ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ №640/3541/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (Національна асоціація адвокатів України) в особі Ради адвокатів України, за участі третіх осіб, які не пред'являють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: адвокатів Кравченка В.П. , Калька Д.О. , Байди В.В., Гордова М.М., Додух О.О., Даценко К.І. , Щукіної І.М , Вітер С.В., Невкритого В.Ю., Січкар М.П. та фізичних осіб Рабенка О.О. Синицького А.Л. , Клименка Є.Ю. , Данилюка О.А. , Корнюшка В.О. , Плєщакова С.В. , Приходіна О.О. , Міністерства юстиції України та Державної регуляторної служби України, а також третіх осіб, які не пред'являють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Ради адвокатів міста Києва, Ради адвокатів Вінницької області, Ради адвокатів Волинської області, Ради адвокатів Дніпропетровської області, Ради адвокатів Донецької області, Ради адвокатів Житомирської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Ради адвокатів Запорізької області, Ради адвокатів Івано-Франківської області, Ради адвокатів Київської області, Ради адвокатів Кіровоградської області, Ради адвокатів Луганської області, Ради адвокатів Львівської області, Ради адвокатів Миколаївської області, Ради адвокатів Одеської області, Ради адвокатів Полтавської області, Ради адвокатів Рівненської області, Ради адвокатів Сумської області, Ради адвокатів Тернопільської області, Ради адвокатів Харківської області, Ради адвокатів Херсонської області, Ради адвокатів Хмельницької області, Ради адвокатів Черкаської області, Ради адвокатів Чернівецької області, Ради адвокатів Чернігівської області, про визнання протиправним і скасування Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішеннями Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26, від 06.04.2013 №111, від 01.06.2013 №149, від 27.07.2013 №184, від 27.09.2012 №220, від 04-05.07.2014 №76, від 26.02.2016 №66, від 23.04.2016 №117, від 08.04.2017 №64, від 05.08.2017 №187, від 22.09.2017 №190, від 02.06.2018 №93, від 25.07.2018 №109, від 13.12.2018 №218, від 14.12.2018 №228, від 14.02.2019 №20, від 21.09.2020 №83,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (Національна асоціація адвокатів України) в особі Ради адвокатів України (далі також - відповідач, Рада адвокатів України), в якому просив визнати протиправним і скасувати Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затверджений рішеннями Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26, від 06.04.2013 №111, від 01.06.2013 №149, від 27.07.2013 №184, від 27.09.2012 №220, від 04-05.07.2014 №76, від 26.02.2016 №66, від 23.04.2016 №117, від 08.04.2017 №64, від 05.08.2017 №187, від 22.09.2017 №190, від 02.06.2018 №93, від 25.07.2018 №109, від 13.12.2018 №218, від 14.12.2018 №228, від 14.02.2019 №20, від 21.09.2020 №83.
Ухвалою суду від 17.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі. Також суд зобов'язав відповідача відповідно до частини четвертої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати оголошення про оскарження вищевказаного Порядку у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
В подальшому до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача адвокатів адвокатів Кравченка В.П. , Калька Д.О. , Байди В.В., Гордова М.М., Додух О.О., Даценко К.І. , Щукіної І.М , Вітер С.В., Невкритого В.Ю., Січкар М.П. та фізичних осіб Рабенка О.О. Синицького А.Л. , Клименка Є.Ю. , Данилюка О.А. , Корнюшка В.О. , Плєщакова С.В. , Приходіна О.О. , Міністерства юстиції України та Державної регуляторної служби України, а також третіх осіб, які не пред'являють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Ради адвокатів міста Києва, Ради адвокатів Вінницької області, Ради адвокатів Волинської області, Ради адвокатів Дніпропетровської області, Ради адвокатів Донецької області, Ради адвокатів Житомирської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Ради адвокатів Запорізької області, Ради адвокатів Івано-Франківської області, Ради адвокатів Київської області, Ради адвокатів Кіровоградської області, Ради адвокатів Луганської області, Ради адвокатів Львівської області, Ради адвокатів Миколаївської області, Ради адвокатів Одеської області, Ради адвокатів Полтавської області, Ради адвокатів Рівненської області, Ради адвокатів Сумської області, Ради адвокатів Тернопільської області, Ради адвокатів Харківської області, Ради адвокатів Херсонської області, Ради адвокатів Хмельницької області, Ради адвокатів Черкаської області, Ради адвокатів Чернівецької області, Ради адвокатів Чернігівської області
Ухвалою суду від 31.08.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний Порядок ведення Реєстру адвокатів України (далі також - Порядок), затверджений рішенням Ради адвокатів України, з урахуванням внесених до нього змін та доповнень низкою інших рішень Ради адвокатів України, є регуляторним нормативно-правовим актом. Проте, прийняття цього Порядку мало місце без дотримання процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» для прийняття регуляторних актів, що є безумовною підставою для визнання його протиправним і скасування. Окрім того, всупереч вимогам Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів», згаданий Порядок не зареєстровано в Міністерстві юстиції України. Водночас, за висновком позивача, пункти 3.1.5, 3.1.6, 3.6, 3.7, 4.6.5, 4.6.6, 4.17 не відповідають вимогам законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», а також статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мають дискримінаційний характер, а пункт 4.17, який визнано протиправним і скасовано рішенням суду, продовжує незаконно застосовуватися відповідачем. Звернення до суду із даним позовом позивач обґрунтував необхідністю отримання дієвого захисту від свавільних рішень, які перешкоджають йому належним чином реалізувати право на здійснення адвокатської діяльності, яке є складовою права на повагу приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість. Стверджує, що оскаржуваний Порядок не є регуляторним актом нормативно-правового характеру, тому положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким визначено процедуру прийняття регуляторного акта, не підлягають застосуванню Радою адвокатів України при прийнятті рішення про його затвердження. Також уважає, що цей Порядок не є актом нормативно-правового характеру, тому не підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів». Порядок є правильним по суті, тому доводи позивача про його невідповідність окремих його положень вимогам законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не заслуговують на увагу.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій висловив свої заперечення щодо доводів відповідача про необґрунтованість позовної заяви, просив не враховувати їх під час розгляду та вирішення справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Державна регуляторна служба України надала суду письмове пояснення, в якому виклала свої доводи про те, що в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» адвокат не є суб'єктом господарювання, а Рада адвокатів України не є регуляторним органом, тому прийняті Радою адвокатів України рішення про затвердження оскаржуваного Порядку та про внесення до нього змін та доповнень не мають ознак регуляторного акта і їх прийняття не потребувало реалізації передбаченої цим Законом процедури.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Міністерство юстиції України в наданому суду письмовому поясненні заперечила доводи позивача про необхідність державної реєстрації оскаржуваного Порядку, мотивуючи тим, що Рада адвокатів України не входить до переліку органів, акти яких відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів» підлягають обов'язковій державній реєстрації як нормативно-правові акти і тим, що обов'язок державної реєстрації актів Ради адвокатів України не передбачено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Не погоджуючись із викладеними вище доводами Державної регуляторної служби України та Міністерства юстиції України, позивач надав письмові пояснення суду, в яких наполягав на тому, що оскаржуваний Порядок є регулятивним нормативно-правовим актом, щодо прийняття якого підлягає застосуванню процедура, визначена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також про необхідність державної реєстрації цього Порядку Міністерством юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів».
Також позивач надав до суду письмове пояснення, в якому повідомив про прийняття 16.12.2021 Верховною Радою України Закону України «Про публічні електронні реєстри», окремі положення якого набрали чинності 15.12.2021, в цілому Закон набрав чинності з 01.01.2022, який змінив правове регулювання спірних правовідносин. Ураховуючи наведене позивач виклав свої доводи про невідповідність оскаржуваного Порядку також і приписам Закону України «Про публічні електронні реєстри».
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача, та які надали свої письмові пояснення щодо суті позову, підтримали позов ОСОБА_1 , просили його задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Рада адвокатів міста Києва надала суду письмові пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на його необґрунтованість, стверджуючи, що оскаржуваний Порядок затверджений відповідачем в межах його повноважень, які є дискреційними, та відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому жодним чином не перешкоджає реалізації його права на здійснення адвокатської діяльності. Вважає, що цей Порядок не є регуляторним актом, а Рада адвокатів України - регуляторним органом, тому при прийнятті оскаржуваного Порядку відповідачем не підлягав застосуванню Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Рада адвокатів Вінницької області, Рада адвокатів Дніпропетровської області, Рада адвокатів Донецької області, Рада адвокатів Житомирської області, Рада адвокатів Сумської області, Рада адвокатів Харківської області, Рада адвокатів Хмельницької області , Рада адвокатів Чернівецької області в поданих до суду письмових пояснення та клопотаннях заперечували щодо задоволення позову ОСОБА_1 , стверджуючи про його необґрунтованість, розгляд справи в судовому засіданні просили здійснити за відсутності їх представників.
Також у наданому суду письмовому поясненні відповідач поінформував, що після відкриття провадження у справі йому стало відомо про припинення з 02.09.2021 права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 09.02.2021 №585, про що міститься відповідний запис у його профайлі в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Решта учасників справи, належним чином повідомлені про її судовий розгляд, своїх письмових пояснень суду не надали.
У судових засіданнях позивач підтримав заявлений позов, представник відповідача щодо його задоволення заперечив.
Треті особи, представники третіх осіб, що брали участі в судових засіданнях, підтвердили свої позицію, викладену в письмових поясненнях, просили врахувати її під час вирішення спору.
У судовому засіданні 31.05.2022 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши учасників справи в судовому засіданні, ознайомившись із матеріалами справи, оцінивши наявні в ній докази, суд встановив таке.
Рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України, яким врегульовано порядок ведення згаданого Реєстру.
У подальшому до вказаного Порядку внесено низку змін та доповнень рішеннями Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26, від 06.04.2013 №111, від 01.06.2013 №149, від 27.07.2013 №184, від 27.09.2012 №220, від 04-05.07.2014 №76, від 26.02.2016 №66, від 23.04.2016 №117, від 08.04.2017 №64, від 05.08.2017 №187, від 22.09.2017 №190, від 02.06.2018 №93, від 25.07.2018 №109, від 13.12.2018 №218, від 14.12.2018 №228, від 14.02.2019 №20, від 21.09.2020 №83.
На підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 09.06.2016 №50 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності від 30.06.2016 серії КВ №005777. Таким чином, станом на час звернення позивача до суду 11.02.2021 він був адвокатом.
Станом на час розгляду та вирішення цієї справи судом встановлено, що профайл адвоката ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі адвокатів України на офіційному веб-сайті НААУ в Інтернет-мережі за посиланням https://erau.unba.org.ua/profile/50932 містить такий запис: «Увага! Право на заняття адвокатською діяльністю зупинено або припинено».
З наданої відповідачем роздруківки із профайлу адвоката ОСОБА_1 вбачається, що його право на заняття адвокатською діяльністю припинено згідно з пунктом 5 частини першої статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 02.09.2021 на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 02.09.2021.
Інформація про скасування зазначеного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 02.09.2021 у суду відсутня.
Відтак, з 30.06.2016 по 02.09.2021 позивач здійснював адвокатську діяльність, і інформація про нього як адвоката вносилася до Єдиного реєстру адвокатів України, що підтверджує застосування до нього оскаржуваного Порядку.
Зазначений Порядок, за висновком суду, є нормативно-правовим актом, що зумовлює необхідність розгляду судом справи про його оскарження із урахуванням особливостей, визначених статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вимог ухвали суду від 17.02.2021 та частин п'ятої та шостої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності публікації відповідачем оголошення про оскарження згаданого Порядку, який є нормативно-правовим актом, у виданні, в якому він був або мав бути офіційно оприлюднений, відповідач 23.03.2021 на сайті Національної асоціації адвокатів України в Інтернет-мережі за посиланням https://unba.org.ua/news/print/6413-ogoloshennya-pro-oskarzh… опублікував оголошення про його оскарження вищевказаного, що підтверджується скріншотом екрана комп'ютера з текстом цього оголошення.
Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність в Україні» визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування - гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей закон, інші законодавчі акти України.
Частина перша статті 23 цього ж Закону визначає, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
З наведених норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що адвокати мають гарантоване державою право на адвокатське самоврядування, яке діє з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності. Закон гарантує професійні права адвоката та забороняє будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.
Пунктом 6 частини першої статті 44 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до завдань адвокатського самоврядування віднесено забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України.
Згідно з приписами статті 45 вищевказаного Закону Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 46 названого Закону організаційними формами адвокатського самоврядування є конференція адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рада адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Рада адвокатів України, з'їзд адвокатів України.
Адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між з'їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з'їздом адвокатів України.
Пунктом 4 частини четвертої статті 55 вищевказаного Закону визначено, що Рада адвокатів України здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України, здійснює контроль за діяльністю рад адвокатів регіонів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та надання витягів з нього.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Згідно з частиною шостою статті 17 вказаного Закону Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.
З викладеного суд дійшов висновку, що Рада адвокатів України є органом адвокатського самоврядування, до повноважень якого віднесено затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, що позивачем не заперечується.
Доцільно зауважити, що хоча адвокатура є недержавним самоврядним інститутом, а діяльність органів адвокатського самоврядування спрямована, зокрема на забезпечення гарантованої державою можливості будь-якій особі отримувати допомогу з юридичним питань, проте при реалізації повноважень щодо прийняття рішення про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів, обов'язкового для виконання усіма адвокатами, Рада адвокатів України виконує владні управлінські функції, отже наділена Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» владними управлінськими функціями, відтак є суб'єктом владних повноважень відповідно до визначення такого суб'єкта, наданого пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Наведене неодноразово підтверджувалося рішеннями Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду від 23.12.2021.
Пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Заперечуючи доводи відповідача про те, що оскаржуваний Порядок не є нормативно-правовим актом, суд уважає, що цей Порядок охоплюється поняттям нормативно-правового акта, викладеного у вищевказаній правовій нормі, оскільки затверджений рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26, з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього рішеннями Ради адвокатів України від 17.12.2012 №26, від 06.04.2013 №111, від 01.06.2013 №149, від 27.07.2013 №184, від 27.09.2012 №220, від 04-05.07.2014 №76, від 26.02.2016 №66, від 23.04.2016 №117, від 08.04.2017 №64, від 05.08.2017 №187, від 22.09.2017 №190, від 02.06.2018 №93, від 25.07.2018 №109, від 13.12.2018 №218, від 14.12.2018 №228, від 14.02.2019 №20, від 21.09.2020 №83, яка (рада адвокатів України) наразі виконувала владні управлінські функції як суб'єкт владних повноважень, і цей Порядок містить норми права, які регулюють відносини у сфері адвокатської діяльності, носить загальний характер (розрахований на необмежену кількість суб'єктів) та підлягає довгостроковому та неодноразовому застосуванню.
Такий висновок суду у справі, що розглядається, узгоджується із висновком Верховного Суду про нормативно-правовий характер рішень Ради адвокатів України, викладеним в постанові від 21.12.2020 у справі №816/2353.
Разом з тим суд не погоджується із доводами позивача про те, що оскаржуваний Порядок як нормативно-правовий акт підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів». Така позиція суду обґрунтовується наступним.
За змістом статті 2 вказаного Указу Президента України Міністерство юстиції України здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю.
Повноваження Міністерства юстиції України щодо здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації визначені як пунктом 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228. Такі ж повноваження Міністерства юстиції України визначалися пунктом 4 Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 №395/2011.
Згідно з пунктами 2, 4, абзацом другим пункту 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, Міністерство юстиції України здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, що зачіпають права, свободи та інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Зі змісту наведених правових норм не вбачається, що нормативно-правові акти Ради адвокатів України підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. До того ж Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачає здійснення державної реєстрації Міністерством юстиції України рішень Ради адвокатів України. Так, частинами першою та третьою статті 57 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що рішення Ради адвокатів України є обов'язковими до виконання всіма адвокатами та набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями.
Також суд критично сприймає доводи позивача про те, що оскаржуваний Порядок є регуляторним актом, що зумовлює необхідність застосування при їх прийнятті процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який відповідачем не дотримано. При цьому суд виходить із наступного.
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
За змістом статті 1 цього Закону регуляторний акт - це:
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Отже, для визнання нормативно-правового акта або іншого офіційного документа регуляторним актом необхідна сукупність таких ознак:
- спрямування документа на регулювання господарських відносин та адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
- встановлення, зміна чи скасування норми права;
- прийняття уповноваженим регуляторним органом.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;
- адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з пунктом 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Стаття 55 Господарського кодексу України визначає суб'єктів господарювання як:
- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Аналіз викладених вище правових норм дає підстави суду стверджувати, що адвокат є фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та не зареєстрований як фізична особа - підприємець, отже не є суб'єктом господарювання.
Крім того, Рада адвокатів України не належить до регуляторних органів, визначених статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Так, відповідно до указаної правової норми до регуляторних органів віднесено Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, інші державні органи, центральний орган виконавчої влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадову особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
Отже, за відсутності усіх вищевказаних ознак в сукупності оскаржуваний Порядок не є регуляторним актом, тому при його прийнятті не підлягає застосуванню процедура прийняття актів, визначена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Не заслуговують на увагу суду доводи позивача про те, що оскаржуваний Порядок є неправильним по суті, зокрема пункти 3.1.5, 3.1.6, 3.6, 3.7, 4.6.5, 4.6.6, 4.17 Порядку.
Стверджуючи про протиправність пункту 4.17 Порядку, позивач зазначив про визнання його протиправним і скасування рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі №826/16854/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, тоді як відповідач це рішення не виконує та продовжує застосовувати цей пункт в редакції, викладеній позивачем у позовній заяві, а саме: Ради адвокатів регіонів протягом трьох робочих днів повертають Акт звірки із внесеними до нього іншими відомостями та підтверджуючими їх документами, у тому числі що свідчать про здійснення відповідних перерахувань на рахунок НААУ. Акт звірки вважається прийнятим у редакції НААУ у разі його неповернення у визначений цим пунктом Порядку строк. Після чого, адміністратором Єдиного реєстру адвокатів України (далі - ЄРАУ) Другого рівня відомості у ЄРАУ про адвокатів, які не сплатили щорічний внесок або інформація про сплату яких не підтверджена радою адвокатів регіону, переводяться у стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ.
Відхиляючи доводи позивача про протиправність пункту 4.17 Порядку з огляду на викладені ним мотиви, суд вважає, що фактично він стверджує не про його протиправність, а про невиконання Радою адвокатів України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі №826/16854/14, яким визнано протиправним і скасовано рішення Ради адвокатів України від 4-5 липня 2014 року №76 «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України», зокрема в частині доповнення Порядку пунктом 4.17 в частині останнього речення цього пункту наступного змісту: «…Після чого, адміністратором ЄРАУ Другого рівня відомості у ЄРАУ про адвокатів, які не сплатили щорічний внесок або інформація про сплату яких не підтверджена радою адвокатів регіону, переводяться у стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ.». Тобто, шляхом подання даного позову позивач фактично звернувся до суду щодо здійснення судового контролю за виконанням відповідачем вищевказаного судового рішення, що наразі виходить за межі повноважень суду під час розгляду даної адміністративної справи.
Окрім того, зі змісту оскаржуваного Порядку в редакції з урахуванням змін, внесених до нього рішенням Ради адвокатів України від 13.12.2018 №218, що діяла станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, вбачається, що пункт 4.17 Порядку не містить слів «…Після чого, адміністратором ЄРАУ Другого рівня відомості у ЄРАУ про адвокатів, які не сплатили щорічний внесок або інформація про сплату яких не підтверджена радою адвокатів регіону, переводяться у стан неактивних та невидимих для користувачів офіційного веб-сайту НААУ.», що свідчить про їх вилучення з указаного пункту, а, отже, виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі №826/16854/14, тоді як позивач викликав у позовній заяві попередню редакцію пункту 4.17 Порядку.
Отже, доводи позивача про протиправність пункту 4.17 Порядку є необґрунтованими.
Не бере суд до уваги твердження позивача про те, що пункт 3.1.6 Порядку, зміст якого він виклав у позові, в частині виділених ним слів не відповідає пункту 6 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру».
Так, згідно з пунктом 3.1.6 Порядку до ЄРАУ вносяться про адвокатів і інші відомості, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рішеннями Ради адвокатів України або внесення яких вимагається командами програмного забезпечення бази даних ЄРАУ, в тому числі відмітки про сплату внесків та електронна адреса, електронний варіант фотокартки адвоката, інформація про підвищення кваліфікації, які є обов'язковими для внесення адміністраторами ЄРАУ. Тобто, позивач не погоджується із внесенням до ЄРАУ інформації про сплату адвокатами внесків та про підвищення ними кваліфікації.
Як зазначено судом вище, пунктами 2-5 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості: прізвище, ім'я та по батькові адвоката; номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку; адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку; інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки пунктом 6 цієї ж частини визначено, що до Єдиного державного реєстру адвокатів вносяться й інші відомості, передбачені цим Законом.
Разом з тим пунктом 2 частини першої статті 58 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування. Абзацом другим частини другої цієї ж статті визначено, що розмір щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування визначається з урахуванням потреби покриття витрат на забезпечення діяльності рад адвокатів регіонів, Ради адвокатів України, Вищої ревізійної комісії адвокатури та ведення Єдиного реєстру адвокатів України та не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року. Розмір щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування є однаковим для всіх адвокатів. Адвокати, право на заняття адвокатською діяльністю яких зупинено, звільняються від сплати щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування на період зупинення такого права.
Згідно з приписами пункту 6 частини четвертої статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України встановлює розмір та порядок сплати щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, забезпечує їх розподіл і використання (якщо з'їздом адвокатів України прийнято рішення про сплату щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та визначено напрями їх використання).
Окрім того, згідно з пунктами 4 та 5 статті 21 цього Закону, яка визначає професійні обов'язки адвоката, адвокат під час здійснення адвокатської діяльності зобов'язаний підвищувати свій професійний рівень та виконувати рішення органів адвокатського самоврядування.
Таким чином, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає обов'язок адвоката підвищувати свій професійний рівень та виконувати рішення органів адвокатського самоврядування, зокрема в частин сплати щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування.
За наведених обставин суд уважає, що внесення до ЄРАУ інформації про сплату відповідно до вимог вищевказаного Закону адвокатом внесків та про підвищення ним кваліфікації, не суперечить вимогам пункту 6 частини другої статті 17 вищевказаного Закону.
Не може суд погодитися і з твердженням позивача про невідповідність пункту 3.1.5 Порядку вимогам пункту 5 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про захист персональних даних» та статтям 10, 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Так, пунктом 3.15 Порядку визначено, що інформація про зупинення, поновлення права на заняття адвокатською діяльністю зазначається у хронологічній послідовності. Інформація відносно дисциплінарної відповідальності адвоката (вид дисциплінарного стягнення, строк застосування, підстава) у відповідному профайлі в Єдиному реєстрі адвокатів України обліковується в загальнодоступному вигляді протягом строку застосування дисциплінарного стягнення та 1 (один) рік після спливу його строку. В адміністративній частині бази ЄРАУ відомості не підлягають вилученню та зберігаються в хронологічній послідовності увесь час. Інформація про припинення, позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю обліковується у загальнодоступному вигляді та не підлягає вилученню, крім випадків, передбачених законом.
Стверджуючи про протиправність цього пункту та цитуючи його зміст у тексті позовної заяви, позивач виклав його у такому вигляді: «Інформація про зупинення, поновлення права на заняття адвокатською діяльністю зазначається у хронологічній послідовності. Інформація відносно дисциплінарної відповідальності адвоката (вид дисциплінарного стягнення, строк застосування, підстава) у відповідному профайлі в Єдиному реєстрі адвокатів України обліковується в загальнодоступному вигляді протягом строку застосування дисциплінарного стягнення та 1 (один) рік після спливу його строку», що дає підстави суду дійти висновку про його незгоду саме з цією частиною указаного пункту.
Як зазначено вище, відповідно до пунктів 5 та 6 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до ЄРАУ вноситься інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю та інші відомості, передбачені цим Законом.
Отже, встановлення в пункті 3.1.5 Порядку обов'язкового зазначення в ЄРАУ інформації про зупинення та поновлення права на заняття адвокатською діяльністю в хронологічній послідовності чітко передбачено пунктом 5 частини другої статті 17 вищевказаного Закону, тому не суперечить їй.
Питання зазначення в ЄРАУ інформації, що стосується притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності із зазначенням виду дисциплінарного стягнення, строку його застосування та підстав в загальнодоступному вигляді протягом строку застосування дисциплінарного стягнення та 1 (один) рік після спливу його строку, не врегульовується пунктом 5 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому, всупереч доводам позивача, не може йому суперечити. Зазначене питання, на переконання суду, відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 названого Закону належить до інших відомостей, передбачених цим Законом, тому може зазначатися в ЄРАУ.
Так, відповідно до статті 33 названого Закону адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розгляд справи про дисциплінарну відповідальність адвоката є відкритим, крім випадків, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення адвокатської таємниці.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що оприлюднення в ЄРАУ інформації, яка стосується притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та є відкритою, також не суперечить пункту 6 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Необґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем Закону України «Про захист персональних даних» та статей 10 та 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у зв'язку із затвердженням ним пункту 3.1.5 Порядку в частині внесення до ЄРАУ інформації про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, оскільки частиною сьомою статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволено обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
До того ж внесення до ЄРАУ інформації, що стосується притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, є об'єктивно необхідним для вирішення в майбутньому можливих питань про повторне притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, зокрема з підстав повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про обґрунтованість, розсудливість та пропорційність рішення про затвердження такої норми в пункті 3.1.5 Порядку, що свідчить про його відповідність вимогам, встановленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України до рішення суб'єкта владних повноважень.
Пунктом 3.6 Порядку визначено, що дані стосовно адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з порушенням чинного законодавства України, до Єдиного реєстру адвокатів України не вносяться. Не вносяться до ЄРАУ також відомості, які оформлені та подані з порушенням вимог закону та актів НААУ. У разі виявлення фактів включення до ЄРАУ таких відомостей, інформація про них скеровується Головою НААУ чи його заступниками до ВКДКА для прийняття відповідного рішення. У випадку виявлення таких відомостей, вони підлягають негайному вилученню з ЄРАУ адміністратором Першого рівня відповідно до процедури, передбаченої цим Порядком, або адміністратором Другого рівня з обов'язковим повідомленням про таке видалення адміністратора першого рівня. У разі виявлення фактів неправомірного включення до ЄРАУ таких відомостей, інформація про них може скеровуватись Головою НААУ чи його заступниками до ВКДКА для прийняття відповідного рішення.
Пунктом 3.7 Порядку також визначено, що якщо до Єдиного реєстру адвокатів України були внесені відомості про адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або свідоцтва про складання кваліфікаційних іспитів після 19 листопада 2012 року у відповідних радах адвокатів регіону або кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, положення про яких не затверджувались та належна їх державна реєстрація не здійснювалась, інформація може скеровуватися до ВКДКА для прийняття відповідного рішення.
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що зазначені пункти суперечать вимогам статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також про те, що наслідком затвердження відповідачем цих пунктів Порядку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з порушенням гарантованого цією статтею права позивача на повагу до свого приватного і сімейного життя, частиною якого є право на доступ до професії, на підтвердження чого позивач покликається на судові рішення у справах за його позовами до Ради адвокатів України.
Відхиляючи зазначені доводи позивача про невідповідність пунктів 3.6 та 3.7 Порядку вимогам статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд виходить з того, що частина шоста указаної статті, яка визначає повноваження Ради адвокатів України щодо затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, надає відповідачу дискреційні повноваження щодо визначення в цьому Порядку випадків коли відомості про адвокатів не підлягають внесенню до ЄРАУ, а також дій посадових осіб органів самоврядування адвокатури щодо вилучення таких відомостей у випадку встановлення фактів про їх внесення до ЄРАУ та повідомлення про такі факти до ВКДКА для прийняття відповідного рішення.
За загальним правилом дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Згідно з Рекомендацією R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Кабінетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за даних обставин.
Отже, реалізуючи надані йому дискреційні повноваження, відповідач цілком обґрунтовано визначив у пункті 3.6 Порядку випадки, коли відомості про адвокатів не підлягають внесенню до ЄРАУ, а також порядок дій посадових осіб органів самоврядування адвокатури у разі встановлення фактів про внесення до ЄРАУ відомостей щодо адвокатів, які отримали свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю з порушенням вимог законодавства, або інших відомостей, поданих до Реєстру з порушенням таких вимог, зокрема й їх вилучення з Реєстру.
Водночас визначення в пункті 3.7 Порядку можливості скерування до ВКДКА інформації про внесення до ЄРАУ відомостей про адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або свідоцтва про складання кваліфікаційних іспитів після 19 листопада 2012 року у відповідних радах адвокатів регіону або кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, положення про яких не затверджувались та належна їх державна реєстрація не здійснювалась, для прийняття відповідного рішення жодним чином не суперечить ні приписам статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні іншим приписам цього Закону.
Не може погодитися суд і з твердженням позивача про невідповідність пункту 3.6 та 3.7 Порядку вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Так, на переконання суду, не є втручанням у приватне життя адвоката, зокрема в частині реалізації ним права доступу на професію, у зв'язку із встановленням відповідачем заборони в оскаржуваному Порядку щодо внесення до ЄРАУ даних про адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з порушенням чинного законодавства України, а також внесення відомостей, оформлених та поданих з порушенням вимог закону та актів НААУ, а також подальших дій органів адвокатського самоврядування у випадку виявлення таких відомостей, зокрема їх вилучення з Реєстру, оскільки, незаконно видане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю не може слугувати правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності, а відомості, оформлені та подані з порушенням вимог закону та актів НААУ, обґрунтовано підлягають вилученню з нього.
При цьому з наданих позивачем копій рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справі від 18.04.2018 №826/1765/18 до Ради адвокатів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018, які залишені без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2020, а також від 09.10.2019 у справі №640/2600/19 за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про визнання протиправними та скасування актів, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2020, які частково скасовані постановою Верховного Суду від 23.12.2021, не вбачається встановлення судами обставин щодо порушення пунктами 3.6 та 3.7 оскаржуваного Порядку статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 4.6.5 Порядку визначено, що трансферний витяг не видається, якщо адвокат не сплатив щорічний внесок на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування.
Відхиляючи твердження позивача про те, що цей пункт Порядку суперечить статті 2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання» та статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд виходить із наступного.
Законом України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання» врегульовано відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону України громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено принципи та засади здійснення адвокатської діяльності.
Так, адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як зазначено в пункті 4 частини другої статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться відомості щодо адреса робочого місця адвоката. Цій правовій нормі кореспондує пункт 3.1.4. статті 3 Порядку, відповідно до якого до ЄРАУ вносяться відомості про адреси робочих місць адвоката (із зазначенням основної та/або додаткових адрес робочого місця).
За змістом пунктів 4.6.1-4.6.4 Порядку якщо адвокат змінює адресу робочого місця з одного регіону в інший, він звертається до ради адвокатів регіону, на території якої знаходиться його поточне робоче місце, із заявою про надання йому трансферного витягу, в якій зазначає раду адвокатів регіону, на території діяльності якої буде знаходитись його нове робоче місце. У момент формування та видачі трансферного витягу запис про такого адвоката в ЄРАУ стає доступним для адміністратора ЄРАУ Першого рівня ради адвокатів регіону, вказаного адвокатом за новою адресою його робочого місця (після підтвердження його відповідно адміністратором Другого рівня) на термін 30 днів з моменту формування та видачі такого трансферного витягу. Трансферний витяг підписується головою ради адвокатів регіону, або уповноваженою ним особою, скріплюється печаткою ради адвокатів регіону. Трансферний витяг формується базою даних ЄРАУ автоматично та відповідає затвердженій Радою адвокатів України формі витягу з ЄРАУ. Додатково трансферний витяг має містити обов'язкові реквізити, а саме: назву та адресу ради адвокатів регіону, до якої переміщується адвокат згідно поданої ним заяви, термін дії трансферного витягу (трансферне вікно). Якщо адвокат протягом 30 днів (далі по тексту «трансферне вікно») з дати формування трансферного витягу не звернувся з заявою про внесення відомостей в ЄРАУ за новою адресою робочого місця, трансферне вікно автоматично закривається системою, а отриманий трансферний витяг стає недійсним. Адвокат вправі повторно за необхідності звернутись за новим трансферним витягом.
Ураховуючи викладене, отримання адвокатом трансферного витягу є необхідним та передує внесенню до ЄРАУ запису про зміну ним адреси робочого місця з одного регіону на інший, де функціонує рада адвокатів іншого регіону. Факт видачі чи невидачі адвокату трансферного витягу жодним чином не перешкоджає позивачу в реалізації наданого йому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема статтею 2 цього Закону права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання, оскільки стосується питань внесення до ЄРАУ запису про зміну адреси його робочого місця з одного регіону на інший.
Так само суд не вбачає порушення визначених статтею 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» принципів та засад адвокатської діяльності, зокрема щодо здійснення адвокатської діяльності на всій території України та за її межами у зв'язку із ненаданням адвокату трансферного витягу у разі несплати ним щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, оскільки ненадання ним цього трансферного висновку не є перешкодою адвокату для здійснення адвокатської діяльності як на території України, так і за її межами.
Згідно з пунктом 4.6.6 Порядку усі розпочаті дисциплінарні провадження проти адвоката, який звернувся за отриманням трансферного витягу на день його видачі, продовжують здійснюватися відносно такого адвоката в тій раді адвокатів регіону, до якої адвокат звернувся за таким витягом.
В обґрунтування своїх доводів про протиправність указаного пункту Порядку позивач вказав, що він суперечить статтям 33, 48 і 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема в частині розподілу компетенцій рад адвокатів і кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.
Водночас, згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд звертає увагу на те, що за час розгляду справи позивачем не було надано суду доказів застосування до нього оскаржуваного положення пункту 4.6.6 Порядку, а саме доказів порушення дисциплінарного провадження проти позивача, і його звернення за отриманням трансферного витягу.
Таким чином, в силу вимог статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не є суб'єктом правовідносин, у яких було застосовано пункт 4.6.6 оскаржуваного Порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у наведеній частині.
Враховуючи наведене, доводи позивача про протиправність пунктів 3.1.5, 3.1.6, 3.6, 3.7, 4.6.5, 4.6.6 та 4.17 Порядку не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання їх протиправними і скасування.
Стосовно твердження позивача про дискримінаційний характер Порядку суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За правилами статті 2 вказаного Закону законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
3) повагу до гідності кожної людини;
4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Статтею 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено формами дискримінації, до яких віднесено: пряму дискримінацію; непряму дискримінацію; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Згідно з частиною другою статті 6 вищевказаного Закону форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Заборона дискримінації передбачена статтею 6 вищевказаного Закону. Так, відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Проте, стверджуючи про дискримінаційний характер оскаржуваного Порядку, позивач не зазначив, в чому саме полягає його дискримінаційний характер, а судом під час розгляду справи не встановлено обставини, що свідчать про дискримінаційний характер цього Порядку.
Суд відхиляє доводи позивача про невідповідність оскаржуваного Порядку вимогам Закону України «Про публічні електронні реєстри» та не вбачає підстав для надання правової оцінки Порядку щодо його відповідності приписам цього Закону. Указаний Закон прийнятий Верховною Радою України 18.11.2021, тому станом на час затвердження відповідачем оскаржуваного Порядку рішенням від 17.12.2012 №26 та внесення до нього змін та доповнень рішеннями від 06.04.2013 №111, від 01.06.2013 №149, від 27.07.2013 №184, від 27.09.2012 №220, від 04-05.07.2014 №76, від 26.02.2016 №66, від 23.04.2016 №117, від 08.04.2017 №64, від 05.08.2017 №187, від 22.09.2017 №190, від 02.06.2018 №93, від 25.07.2018 №109, від 13.12.2018 №218, від 14.12.2018 №228, від 14.02.2019 №20, від 21.09.2020 №83, зазначений Закон не регулював та не міг регулювати правовідносини, пов'язані з веденням ЄРАУ, з метою правового регулювання якого відповідачем затверджено указаний Порядок.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду відповідач довів правомірність оскаржуваного Порядку, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 77, 242 - 246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (Національна асоціація адвокатів України) в особі Ради адвокатів України відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко