ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ №640/8813/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
провизнання неправомірними дій державного виконавця та визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:
-визнати протиправними дії головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової К.В., вчинені в межах виконавчого провадження №57482802, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2022 року;
-визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової К.В. про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2021 року в межах виконавчого провадження №57482802.
Позовні вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що згідно зі статтею 27 Закону від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, і виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Зміни, які були внесені в подальшому в частину другу статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, - погіршують становище позивача, а тому не можуть бути застосовані.
Відтак винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2022 року є неправомірним, оскільки фактично може призвести до подвійного стягнення з боржника виконавчого збору, хоча державним виконавцем дій щодо виконання рішення суду вчинено не було в зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу.
З огляду на зміст позовної заяви та додатків до неї суд дійшов висновку, що позивачем у позовних вимогах допущена помилка в зазначенні найменування відповідача, а саме: позивач просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової К.В., замість Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а також помилка в даті оскаржуваної постанови - зазначено 08 червня 2021 року замість 08 червня 2022 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 29 червня 2022 року.
У судове засідання 29 червня 2022 року учасники справи не прибули, просили здійснювати розгляд справи без їх участі.
При цьому, відповідач надав відзив на позовну заяву та копії матеріалів виконавчого провадження.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позов не визнав, зокрема зазначивши, що частина друга статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», на яку посилається позивач, втратила чинність 28 серпня 2018 року у зв'язку з набуттям законної сили Законом України від 3 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Згідно з нормами частини другої статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» у новій редакції виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір пов'язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державною складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
В зв'язку з надходженням заяви стягувача від 19 травня 2022 року державним виконавцем 08 червня 2022 року була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.
При цьому, оскільки виконавчий збір не був стягнутий, 08 червня 2022 року виконавцем прийнято спірну постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, що узгоджується з чинними положеннями Закону №1404-VIII.
Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця. Відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Оцінивши доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі №2/756/1922/14 від 09 грудня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення відсотків та пені за кредитним договором №67/П/76/2008-840 від 22 лютого 2008 року, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість по сплаті відсотків за кредитним договором №67/П/76/2008-840 від 22 лютого 2008 року у розмірі 74918,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 червня 2014 року становить 886100,53 грн.
На виконання вказаного рішення Оболонським районним судом м. Києва 30 серпня 2016 року виданий виконавчий лист №2/756/1922/14.
Задля примусового виконання виконавчого листа №2/756/1922/14 стягувач звернувся до Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою від 01 червня 2018 року, зокрема щодо боржника ОСОБА_1 , про відкриття виконавчого провадження.
Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 26 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП №57482802 з примусового виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва.
За наслідками розгляду заяви стягувача від 19 травня 2022 року №3/05/2 щодо повернення виконавчого документа без виконання, державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову від 08 червня 2022 року ВП №57482802 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Крім того, 08 червня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 88610,05 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою про стягнення виконавчого збору та діями державного виконавця по її винесенні з підстав, наведених у позовній заяві, позивач звернувся до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів визначені статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час відкриття ВП №57482802 згідно постанови від 26 жовтня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною п'ятою вказаної статті визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується, а саме:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частина сьома статті 27 Закону).
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев'ята статті 27 Закону).
Водночас, відповідно до частини шостої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
В силу статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що на виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого Оболонським районним судом м. Києва 30 серпня 2016 року, державним виконавцем вживались заходи для примусового виконання рішення: вчинялись запити до відповідних державних органів щодо наявності майна та коштів боржника, накладався арешт на майно боржника (постанова від 29 жовтня 2018 року), здійснювались витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та про реєстрацію обтяжень, надсилались виклики державного виконавця, тощо).
Таким чином, матеріалами справи спростовуються твердження позивача, що державним виконавцем не вчинялись дії, спрямовані на виконання виконавчого листа №2/756/1922/14.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Статтею 40 вказаного Закону визначені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Так, згідно з частиною третьою цієї статті у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Оскільки виконавчий збір під час виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва у виконавчому провадженні ВП №57482802 стягнутий не був і випадки, які визначені частинами п'ятою, сьомою, дев'ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» коли виконавчий збір не стягується відсутні, - державний виконавець одночасно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №57482802 від 08 червня 2022 року, виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП №57482802 від 08 червня 2022 року.
Отже доводи позивача, що винесення оскаржуваної постанови може призвести до подвійного стягнення виконавчого збору за виконавчим листом №2/756/1922/14, виданим 30 серпня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва, є помилковим та спростовується матеріалами виконавчого провадження.
Як було наголошено вище, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіряючи оскаржувані дії та рішення державного виконавця як суб'єкта владних повноважень на відповідність положенням частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що при винесенні 08 червня 2022 року постанови про стягнення виконавчого збору відповідач діяв згідно чинного законодавства.
Відповідно, підстави для визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ткачової К.В. від 08 червня 2022 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №57482802 - відсутні.
Таким чином позовні вимоги є необгрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню судом.
Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено, відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко