ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
06 липня 2022 року м. Київ№ 640/33863/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., ознайомившись із заявою про поновлення процесуальних строків звернення до суду у справі
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алай»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, відокремленого підрозділу ДПС України Головне управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алай» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач 1), Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також - відповідач 2), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» (код 35648326)».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через канцелярію суду 05.03.2021 року представником Головного управління Державної податкової служби у м. Києві подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем пропущено шестимісячний строк на звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який є застосовним до спірних правовідносин відповідно до нової правової позиції, викладеною у постанові Верховного Суду від 11.10.2019 року у справі №640/20468/18.
Через канцелярію суду 15.06.2021 року представником позивача подані додаткові пояснення, у яких просить суд поновити строк звернення до суду на підставі заяви, поданої разом із позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 року позовну заяву ТОВ «Алай» залишено без руху з підстав відсутності у матеріалах справи зазначеної у додатках до позовної заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, що підтверджується Актом Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2021 року №666.
В свою чергу, ухвалою суду від 02.02.2022 року встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
Через канцелярію суду 12.04.2022 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено заяву про поновлення процесуальних строків.
Таким чином, оскільки позивачем виконано вимоги ухвали суду від 02.02.2022 року, суд продовжує розгляд справи зі стадії вирішення клопотання ГУ ДПС у м. Києві про залишення позову без розгляду з урахуванням заяви позивача про поновлення процесуальних строків.
Заяву про поновлення пропущеного строку обґрунтовано тим, що на переконання позивача, рішення про перенесення строків проведення перевірки, оформлене податковим органом у формі наказу, може бути оскаржено в судовому порядку протягом строків, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, тобто в межах 1095 днів.
Крім того, позивач просить суд взяти до уваги, що про порушення прав позивача саме наказом від 19.12.2018 року №18387 останній дізнався лише після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі №640/4895/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2020 року, предметом спору у якій були дії з проведення спірної перевірки, яку продовжено спірним у цій справі наказом.
Так, у судових рішеннях у справі №640/4895/19 суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Алай», дійшли висновку, що: «наказ головного управління ДФС у м. Києві від 19.12.2019 року №18387 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» в судовому порядку не скасований, відомості про зазначене у суду відсутні.».
Таким чином, позивачем зауважено, що тільки 27.11.2020 року позивачу роз'яснено адміністративними судами, що його право порушено саме оскаржуваним у справі №640/33863/20 наказом.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною четвертою цієї статті визначено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, водночас, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Спеціальними нормами, якими встановлені окремий порядок захисту порушених прав платників податків, в тому числі і в судовому порядку, є норми Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацами першим-третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Згідно з пунктом 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження , платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв'язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань.
У постанові від 24.04.2020 року у справі №520/6895/19 Верховний Суд, застосовуючи наведені норми, дійшов висновку, що законодавець в абзаці першому пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України під висловом "або інше рішення контролюючого органу" розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов'язання платника податків.
Отже, Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, а відтак, до позовів платників податків про визнання протиправними рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податковим кодексом України.
Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного із визначенням грошових зобов'язань, викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 11.10.2019 року у справі №640/20468/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.11.2019 року № 1.380.2019.006517.
Таким чином, рішення податкових органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) шестимісячний строк з дня вручення платнику податків відповідного рішення за умови, якщо він не скористався досудовим порядком вирішення спору;
б) тримісячний строк з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
в) шестимісячний строк з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України.
В свою чергу, оскаржуване позивачем у цій справі рішення, оформлене наказом від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай», не визначає розмір грошового (податкового) зобов'язання платника податків, а отже підлягає оскарженню у загальні строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, твердження представника позивача, викладені у заяві про поновлення процесуальних строків щодо строку оскарження спірного наказу у 1095 днів є помилковим, та не приймається судом.
Отже, враховуючи те, що позивач не скористався процедурою досудового вирішення спору, позивач мав звернутися до суду з відповідним адміністративним позовом протягом шести місяців з дня отримання оскаржуваного наказу, або з дня, з якого йому стало відомо про існування цього наказу.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено копію листа Головного управління ДФС у м. Києві від 02.04.2019 року 344156/М/26-15-14-01-06 «Про розгляд адвокатського запиту» Макаревич О.В. (адвоката ТОВ «Алай») від 27.03.2019 року вх. ГУ ДФС у м. Києві №1129/Адв від 27.03.2019 року), із змісту якого судом встановлено, що податковим органом зазначено: «Наказ від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Алай» (код 35648326)» було отримано особисто генеральним директором ТОВ «Алай» Пушкарем О.П. 19.12.2018 року».
Отже, із встановленого висновується, що про спірний наказ позивачу стало відомо 19.12.2018 року, що останнім не спростовано жодними аргументами та доказами.
Крім того, суд, в межах вирішення заяви про поновлення процесуальних строків, ознайомився із змістом судових рішень, постановлених у справі №640/4895/19.
Згідно з мотивувальними частинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2020 року у справі №640/4895/19:
«Так, позивач у позовній заяві не заперечував проти правомірності призначення документальної планової виїзної перевірки і подальшого перенесення строків її проведення у зв'язку із втратою ним первинних бухгалтерських документів, однак зазначав, що до закінчення строків перевірки визначених наказом №17096 (13.12.2018 року) контролюючим органом не прийнято жодного розпорядчого акту щодо перенесення строків такої перевірки, а тому початок такої перевірки 19.03.2019 року є неправомірним.
Суд не може погодитись із наведеним, мотивуючи це наступним.
В матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «Алай» про втрату первинних документів, яке надійшло до контролюючого органу 05.12.2018 року.
Наказ щодо перенесення строків здійснення документальної планової виїзної перевірки позивача, у зв'язку із втратою ним первинних документів прийнято 19.12.2018 року.
Суд звертає увагу, що наказ від 19.12.2018 року дійсно прийнято за межами строків проведення перевірки, визначених наказом №17096 (13.12.2018 року), однак відповідне повідомлення ТОВ «Алай» надійшло до ГУ ДФС у м. Києві 05.12.2018 року, тобто, в межах строку проведення перевірки, визначених наказом №17096.
Варто наголосити, що норми ПК України не встановлюють строків прийняття контролюючим органом рішення про перенесення/не перенесення строків здійснення документальної перевірки платника податків, у разі надходження повідомлення від останнього про втрату первинних документів.
За таких обставин, суд вважає доводи ТОВ «Алай» щодо неправомірного початку перевірки з 19.03.2019 року безпідставними.
При цьому, суд наголошує, що строк на відновлення втрачених документів ТОВ «Алай» сплив 18.03.2019 року, з урахуванням положень пункту 44.5 статті 44 ПК України, а відтак початок здійснення відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки з 19.03.2019 року є правомірним.
Окрім цього, суд наголошує, що наказ Головного управління ДФС у м. Києві від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай»» в судовому порядку не скасований, відомості про зазначене у суду відсутні.».
Отже, позивач був обізнаним про існування наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» під час судового провадження у справі №640/4895/19, оскільки начебто відсутність видання податковим органом наказу про перенесення терміну перевірки позивача була однією з підстав для звернення до суду для вирішення спору, який був предметом розгляду справи №640/4895/19.
Крім того, судами досліджено докази у справі №640/4895/19 та встановлено: «Наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 19.12.2019 року №18387 «Про перенесення терміну проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай»» наказано перенести термін проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» з 19.12.2018 року до дати відновлення та надання документів у межах термінів визначених пунктом 44.5 статті 44 Податкового кодексу України (кінцева дата відновлення документів - 18.03.2019 року).
Вказаний наказ отримано директором ТОВ «Алай» 19.12.2018 року.».
Отже, судами в межах розгляду справи №640/4895/19 встановлено факт вручення спірного у справі №640/33863/20 наказу 19.12.2018 року.
Таким чином, суд не приймає в якості поважних причин пропуску строку звернення до суду посилання представника позивача, викладені у заяві про поновлення процесуальних строків на те, що про порушення права ТОВ «Алай» саме спірним у цій справі наказом останній переконливо дізнався лише 27.11.2020 року після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі №640/4895/19, оскільки такі є необґрунтованими, безпідставними, та спростовуються безпосередньо доказами, на які представник позивача посилається як на поважні причини пропуску строку звернення до суду.
Так, позовну заяву подано 31.12.2020 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який сплив 20.06.2019 року.
Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В той же час, позивачем не надано суду доказів та обґрунтувань щодо наявності поважних причин не подання позову до суду вчасно.
Таким чином, ТОВ «Алай» звернулося до суду із пропуском шестимісячного строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в той же час, заява про поновлення строку звернення до суду не відповідає вимогам частин третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа "Каменівська проти України"), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення клопотання ГУ ДПС у м. Києві від 05.03.2021 року, та залишення позову без розгляду з підстав не визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду, викладених у заяві позивача від 12.04.2022 року, поважними.
Щодо процесуального правонаступництва відповідача 2 у справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять в разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якою приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
На виконання Указу Президента України від 08.11.2019 року №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» Кабінетом Міністрів України 30.09.2020 року прийнято постанову №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», відповідно до якої територіальні органи ДПС перестануть існувати як юридичні особи публічного права.
З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів ДПС», з урахуванням вимог Закону України від 30.09.2020 року №3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами), Положенням про Державну податкову служб) України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.3019 року №227 (зі змінами), наказу ДПС України від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів ДПС», ДПС України наказом від 12.11.2020 року №643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у місті Києві.
Територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком.
Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються визначено Головне управління ДПС у м. Києві та Головне управління ДПС у Закарпатській області.
Відповідно до Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом ДПС України від 12.11.2020 року №643 Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, та є правонаступником прав та обов'язків ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
Згідно з наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 «Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року територіальні органи ДПС, утворені як її відокремлені підрозділи, розпочинають здійснення повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються як юридичні особи.
Таким чином, з 01.01.2021 року ДПС України функціонує як єдина юридична особа, що складається з центрального апарату та територіальних органів, утворених як її відокремлені підрозділи (без статусу юридичних осіб).
Отже, станом на день розгляду справи, функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києва, перейшли до його правонаступника - відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011), з огляду на що, в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд замінює відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві на відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Керуючись статтями 6, 9, 52, 122, 123, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Прийняти до розгляду заяву ТОВ «Алай» від 12.04.2022 року про усунення недоліків.
2. Заяву ТОВ «Алай» від 12.04.2022 року про поновлення процесуального строку залишити без задоволення.
3. Клопотання Головного управління ДПС у м. Києві від 05.03.2021 року про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити.
4. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 19.12.2018 року №18387 «Про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Алай» (код 35648326)», залишити без розгляду.
5. Замінити відповідача 2 у справі - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника - відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Алай» (код ЄДРПОУ 35648326, адреса: 03134, м. Київ, вул. Миру, 19-у);
Відповідач 1: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19);
Відповідач 2: відокремлений підрозділ ДПС України Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Повну ухвалу складено 06.07.2022 року.
Суддя Маруліна Л.О.