ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ № 640/3714/21
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 37472062), в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Міністерства інфраструктури України щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати у вигляді щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% ( 33 200 грн) за посадою керівника експертної групи за період з 25.09.2020 по 29.12.2020;
- зобов'язати Міністерство інфраструктури України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 37472062) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоплачену частину заробітної плати у вигляді щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% ( 33 200 грн) за посадою керівника експертної групи за період з 25.09.2020 по 29.12.2020;
- зобов'язати Міністерство інфраструктури України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 37472062) перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову допомогу у зв'язку із щорічною грошовою відпусткою за період з 14.12.2020 по 28.12.2020 та вихідну допомогу при звільненні, із врахуванням у складі середньомісячної заробітної плати щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% (33 200 грн) за посадою керівника експертної групи;
- зобов'язати Міністерство інфраструктури України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 37472062) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач вчинив протиправні та дискримінаційні дії стосовно нього, в частині не встановлення та невиплати позивачу щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи, як складової частини заробітної плати в період з 25.09.2020 по 29.12.2020, що призвело до зменшення нарахування грошової допомоги у зв'язку із щорічною основною відпусткою та вихідної допомоги при звільненні.
Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обв'язкам відповідача, при цьому, враховуючи, що порушення порядку правильного розрахунку з позивачем не встановлено, підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 12.12.2019 № 854 було оголошено конкурс на зайняття посад фахівців з питань реформ, у тому числі на зайняття посади керівника експертної групи з питань цифрової інфраструктури на транспорті Директорату цифрової інфраструктури на транспорті, та затверджено умови проведення конкурсу.
За результатами проведеного конкурсу позивача було визначено переможцем на зайняття посади керівника експертної групи з питань цифрової інфраструктури на транспорті Директорату цифрової інфраструктури на транспорті та наказом Мінінфраструктури від 12.03.2020 № 141-к з 16.03.2020 призначено на посаду із встановленням випробування строком на шість місяців.
На період випробування згідно з абз. 5 п. 7 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою КМУ від 18.01.2017 № 15 та відповідно до Умов конкурсу, позивачу було встановлено надбавку за виконання особливо важливої роботи у розмірі 50%, що складає 16 600 грн.
Згідно із наказом Міністерства інфраструктури України від 25.09.2020 № 515-к позивача було визнано таким, що пройшов випробування.
29.12.2020 Позивача було звільнено з Мінінфраструктури із займаної посади, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису (п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ "Про державну службу").
При звільненні відповідачем надбавку за період з 25.09.2020 по 29.12.2020 позивачу не нараховано та не виплачено. Крім того, виплату грошової матеріальної допомоги у зв'язку з щорічною основною відпусткою з 14.12.2020 по 28.12.2020 та виплату вихідної допомоги при звільненні було здійснено відповідачем без врахування у складі заробітної плати щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи фахівця з питань реформ.
У зв'язку з цим, з метою з'ясування причин та підстав не встановлення та невиплати надбавки, позивач зробив запит до Мінінфраструктури, на який відповідач своїм листом від 12.01.2021 №43/10/14-21 повідомив про те, що за змістом наказу Міністерства від 25.09.2020 № 515-к щомісячну надбавку за виконання особливо важливої роботи, як фахівцю з питань реформ, що успішно пройшов випробування, не встановлено, з підстав економії коштів фонду оплати праці.
Отримавши вказану відповідь, позивач звернувся із заявою про усунення допущених порушень законодавства про оплату праці державних службовців, з вимогою нарахування та виплати згаданої надбавки, як обов'язкової складової заробітної плати фахівця з питань реформ, а також перерахунок та виплату грошової допомоги у зв'язку із відпусткою та вихідної допомоги при звільненні.
Проте, листом від 19.01.2021 №579/17/10-21 відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви.
Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 р. № 905-р "Про схвалення Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ" визначено, що фахівці з питань реформ - державні службовці, що призначаються на такі посади в рамках реалізації цієї Концепції за результатами відкритого конкурсу та відповідно до вимог і в порядку, що визначені Законом України "Про державну службу".
Посади фахівців з питань реформ - посади державної служби категорій "А", "Б" і "В", військові та дипломатичні посади з посадовими обов'язками, що передбачають, зокрема, підготовку та проведення реформ у відповідних сферах (визначення проблем, підготовка пропозицій та планів заходів щодо їх розв'язання, підготовка проектів відповідних актів законодавства, організація та участь у виконанні згаданих планів заходів, оцінювання результатів їх реалізації, здійснення інших аналітичних функцій), а також виконання основних завдань, пов'язаних із стратегічним плануванням діяльності державного органу, забезпеченням формування та/або реалізації державної політики у відповідних сферах, на які поширюються спеціальні умови оплати праці в рамках загальної системи оплати праці державних службовців.
Заробітна плата фахівців з питань реформ складається з:
посадового окладу, відповідних надбавок і виплат, а також премії (у разі встановлення) відповідно до Закону України "Про державну службу";
стимулюючих виплат, встановлених для посад фахівців з питань реформ, які повинні бути уніфікованими для усіх рівнозначних посад.
У свою чергу, Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон України № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно частини другої статті 1 Закону України № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до статті 50 цього Закону держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:
1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Відповідно до пункту 7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Пунктом 14 Прикінцеві та перехідні положення Закону передбачалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що предметом спору у справі є неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо виплати позивачу додаткової стимулюючої виплати, а саме надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформи при проведенні остаточного розрахунку.
До спірних правовідносин також застосовуються норми Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 (далі - Положення № 15).
Пунктом 3 Положення № 15 передбачено такий вид додаткових стимулюючих виплат державним службовцям як, зокрема, надбавка за виконання особливо важливої роботи.
Пунктом 4 вказаного Положення встановлено, що надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.
Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі. При цьому, пунктом 7 Положення № 15 встановлено, що надбавка за виконання особливо важливої роботи, передбачена абзацом першим цього пункту, виплачується в межах коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
За змістом пункту 2 Положення № 15 також встановлено, що керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком відповідача.
Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, (пункт 4 Положення).
Тобто, законодавець відносить вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці на розсуд керівника відповідного державного органу.
Отже, з врахуванням того, що законодавець наділяє відповідача правом встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а не встановлює його у вигляді обов'язку, відповідач у межах економії фонду оплати праці, з врахуванням конкретних обставин на власний розсуд має право вирішувати питання щодо встановлення додаткових стимулюючих виплат та їх розміру державним службовцям, зокрема позивачеві.
Посилання позивача на виплату такої надбавки іншим співробітникам відповідача, суд до уваги не приймає, оскільки при вирішенні даного спору судом не досліджуються підстави та обставини встановлення таких надбавок іншим особам.
Як встановлено судом під час розгляду справи, Наказом від 25.09.2020 року № 515-к про проходження випробовування позивачу надбавка за виконання особливо важливої роботи не встановлювалась.
Окремого наказу щодо призначення позивачу надбавки за особливо важливу роботу у розмірі 100% (33 200 грн) матеріали справи також не містять.
Суд наголошує, що позивач з моменту проходження випробувального терміну та прийняття на посаду керівника експертної групи (25.09.2020 року) і до моменту звільнення (29.12.2020), тобто протягом 3 місяців, не звертався до відповідача з питанням щодо нарахування та виплати надбавки за виконання особливо важливої роботи у 100% розмірі.
З такими вимогами позивач звернувся лише після свого звільнення із займаної посади.
Також, матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем Наказу від 25.09.2020 № 515-к в частині не встановлення надбавки, визнання його протиправним та скасування, при цьому, як зазначено вище, відповідач наділений саме правом вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження відповідача про відсутність підстав для виплати позивачеві заборгованості при звільненні, яка виникла у зв'язку з ненарахуванням та несплатою надбавки за виконання особливо важливої роботи, грошової допомоги у зв'язку із щорічною основною відпусткою та вихідної допомоги при звільненні, з урахуванням такої надбавки.
Що стосується зобов'язання виплати позивачеві компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки виплати надбавки, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки судом не встановлено порушення відповідачем порядку проведення повного та правильного розрахунку із працівником після звільнення, тому підстави для стягнення з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи по день фактичного розрахунку - відсутні.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги
Суддя Н.Г. Вєкуа