ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 липня 2022 року м. Київ № 640/25317/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомГромадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області
пропро визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області та просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області №58 від 25.02.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відсутні підстави передбачені статтею 12 Закону Україну «Про імміграцію» для скасування дозволу на імміграцію в Україну. Також позивач вказує, що ЦМУ ДМСУ у м. Києві та Київській області не враховано те, що він є зареєстрованою на території України фізичною особою-підприємцем, має сина, який народився на території України. Крім цього позивач зазначає, що рішення прийнято після спливу 12 років з дня отримання ним посвідки на постійне місце проживання в Україні, що грубо порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вказує, що при поданні позивачем заяви 10.01.2009 щодо отримання дозволу на імміграцію жодного документа, який би підтверджував наявність у нього підстав для отримання дозволу на імміграцію подано не було. Представник відповідача зазначає, що дозвіл на імміграцію позивачу було надано на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», які, у свою чергу були відсутні в останнього. З урахуванням наведеного, на думку ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, наявні підстави для застосування пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», що вказує на правомірність прийнятого ним спірного рішення. Окрім того, представником відповідача надано копію матеріалів особової справи позивача.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , паспортний документ, що засвідчує особу тип Р, код країни VNM, № НОМЕР_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну від 24.01.2009 НОМЕР_6 на підставі пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Позивач документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 06.02.2009 та серія НОМЕР_3 від 06.04.2010.
Як зазначає відповідач, у липні 2020 року до нього надійшла заява позивача про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з її непридатністю до подальшого використання.
За наслідком розгляду заяви позивача складено висновок перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , який затверджений начальником ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області Вячеслав Гузь 25.02.2021 (далі - Висновок).
У вказаному висновку, серед іншого зазначено про наступне:
«…..Таким чином жодного документа, який би підтверджував наявність у іноземця підстав для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначених законодавством, подано не було.
Не зважаючи на вказане, 24.01.2009 начальником управління ГІРФО ГУМВС України в м. Києві Моренцем І.В. підписано висновок щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», на підставі якого 24.01.2009 вказаному іноземцю надано дозвіл на імміграцію № 117989.
Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 06.02.2009 та в порядку обміну посвідку - серії НОМЕР_3 від 06.04.2010, на підставі якої проживає на території України на теперішній час.
Слід зазначити, що в описовій частині висновку від 24.01.2009 зазначено наступне: «громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 1984 р.н., звернувся до відділу ГІРФО Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві з питання надання йому дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні, заява № 34, оскільки має сина ОСОБА_2 2006 р.н., який народився на території України». У зв'язку із зазначеним іноземцю надано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Пунктом 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Виходячи з вказаної норми, жодних підстав у неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно у його батька громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на отримання дозволу на імміграцію не було.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію скасовується в інших випадках, передбачених законами України. При прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були грубо порушені вимоги статей 4 та 9 Закону України «Про імміграцію», що призвело до прийняття рішення без наявних на те підстав та документів, які ці підстави повинні підтверджувати.».
На підставі вказано Висновку Центральним міжрегіональним управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято рішення №58 від 25.02.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яким на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 24.01.2009 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 06.02.2009 та серії НОМЕР_3 від 06.04.2010 (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-III).
У відповідності до статті 1 Закону №2491-III іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання, а дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 2 Закону №2491-III регламентовано, що питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно із статтею 3 Закону №2491-III правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1, пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону №2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-III).
Статтею 6 Закону №2491-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Відповідно до статті 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
В той же час, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок).
Згідно із пунктами 21-25 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.
Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є, зокрема, встановлення наявності неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були покладені в основу рішення про надання такого дозволу.
Варто зазначити, що Законом №2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2019 №815/3420/17 та №820/285/17, від 13.11.2019 у справі №815/3651/17 та від 22.01.2020 у справі №802/1432/17-а.
Суд наголошує, що під час розгляду справи не встановлено вчинення позивачем винних дій, передбачених пунктами 1-5 частини 1 статті 12 Закону №2491-III.
При цьому, суд зауважує, що пункт 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III визначає як підставу для скасування дозволу на імміграцію - інші випадки, передбачені законами України.
Разом з тим, відповідач не навів у спірному рішенні посилань на такий «інший» випадок та норму закону, яким цей випадок визначено як підставу скасування дозволу на імміграцію.
Окрім цього, суд акцентує увагу на тому, що у Висновку йде мова про те, що позивачу видано дозвіл на імміграцію за відсутності документів, які дають право на таку імміграцію.
Натомість, суд вкотре наголошує, що рішення прийнято на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону №2491-III, а не на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону №2491-III.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірної видачі дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та й відповідно документування його посвідкою на постійне проживання, не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію.
Європейський суд у рішенні у справі «Беєлер проти Італії» зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Суд зазначає, що позивач тривалий час (12 років) постійно проживає в Україні, що вказує на стійкі правові зв'язки між позивачем та державою Україна.
Окрім цього, згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 у позивача в Україні народився ІНФОРМАЦІЯ_3 син.
Також, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.04.2010, номер запису №2 072 000 0000 022564.
Отже, приймаючи до уваги наведене суд вважає, що скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання здійснене за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, що зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми статті 12 Закону №2491-III.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи вищевикладене, з урахуванням наведеної оцінки спірному рішенню суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на не відповідність останнього критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.
Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору підлягають стягненню на користь останнього із Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 72-73, 76-78, 132, 134, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області №58 від 25.02.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
3. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева