ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 липня 2022 року м. Київ № 640/12534/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
простягнення середнього заробітку та вихідної допомоги,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), в якому просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
У позовній заяві зазначено наступне. Позивач з 2003 року працював в органах прокуратури України. 22.01.2015 на підставі наказу Генерального прокурора України №89-ц позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.
Генеральним прокурором України наказом від 19.11.2019 за №1629ц звільнено позивача з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та зобов'язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Водночас, відповідачем на момент звільнення не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) за час існування трудових відносин, а саме: вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Вказане зумовило зобов'язання відповідача виплати позивачу вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку (відповідно ст.117 КЗпП України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 за №13, постанови Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №273/212/16-ц), проте зазначене зроблено не було.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
У наказі Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 за №1629ц зазначено: «… Керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», - НАКАЗУЮ: звільнити ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з « 22» листопада 2019 року. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. …».
Позивач звернувся до відповідача із Запитом від 22.03.2021, в якому зазначено, зокрема: «… Керуючись ст.ст.44, 47, 49 Кодексу законів про працю України прошу надати розрахунок виплачених та (або) нарахованих мені сум при звільненні, а також завірений розрахунковий лист по зарплаті за відповідний період. Окремо, прошу повідомити чи виплачена та (або) нарахована мені вихідна допомога, передбачена ст.44 Кодексу законів про працю України, у якому розмірі. Якщо зазначена допомога не виплачена та (або) не нарахована, прошу її нарахувати та виплатити або повідомити причини відмови із посиланням на відповідне законодавство. …».
На вказаний Запит позивача відповідач повідомив про наступне, зокрема: «… Статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, пунктом 1 передбачено розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас статтею 44 КЗпП України визначено перелік підстав припинення трудового договору, в яких передбачено виплату вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому слід зауважити, що Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113) статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і Закон №113. Звільнення прокурорів, які не пройшли атестацію, згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону №113 відбувається на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплат вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». …».
Позивач вважає, що відповідач ігнорує принцип верховенства права та довільно тлумачить норми права.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.44 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
У ст.40 КЗпП України зазначено: «Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; … Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Як зазначено у ч.5 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII «Про прокуратуру», на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно з п.4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - «Порядок обчислення середньої заробітної плати»), при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 у справі №1-1/2002 зазначено, зокрема: «… Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, … посадових осіб … не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. …».
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що ч.5 ст.51 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII «Про прокуратуру» та ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а, отже, не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що середній місячний заробіток позивача (з урахуванням приписів п.4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати») становив 37578,35 грн. Дана сума відповідачем не заперечується.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 37578,35 грн.
Звідси, з огляду на приписи ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою захисту прав позивача вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 37578,35 коп.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №640/23379/19 (адміністративне провадження №К/9901/35075/20), від 25.02.2021 у справі №640/8451/20 (адміністративне провадження №К/9901/2517/21), від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 (адміністративне провадження №К/9901/19155/20), від 23.12.2020 у справі №560/3971/19 (адміністративне провадження №К/9901/15065/20).
Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У Довідці Генеральної прокуратури України від 01.12.2020 за №21-1325зп зазначено: «ДОВІДКА Дана ОСОБА_1 проте, що середня заробітна плата, яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 22.11.2019, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», складає 37578,35 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1747,83 грн.). … Сума середньоденної заробітної плати складає 1747,83 грн. (75156,82 грн. : 43 робочих днів). Сума середньої заробітної плати складає 37578,35 (1747,83 грн. х 21,5 середня планова кількість робочих днів за вересень-жовтень 2019).
За матеріалами справи останнім робочім днем позивача було 19.11.2019, а середньоденна заробітна плата складає 1747,83 грн.
Станом на день судового засідання відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 1 143 080,82 грн.
Суд не може вирішити спір на майбутнє.
Звідси, з огляду на приписи ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою захисту прав позивача вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2019 по 04.07.2022 у сумі 1 143 080,82 грн. (1143080,82 грн. = 654 робочих дня х 1747,83 середньоденної заробітної плати).
Аналогічне застосування норм права здійснено, наприклад, Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.12.2020 у справі №280/3628/20.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )- задовольнити.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 37578,35 грн.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051), на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення у сумі 1 143 080,82 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа