ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2022 року м. Київ № 640/29982/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом Громадянки Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
Громадянка Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті документів громадянки Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_5 для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію; зобов'язати до Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області розглянути заяву громадянки Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_5 про надання дозволу на імміграцію у спосіб та у порядку, передбаченому чинним законодавством.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відмова відповідача у наданні позивачці та її дітям дозволу на імміграцію є безпідставною, оскільки чинним законодавством України не передбачена відмова у наданні дозволу на імміграцію з підстав наявності в іноземця одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України або проживання на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що позивач проживає на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, що унеможливлює отримання дозволу на імміграцію.
У відповіді на відзив представник позивача вказує на відсутність правових підстав для відмови у прийняття документів для отримання дозволу на імміграцію від особи, яка потребує додаткового захисту.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Громадянка Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 має статус особи, яка потребує додаткового захисту та є матір'ю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином України з 19 грудня 2019 року.
08 жовтня 2020 року позивач направила поштовим відправленням до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області заяву про надання дозволу на імміграцію їй та її дітям неповнолітнім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Листом від 27 жовтня 2020 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для подання нею документів на отримання дозволу на імміграцію, оскільки позивач проживає на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи наявною бездіяльність відповідача щодо відмови в прийнятті документів для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III).
Положеннями статті 1 Закону №2491-III передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (пункт 1 частини 3 статті 4 Закону №2491-III).
Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, за приписами ч.1 якої, зокрема: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III, відповідно до ч.5 якої для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (частина 10 статті 9 Закону №2491-III).
З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про імміграцію" вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Згідно пункту 10 Порядку №1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 1983, для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1 - 10 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію", подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Згідно пункту 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктом 16 Порядку №1983 передбачено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Згідно з пунктом 19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Суд наголошує, що відповідно до Порядку №1983 документи подаються заявником разом із пред'явленням відповідного документа, що посвідчує особу.
Відповідач вказує, що заяву про отримання дозволу на імміграцію позивачем надіслано поштовим відправленням.
Представником позивача надано суду копію заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію, проте така заява не містить відміток відповідача про її отримання.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що заява про отримання дозволу на імміграцію надіслана позивачем поштовим відправленням, тобто з порушенням норм Порядку №1983.
Докази звернення позивача особисто до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, суд не вбачає бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію відповідно до Закону України «Про імміграцію» та Порядку №1983.
У свою чергу, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 Закону №2491-III, а саме, дозвіл на імміграцію не надається: 1)особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Матеріали справи свідчать, що підставою повернення та не розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію стало твердження відповідача, що жодним нормативним актом України не передбачено наявність у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України. Також зазначено, що у іноземця, який законно перебуває на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, права звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не має.
Суд звертає увагу, що статтею 10 Закону №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, за пунктом 6 частини 1 якої дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.
Проте, оскаржуваний висновок відповідача за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в України жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункті 6 частини 1 статті 10 Закону №2491-III, не містять.
Тобто, у спірному листі відсутня вказівка на відповідну норму Закону, на підставі якої дозвіл на імміграцію не може бути наданий.
З огляду на викладені обставини та з урахуванням наведених норм права, суд приходить до висновку, що відмова відповідача, оформлена листом від 27 жовтня 2020 року, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Проте, оскільки як зазначено вище, позивач подала заяву про надання дозволу на імміграцію з порушенням норм Порядку №1983 (поштовим відправленням, а не особисто із пред'явленням оригіналу відповідного документу, що посвідчує особу), суд не вбачає підстав для зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області розглянути заяву громадянки Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_5 про надання дозволу на імміграцію у спосіб та у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав частково та довів відсутність бездіяльності щодо розгляду заяви позивача, а тому, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Громадянки Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, оформлену листом від 27 жовтня 2020 року, в наданні дозволу на імміграцію в Україну з підстав наявності у іноземців та осіб без громадянства одразу двох статусів, які дають право на законне проживання на території України, та відсутності права у іноземця, який законно перебуває на території України на підставі посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту та посвідки на постійне проживання не має звертатися до ДМС з документами на отримання дозволу на імміграцію.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко