ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2022 року м. Київ № 640/15724/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Турчина Андрія Анатолійовича, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва , -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до приватного виконавця Турчина Андрія Анатолійовича (м. Київ, 01024, вул. Лютеранська, 13, офіс 5), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя 48, код ЄДРПОУ 39952398) про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчина Андрія Анатолійовича про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2021 № 65566640.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчина Андрія Анатолійовича про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2021 № 65566640 протиправною, оскільки у вказаній постанові боржником зазначено ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , а фактична адреса прописки є АДРЕСА_1 , в той час як в спірній постанові зазначена: є АДРЕСА_2 . Також, позивач наголошує, що згідно Єдиного реєстру нотаріусів нотаріуса з прізвищем Головкіна в Україні не існує. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчина Андрія Анатолійовича про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2021 № 65566640 підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Приватний виконавець виконавчого округу Турчин Андрій Анатолійович - проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначив, що всі документи виконавчого провадження скеровані боржнику за адресою, вказаною у заяві про відкриття виконавчого провадження і у виконавчому документі, і підстави для висновку про порушення ним вимог приписів Закону України "Про виконавче провадження" відсутні.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. 19.03.2021 винесено виконавчий напис №33438 про звернення стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Київ, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце роботи невідоме, який є Боржником за Кредитним Договором 376191 від 08.06.2016, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН" ідентифікаційний код юридичної особи 39952398, місце знаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд.48, реквізити: IBAN НОМЕР_2 в АТ "АЛЬФА-БАНК", МФО 300346, далі найменування - Стягувач, заборгованість за Кредитним Договором 376191 від 08.06.2016.
Загальна сума заборгованості складає 142 732 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу Турчиним Андрієм Анатолійовичем 25.05.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №65566640 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
17.06.2021 приватним виконавцем у вказаному виконавчому провадженні винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно з якою, керуючись п.1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повернуто стягувачу.
Зокрема, згідно зі змістом вказаної постанови 17.06.2021 до офісу приватного виконавця надійшла заява представника стягувача ТОВ "ВЕЛЛФІН" М.П. Чмир про повернення без виконання виконавчого напису на підставі п.1. ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №65566640 з примусового виконання вказаного виконавчого листа, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).
За приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Пунктом 1 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802; далі -Інструкція №512/5) встановлено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Відтак, за наявності виконавчого документа, що відповідає вимогам закону, приватний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження.
У випадку недотримання нотаріусом вимог, щодо надання стягувачем документів на підставі яких можливе вчинення виконавчого напису та інших вимог закону щодо вчинення виконавчого напису, боржник може реалізувати свої право на звернення до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Відтак, аргументи позивача про те, що договір позики було закрито, невірно зазначено прізвище позивача та адресу у виконавчому написі нотаріуса, що унеможливлює вчинення виконавчого напису, є предметом оцінки судом за правилами цивільного судочинства, у той час як суд адміністративної юрисдикції, оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правовому спорі, а саме постанову про відкриття виконавчого провадження, не може за такої аргументації позову визнати протиправним оскаржувану постанову за умови відсутності доказів про те, що виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, у порядку, встановленому чинним законодавством.
Принагідно суд звертає увагу позивача на те, що приписами п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тобто, законодавцем чітко регламентовано процедуру відновлення порушених прав боржника за умови відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, який скасовано, визнано нечинним чи таким, що не підлягає виконанню.
Вищевказані висновки суду спростовують посилання позивача на висновки Верховного Суду у рішенні по справі №826/15117/17, які позивач тлумачить на користь правової позиції про те, що належним способом захисту його порушеного права є саме скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця, утім, вищевказаний висновок Верховного Суду прямо вказує на те, що належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону, про що і свідчать вказані судом вище висновки про реалізацію у спірних правовідносинах права позивача на звернення до суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та про процедуру закінчення виконавчого провадження за умови задоволення судом такого позову.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).
Встановлених у справі обставин достатньо для прийняття рішення у справі, а тому аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні за відсутності у суду повноважень щодо оцінки приватно-правових відносин між позичальником та позикодавцем, що віднесено до юрисдикції суду у порядку цивільного судочинства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа