ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2022 року м. Київ № 320/13683/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування постанови
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - позивач), адреса: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10 до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить суд:
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 вересня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити останньому пенсію за період з листопада 2018 року по січень 2019 року у розмірі 19 765,62 грн.
09 вересня 2021 року, як вказано у позовній заяві, відкрито виконавче провадження №65920812 відповідно до виконавчого листа №640/1885/20 від 22 червня 2021 року, якою також стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.
Позивач не погоджуються зі стягненням з нього виконавчого збору, оскільки, як він стверджує, рішення суду було виконано Управлінням ще до відкриття виконавчого провадження, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що оскільки рішення суду позивачем не виконано, державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору, що не суперечить вимогами діючого законодавства, а тому, на переконання представника відповідача, оскаржувана постанова винесена правомірно та підстав для її скасування не має, у зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року матеріали позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області передані на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2022 року для розгляду адміністративної справи №320/13683/21 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Гарника К.Ю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено судове засідання та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №65920812.
В судове засідання 23 лютого 2022 року сторони не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник позивача надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю.
У відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням викладеного та зважаючи на неявку сторін належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 23 лютого 2022 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про розгляд справи за відсутністю сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З наданої суду копії матеріалів виконавчого провадження №65920812 вбачається, що на виконанні у відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист № 320/1885/20 виданий 22 червня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з листопада 2018 року по січень 2019 року у розмірі 19 765,62 грн.
Постановою в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08 липня 2021 року відкрито виконавче провадження №65920812 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа, у пункті 3 резолютивної частини вказаної постанови зазначено про стягнення з Управління виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Постановою старшого державного виконавця від 23 серпня 2021 року матеріали вказаного вище виконавчого провадження передані Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою старшого державного відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 вересня 2021 року матеріали виконавчого провадження №65920812 прийняті до провадження, про що повідомлені сторони вказаного виконавчого провадження.
Також, з наданих суду копій матеріалів виконавчого провадження, старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення з Управління виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
25 жовтня 2021 року на адресу відділу надійшов лист Управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12 жовтня 2021 року №1000-0904-8/102758, в якому Управління повідомило відділ про нарахування ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з листопада 2018 року по січень 2019 року на виконання рішення суду, проте, не виплачено не з вини Управління.
Вважаючи протиправною постанову про стягнення виконавчого збору від 09 вересня 2021 року, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тесту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404 - VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно частини 1 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
У абзаці 1 частини 4 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII зазначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". (частина 9 стаття 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ).
Тобто, наведені приписи свідчать про те, що стягнення виконавчого збору пов'язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19).
В свою чергу, в розумінні положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19 та від 23 грудня 2020 року у справі № 620/334/20.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що розмір виконавчого збору згідно положень частини 2 та 3 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення майнового характеру, то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру виконавчий збір з боржника юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.
Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік затверджені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року N 1082-IX, та з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року такий розмір становить 6000 грн на місяць.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08 липня 2021 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 65920812 та одночасно вирішено стягнути з позивача виконавчий збір в сумі 24000,00 грн, тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6000 грн) як за виконання рішення немайнового характеру відповідно до частини 3 статті 27 Закону України від 02 червня 2012 року № 1404-VІІІ.
Позивач, наголошуючи про протиправність оскаржуваної постанови посилається на виконання рішення суду в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження.
Зокрема, позивач посилається на те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у справі №640/1885/20 управлінням здійснено нарахування пенсійних виплат за період з листопада 2018 року по січень 2019 року, проте, їх виплата не проведена не з вини Управління.
Тобто, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що позивачем дійсно виконано рішення суду в повному обсязі до відкриття виконавчого провадження, що, відповідно, дозволяє суду дійти висновку про безпідставність тверджень позивача щодо добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.
За таких обставин, суд вважає, що при винесенні постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому правові підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник