ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 червня 2022 року м. Київ № 640/34574/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О. за участю секретаря судового засідання Саміленко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проКабінету Міністрів України, Національної академії наук України, Міністерства освіти і науки України, Національної комісії зі стандартів державної мови визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта та зобов'язання вчинити дії,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
від позивача - Константинов О.Г.;
від відповідача (КМУ) - Бєльський-Панасюк О.О.;
від відповідача (Міносвіти) - Кравець А.О.;
від відповідача (НАН) - Тодорович В.П.;
від відповідача - не з'явився
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд "визнати помилковою, антинауковою і такою, що грубо суперечить природі Української мови примітку 1 пункта 2 § 88 Українського правопису, схваленого постановою Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 року і зобов'язати його розробників - Відповідачів 2, 3 та 4 - вилучити її з правописа з повідомленням про це в засобах масової інформації".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" останній діє на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові до виконання акти - постанови і розпорядження. Статтею 20 наведеного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України. Порядок затвердження словників Української мови і довідників з Українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників при використанні Української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників, відповідно до статті 6 Закону України "Про засади державної мовної політики України", визначаються Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, позивач вважає, що примітка 1 пункта 2 § 88 Українського правопису, схваленого постановою Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 року, спільним рішенням Президії Національної академії наук України і Колегії Міністерства освіти і науки України, затвердженого Українською Національною комісією з питань правопису, є помилковою, антинауковою і такою, що грубо суперечить природі української мови.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 18.01.2022.
31.12.2021 до суду від Міністерства освіти і науки України (далі - також МОН) надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останнє просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, вказаний відповідач зазначив, що оскаржувану постанову Кабінет Міністрів України прийняв у відповідності до вимог законодавства та на виконання власних повноважень. Прийняттю Постанови № 437 від 22 травня 2019 року передувало прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 17 червня 2015 року № 416, якою затверджено склад Української національної комісії з питань правопису, до якого увійшли мовознавці з установ Національної академії наук України та закладів вищої освіти, що представляють усі регіони держави. У серпні-вересні 2018 року відбулось громадське обговорення проекту нової редакції Українського правопису, який було розміщено на офіційних сайтах МОН та НАН України та під час якого надійшло понад 3000 пропозицій від наукових установ, закладів освіти, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, окремих громадян. Також МОН звертає увагу на не обґрунтування позивачем з посиланням на норми законодавства порушення його прав та що єдиним обґрунтуванням протиправності оскаржуваної постанови є її протиприродність.
05.01.2022 Національною комісією зі стандартів державної мови (далі - також Комісія) подано відзив на позовну заяву, у якому вказаний відповідач зазначив, що не погоджується з доводами позовної заяви. Зокрема зазначено, що Національна комісія зі стандартів державної мови створена 06.11.2019 вперше в Україні у результаті впровадження Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної". До повноважень Комісії віднесено, зокрема, напрацювання з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови Національної академії наук України, інших наукових та освітніх установ і затвердження стандартів державної мови, зокрема: правопис української мови та зміни до нього; українську термінологію; стандарти транскрибування і транслітерації (ч. 1 ст. 44 Закону). Постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року № 911 затверджено Положення про Національну комісію зі стандартів державної мови, тобто, вже після набрання чинності Постановою № 437 від 22 травня 2019 року. Також зазначив, що примітка 1 пункту 2 § 88 Українського правопису не суперечить чинним нормам української граматики, зокрема особливостям синтаксичного зв'язку числівників два, три, чотири з іменниками та просив суд відмовити у задоволенні позову.
06.01.2022 від Національної академії наук України (далі - також НАН) надійшов відзив на позов, у якому відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Так, відповідач звертає увагу на повноваження Національної академії наук України, що остання не є суб'єктом владних повноважень, а спір не є публічно-правовим, на обставини, які передували прийняттю Постанови № 437 від 22 травня 2019 року, серед іншого, про прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 15 червня 1994 року № 402 "Про підготовку і видання українського правопису", постанови від 19 лютого 2002 року № 198 "Про Українську національну комісію з питань правопису", відповідно до якої Урядом покладено на МОН та НАН організаційне і науково-методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису.
17.01.2022 позивачем подано відповіді на відзив НАН та МОН та Комісії.
Так, у відповіді на відзив НАН України позивач зазначив, що вказаний відповідач разом з МОН створює і наповнює кадровий склад Комісії, з огляду на що несе першочергову відповідальність за результати її роботи.
У відповіді на відзив МОН України позивач зазначив, що він, як і будь-який інший громадянин України, належить до цілого суспільства, є його невід'ємною частиною і не може індивідуально не страждати від шкідливого, антинаукового інтелектуального продукту, уведеного в законодавство.
Щодо відповіді на відзив Комісії, позивач зазначив, що вказаний відповідач не довів, чому для іменників чоловічого роду в поєднанні з числівниками два, три, чотири в антинауковій уяві членів Комісії повинна застосовуватись інша світоглядно-граматична система, ніж для іменників жіночого та середнього роду.
У підготовчому судовому засіданні 18.01.2022 оголошено перерву до 15.02.2022.
26.01.2022 від представника Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позов, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову. У відзиві, зокрема, зазначено, що постанова Уряду від 22 травня 2019 року № 437 прийнята у відповідності до вимог законодавства та у межах повноважень Кабінету Міністрів України, що підтверджується постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі № 640/9824/19. Також зазначено, що з огляду на позовні вимоги позивача, не вбачається ознак публічно-правового спору та безпосередньо порушених прав позивача.
15.02.2022 позивачем подано відповідь на відзив Кабінету Міністрів України, у якому зазначено, що відзив не стосується позовних вимог, оскільки предметом позову є саме питання внутрішньої природи мови, зокрема граматики.
У підготовчому судовому засіданні 15.02.2022 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства освіти і науки України про зупинення провадження у справі № 640/34574/21 до прийняття рішення Верховним Судом у справі № 640/9824/19.
Також у підготовчому судовому засіданні 15.02.2022 позивачем підтримано позовну заяву саме з такими позовними вимогами.
Ухвалою суду від 15.02.2022 закрито підготовче провадження у справі № 640/34574/21 та призначено розгляд справи по суті колегією у складі трьох суддів у судове засідання на 23.03.2022.
Призначене на 23.03.2022 судове засідання не відбулось, наступне судове засідання призначено на 15.06.2022.
У зв'язку з неможливістю здійснення технічного фіксування судового засідання 15.06.2022 через технічні причини, призначене судове засідання не відбулось, наступне судове засідання призначено на 29.06.2022.
Позивач та його представник у судовому засіданні 29.06.2022 підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Додатково позивач звертав увагу суду не на юридичній проблемі спору, а на внутрішньо-граматичній природі мови.
Комісія явку повноважного представника в судове засідання 29.06.2022 не забезпечила, причини неявки суду не повідомила, про дату, час і місце розгляду повідомлена належним чином.
Представники відповідачів у судовому засіданні 29.06.2022 заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 29.06.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Кабінетом Міністрів України 22 травня 2019 року з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм прийнято постанову № 437 "Питання українського правопису" (далі - Постанова № 437), якою вирішено: погодитися з пропозицією Міносвіти та Національної академії наук щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису; визнати таким, що втратив чинність, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 1992 року № 309 "Питання українського правопису"; Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти використанню в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя.
Згідно пункту 2 § 88 Українського правопису, схваленого постановою Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 року, закінчення -і (після голосного та апострофа -ї) мають іменники чоловічого роду м'якої та мішаної груп, а також деякі іменники середнього роду: велетні, герої, ковалі, обрії, купці, лікарі, пазурі (і пазури), секретарі, солов'ї, теслярі, школярі, ножі, слухачі, товариші, очі (зрідка вічі), плечі.
Вважаючи примітку 1 пункта 2 § 88 Українського правопису, схваленого постановою Кабінету Міністрів України № 437 від 22 травня 2019 року, відповідно до якої іменники чоловічого роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення - и, -і (-ї): два хлопці, три робітники, чотири слухачі, помилковою, антинауковою та такою, що порушує його права, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.
У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Тобто, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Згідно п. 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Оскільки Кабінетом Міністрів України у Постанові № 437 від 22 травня 2019 року передбачено сприяння органів виконавчої влади використанню в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя, то останній фактично встановив загальні правила регулювання, не тільки і не стільки для органів виконавчої влади, скільки для невизначеного кола осіб в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя на довгострокове та неодноразове застосування.
Таким чином, Постанова № 437 від 22 травня 2019 року встановлює загальні правила регулювання для невизначеного кола осіб і розрахована на неодноразове застосування, з огляду на що вона є нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Оскільки позивач є суб'єктом правовідносин, у яких підлягає застосуванню оскаржуваний акт, зокрема, у сфері діловодства (наприклад, при взаємодії з органами виконавчої влади), видавничій справі (наприклад, при використанні освітніх чи будь-яких інших видань, в яких вже реалізовано застосування у новій редакції Українського правопису), у сфері телебачення і радіомовлення та інших сферах суспільного життя, де впроваджено у новій редакції Український правопис, то він має право на звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
Згідно пункту 10 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 120 Конституції України встановлено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно частини першої статті 4 наведеного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Пунктом 2 частини першої статті 20 зазначеного Закону до основних повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема: забезпечення проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створення умов для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяння задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України.
Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина (ч. 1 ст. 21 Закону).
За змістом статті 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до глави 29 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.
Указом Президента України від 31 травня 2018 року № 156/2018 "Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України" до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, передбачення заходів щодо зміцнення державного статусу української мови, вироблення дієвих механізмів її захисту та розвитку; забезпечення додержання посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог закону щодо обов'язковості використання державної мови під час виконання своїх посадових обов'язків, недопущення її дискримінації.
Відповідно до положень Регламенту КМУ № 950 розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Кабінет Міністрів України для забезпечення здійснення своїх повноважень утворює урядові комітети, а також тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що діють відповідно до положень, які затверджуються Кабінетом Міністрів на підставі Типового положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 599 "Питання консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України".
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 402 "Про підготовку і видання "Українського правопису" у новій редакції" було встановлено, що організаційне та науково-методичне забезпечення підготовки зазначеного правопису здійснюватимуть Інститут української мови Академії наук та Українська національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, а також затверджено склад названої комісії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2002 року № 198 "Про Українську національну комісію з питань правопису", Урядом покладено на Міністерство освіти і науки та Національну академію наук організаційне і науково-методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису, а також підготовку до видання "Українського правопису" в новій редакції та затверджено новий склад Української національної комісії з питань правопису.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 416 затверджено новий склад Української національної комісії з питань правопису.
Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 (далі - Положення) визначено, що Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, зокрема, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про організаційне і науково - методичне забезпечення діяльності Української національної комісії з питань правопису, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України від 11 серпня 2015 року № 865/463, саме вказане Положення визначає основні засади роботи Української національної комісії з питань правопису (далі - Комісія).
Комісія є науковим консультативно-дорадчим органом, що створена з метою вдосконалення норм української правописної системи та підготовки до видання Українського правопису в новій редакції.
Основними завданнями Комісії, визначеними Розділом II Положення про Комісію, є: дослідження теоретичних питань українського правопису; вивчення відношення усталеної мовної практики до правописного кодексу, виявлення та обґрунтування правописних змін; внесення пропозицій щодо нормування та кодифікації термінології та освоєння запозиченої лексики; внесення пропозицій щодо написання власних назв, їх словозміни та адаптації в мовній практиці; підготовка до видання нової редакції Українського правопису за результатами проведених досліджень.
Пунктом 7 Розділу IV Положення про Комісію визначено, що організаційне забезпечення діяльності Комісії здійснює Міністерство освіти і науки України, консультативне, інформаційне - Національна академія наук України.
Відповідно до пункту 10 Типового положення про консультативний, дорадчий та інший допоміжний орган, утворений Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 599 "Питання консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України", пропозиції та рекомендації допоміжного органу можуть бути реалізовані шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення, проект якого вносить орган виконавчої влади відповідно до своїх повноважень.
Зазначеним Положенням визначено, що допоміжний орган утворюється як комісія - для забезпечення узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, пов'язаних з реалізацією повноважень Кабінету Міністрів України.
Як зазначили відповідачі та не заперечувалось позивачем, у серпні - вересні 2018 року відбулося громадське обговорення проекту нової редакції Українського правопису, який було розміщено на офіційних сайтах МОН та НАН України.
Під час громадського обговорення надійшло понад 3000 пропозицій від наукових установ, закладів освіти, органів державної влади та місцевого самоврядування, окремих громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2018 року проект Українського правопису в новій редакції схвалено спільним рішенням МОН та НАН України (постанова № 293 Президії Національної академії наук України, протокол № 22/10, та рішення Колегії Міністерства освіти і науки України, протокол № 10/4-13 від 24.10.2018 та доручено МОН подати доопрацьований проект Українського правопису на розгляд Кабінету міністрів України.
Кабінет Міністрів України, як орган, який наділений загальними повноваженнями щодо проведення державної політики у сфері розвитку та функціонування державної мови у всіх сферах, Постановою № 437 від 22 травня 2019 року погодилась із схваленням Українського правопису в новій редакції.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
При цьому, пунктом 1 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Частиною дев'ятою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Суд констатує, що позивачем ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи взагалі не наведено підстав щодо невідповідності постанови Кабінету Міністрів України 22 травня 2019 року № 437 "Питання українського правопису" будь-яким правовим актам вищої юридичної сили.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді О.А. Кармазін
Т.О. Скочок
Повний текст рішення складено та підписано 7 липня 2022 року.