ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2022 року м. Київ № 640/21259/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Держаної міграційної служби України,
третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області
про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, в якому просить: визнати дії Державної міграційної служби України, яким залишено без розгляду мою скаргу на рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту) - неправомірними, рішення № 119-20 від " 06" серпня 2020 року Державної міграційної служби України, яким залишено без розгляду скаргу на рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту - скасувати; зобов'язати Державну міграційну служби України повторно перевірити скаргу на рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на позов представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог оскільки повідомленням від 14 лютого 2017 року №19 повідомлено позивача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим позивачем було подано скаргу до Державної міграційної служби України від 27 липня 2017 року. За результатом розгляду згадуваної скарги прийнято рішення від 02 червня 2017 року №38-17 «Про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яке позивачем було оскаржено в судовому порядку. Оскаржуваним рішенням № 119-20 від " 06" серпня 2020 року відповідачем залишено без розгляду повторну скаргу позивача на рішення від 14 лютого 2017 року №19.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
24 січня 2017 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, за результатом розгляду якої Центральним міжрегіональним управлінням державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області складено висновок від 13 лютого 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 13 лютого 2017 року №68 відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням від 14 лютого 2017 року №19 повідомлено позивача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
27 липня 2017 року чим позивачем було подано скаргу до Державної міграційної служби України на вказаний вище наказ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 13 лютого 2017 року №68.
Рішенням Державної міграційної служби України від 02 червня 2017 року №38-17 відхилено скаргу позивача від 27 лютого 2017 року на наказ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 13 лютого 2017 року №68.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у справі №826/7894/17 позовну заяву Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування Наказу №38-17 від 02 червня 2017 року, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
05 серпня 2020 року позивач повторно звернувся до Державної міграційної служби України зі скаргою на вказаний вище наказ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 13 лютого 2017 року №68.
Рішенням Державної міграційної служби України від 06 серпня 2020 року №119-20 залишено без розгляду скаргу від 05 серпня 2020 року на наказ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 13 лютого 2017 року №68.
Незгода позивача із рішенням від 06 серпня 2020 року №119-20 зумовила звернення до суду з даним позовом.
Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Статтею 12 Закону № 3671-VI визначено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, після реєстрації скарги про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи мають право брати участь у розгляді їх скарги.
Особа, яка отримала повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала права на його оскарження до суду протягом п'яти робочих днів, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила).
Порядок розгляду скарг Державною міграційною службою України визначено розділом VIII Правил, яким, зокрема, визначено таке.
ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС:
а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8.2. У разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС:
а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35);
б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення;
в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;
г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Відповідно до пункту 8.3 Правил за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:
а) про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) про залишення скарги без розгляду.
Підпунктом б пункту 8.4 Правил визначено, що ДМС залишає скаргу без розгляду, якщо на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС.
З огляду на те, що оскаржуваним рішенням № 119-20 від " 06" серпня 2020 року залишено без розгляду повторну скаргу позивача та той самий наказ, щодо якого позивачем вже подавалась скарга до ДМС, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідно д згадуваних норм Закону № 3671-VI та Правил.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав та довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення», Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко