання уповноважену особу Міністерства оборони України вчинити усі необхідні дії щодо поновлення полковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині виплати грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 122 Положення, грошове забезпечення військовослужбовців, які усунуті від виконання службових обов'язків або відсторонені від посади, здійснюється в порядку, визначеному Міністром оборони України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3 розділу XXIX Порядку, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, щодо яких відповідно до Кримінального процесуального кодексу України застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (цілодобово), призупиняється з дня взяття під варту або направлення під цілодобовий домашній арешт до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (цілодобово) був продовжений до 05.02.2020.
Отже, суд дійшов до висновку, що виплата грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2020 по 05.02.2020 здійснювалась згідно з вимогами п. З розділу XXIX Порядку.
Щодо виплати грошового забезпечення за період застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. за період з 05.02.2020 до 20.04.2020.
Відповідно до абзацу 2 п. З розділу XXIX Порядку, у разі якщо до військовослужбовців обрано інший запобіжний захід, що дозволяв йому виконувати службові обов'язки, визначені командиром військової частини, за період їх виконання з дня прибуття до військової частини і до дня отримання військовою частиною повідомлення суду про набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження грошове забезпечення виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Отже, виплата грошового забезпечення позивачу за період з 05.02.2020 до 20.04.2020 здійснювалась згідно з вимогами абзацу 2 п. З розділу XXIX Порядку.
Згідно з п. 1 розділу XXVIII Порядку, грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Однак, абзацом другим п. 1 XXVIII Порядку визначено, що такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців, зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до підпунктів 12-1 та 13 пункту 116, а також пункту 122 Положення.
Отже, за період застосування до позивача запобіжного заходу у виді домашнього арешту виплата здійснювалась відповідно до вимог Порядку.
Щодо виплати грошового забезпечення після 20.04.2020 по теперішній час
Згідно з п. 6 Порядку, грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.
Отже, виплата грошового забезпечення позивачу за період з 20.04.2020 по теперішній час здійснювалась законно на підставі вимог Порядку.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у непоновленні підполковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України;
3. Зобов'язати Міністерство оборони України вчинити дії щодо поновлення полковника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на попередній або на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді в Збройних силах України.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур