ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2022 року м. Київ № 640/19457/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2021 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до страхового стажу періодів з 01.07.1991 року по 25.08.1991р., з 26.08.1991р. по 30.06.1995 року, з 26.08.1999 року по 31.07.2000 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до страхового стажу періодів з 01.07.1991 року по 25.08.1991р., з 26.08.1991р. по 30.06.1995 року, з 26.08.1999 року по 31.07.2000 року з дня звернення за перерахунком, тобто з 16.04.2021р..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність відмови відповідача у перерахунок та виплати йому пенсії по інвалідності на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до страхового стажу періодів з 01.07.1991 року по 25.08.1991р., з 26.08.1991р. по 30.06.1995 року, з 26.08.1999 року по 31.07.2000 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2021р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву позивача, в якому просить залишити таку без задоволення з посиланням на те, що відмова у призначенні позивачу пенсії обумовлена відсутністю необхідних документів для підтвердження страхового стажу. Для підтвердження страхового стажу за періодів з 01.07.1991 року по 25.08.1991р., з 26.08.1991р. по 30.06.1995 року, з 26.08.1999 року по 31.07.2000 року позивач надав документи, які видані установами м. Єнакієво, яке знаходиться на тимчасово окупованій та непідконтрольній території України. Такі документи не беруться до уваги, не приймаються до розгляду, оскільки не створюють правових наслідків.
Відповідач вважає, що діяв в межах наданих повноважень та у спосіб визначений законами України.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що Позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі 6520,28 грн.
16.04.21р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За результатами розгляду відповідачем заяви позивача, а саме листом від 19.05.2021 №2600-0307-8/80935 відмовив у перерахунку позивачу пенсії по інвалідності, оскільки надані ним документи про періоди навчання та праці видані установами, що знаходяться в м. Єнакієво та м. Донецьк, які знаходиться на тимчасово окупованій та непідконтрольній території України. Такі документи не беруться до уваги, не приймаються до розгляду, оскільки не створюють правових наслідків.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи згідно поданих документів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням частини першої статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058 закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Змістом частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як встановлено судом, позивач для зарахування періоду навчання та періоду роботи з 01.07.1991 року по 25.08.1991р., з 26.08.1991р. по 30.06.1995 року, з 26.08.1999 року по 31.07.2000 року подав відповідачу документи які видані Адміністрацією міста Єнакієво та міста Донецьк «донецької народної республіки».
Учасниками справи не заперечується факт перебування міст Єнакієво і Донецьк під контролем терористичного угруповання «днр», зміст урядових рішень щодо віднесення таких територій до територій з певним статусом.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
Статтею 70 КАСУ, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмету доказування та які одержані з порушенням закону.
Перш за все, суд не може залишити поза увагою копії різноманітних паперів у вигляді «архівних довідок», «дипломів», «справок», виданих, як вже зазначалося так званими «установами», які створені і функціонують у складі, під контролем так званого «міністерства» терористичного угруповання так званої «днр».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»:
будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом;
будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, Україною визнаються лише документи, які підтверджують факт народження або смерті, що у повній мірі відповідає і «намібійським виняткам» Міжнародного суду ООН, відповідно до яких держави, які є членами ООН, зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південно-Африкансьої Республіки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом ПАР від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів», що у даному випадку не охоплюється обставинами даної справи, у т.ч. в частині надання суду України довідок установ, створених терористичною організацією.
Суд вважає неприйнятним розгляд документів, виданих терористичним угрупованням «днр» або під його протекторатом, контролем, тим більше, які видані за межами «намібійських принципів».
В іншому б випадку це свідчило про відмову України від частини своїх суверенних прав, про визнання та підтримку терористичної організації владою України та легалізацію її діяльності.
Таким чином, надані Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві та суду так звані «довідки» підконтрольних терористичному угрупованню «днр» «організацій», є недійсними та не можуть бути прийняті та враховані судом та відповідачем для цілей розгляду заяви позивача.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для висновку про порушення прав позивача у зв'язку з відмовою відповідача прийняти позитивне для позивача рішення та не вбачає підстав для визнання дій протиправними, так як його дії не може ґрунтуватися на документах, виданих різноманітними установами терористичної організації «днр».
Наведене є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Слід зазначити, що судом не вбачається будь-яких ознак дискримінації відносно позивача, оскільки вказані правила, як вже зазначалося, встановлені Законом, який в однаковій мірі відноситься та застосовується до осіб, які підпадають під умови його застосування.
Водночас, суд звертає увагу на те, що Верховна Рада України 21 травня 2015 року прийняла Заяву, схвалену постановою № 462-VIII, «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», щодо відступу від окремих зобов'язань визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
В контексті останнього слід додати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд
1.В задоволенні адміністративного позову відмовити..
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська