ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ № 640/3518/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
про визнання протиправним та скасування пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорам»,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України,в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорам».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.09.2979 по 23.10.2014 позивач працював в органах прокуратури, а на даний час є пенсіонером, отримує пенсію за вислугу років в порядку статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ.
Після набуття чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ втратили чинність окремі положення законодавства, які регулювали порядок перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури.
Разом з тим, Конституційним Судом України ухвалено рішення №7-р(ІІ)/2019 від 13.12.2019, відповідно до якого призначена позивачу пенсія, як і інші пенсії працівників прокуратури, мають перераховуватися у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Водночас, 11.12.2019 КМУ прийняв постанову №1155, відповідно до якої відбулося збільшення посадових окладів працівників прокуратури, що є підставою для перерахунку призначеної позивачу пенсії, але пунктом 7 цієї постанови установив, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури не є підставою для перерахунку пенсій, призначених згідно Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вважає пункт 7 постанови КМУ №1155 протиправним, оскільки останній не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, суперечить положенням частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ (у первинній редакції), а також порушує його права як особи, яка є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/3518/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, зобов'язано КМУ опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/3518/20 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, надано строк на подачу відзиву на позовну заяву.
Від відповідача 26.05.2020 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що постанова №1155 прийнята у межах повноважень Кабінету Міністрів України, з дотриманням процедури та відповідними погодженнями з боку органів виконавчої влади.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до витягу з протоколу від 10.09.2020 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В. та Качура І.А.
В судовому засіданні від 27.10.2020 з урахуванням думки сторін та поданих заяв ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова №1155) затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
Зокрема пунктом 7 постанови установлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».
Постанова набрала чинності з 16.01.2020 (опублікована в Урядовому кур'єрі, 2020, 01, 16.01.2020 № 8, Офіційний вісник України, 2020, № 7 (28.01.2020), ст. 304).
Оскаржуючи пункт 7 Постанови №1155, позивач зазначив, що його редакція порушує його права на перерахунок пенсії як суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, з чим звернувся до суду.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися у цій справі, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
На підставі викладеного, з урахуванням приписів статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, слід дійти висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Як встановлено судом, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 у справі №640/1290/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021, визнано протиправним та нечинним пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів». Рішення суду набрало законної сили 25.05.2021.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №640/969/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, визнано протиправним та нечинним пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів». Рішення суду набрало законної сили 28.04.2021.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2021 у справі №640/945/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021, визнано протиправним та нечинним пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів». Рішення суду набрало законної сили 12.05.2021.
Отже, станом на час постановлення рішення у справі №640/5930/20 пункт 7 Постанови №1155 визнаний нечинним у судовому порядку.
До того ж, 02.06.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №555, якою визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів». Постанова №555 набрала чинності 05.06.2021 (Урядовий кур'єр, 2021, 06, 05.06.2021 № 107).
Частиною третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Отже, за змістом положень цієї статті Кодексу, оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти.
На момент звернення позивача Постанова КМУ №1155 була чинною.
Однак, у зв'язку з набранням законної сили рішеннями судів у вказаних вище справах пункт 7 Постанови КМУ №1155, застосування якого спричинило порушення прав позивача у спірних правовідносинах, втратив чинність, а з 02.06.2021 і весь нормативно-правовий акт, щодо якого веде мову позивач.
У зв'язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України №1155 від 11.12.2019.
У підсумку наведеного, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог та додатково зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.
Виходячи з результатів розгляду справи судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, відшкодуванню позивачу не підлягають.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорам».
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .
Відповідач: Кабінет Міністрів України, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2.
Суддя-доповідач В.І. Келеберда
Судді В.В. Амельохін
І.А. Качур