Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" серпня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/832/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В, код ЄДРПОУ: 20033533),
до Акціонерного товариства «Страхова компанія «МЕГА-ГАРАНТ» (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, буд. 6/8, код ЄДРПОУ: 30035289),
про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації, -
Позивач, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УНІКА”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Акціонерного товариства “Страхова компанія “МЕГА-ГАРАНТ”, про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 17 713,59 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2022 року прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УНІКА” до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/832/22, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. До суду поштовою установою було повернуто судову кореспонденцію із відміткою по даті складання 20 червня 2022 року про причини невручення: “адресат відсутній за вказаною адресою”.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, з 21 червня 2022 року починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 01 червня 2022 року, а саме до 05 липня 2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64//2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-іХ від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Законом України № 2500-IX від 15 серпня 2022 року затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.
Водночас, з 04 по 19 серпня 2022 року суддя Калініченко Н.В. перебувала у щорічній відпустці, а в період з 22 по 24 серпня 2022 року, згідно наявної інформації щодо можливих терористичних дій по місту Харкову, з метою недопущення загрози життю та здоров'ю апарата суду та судді, доступ до приміщення суду було обмежено, а по місту введено комендантську годину.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із щорічною відпусткою судді, введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд здійснив усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та АТ КБ “ПРИВАТБАНК” (надалі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КІН0CPS-20095KN від 09 січня 2020 року (надалі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням (а.с. 13). Як зазначено у цьому договорі, транспортний засіб є предметом договору лізингу № KIH0A00000305 від 09 січня 2020 року, а лізингоотримувачем є ОСОБА_1 . 26 вересня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та “ВАЗ 111730”, державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача згідно полісу № АР001044075. Відповідно до повідомлення про ДТП від 26 вересня 2021 року водій транспортного засобу “ВАЗ 111730”, державний номерний знак НОМЕР_2 , є винним у ДТП (а.с. 29). У результаті даної ДТП було пошкоджено транспортний засіб “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить страхувальнику на праві власності. 26 вересня 2021 року страхувальник подав до позивача повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку (а.с. 24), а 06 жовтня 2021 року заяву про перерахування страхового відшкодування (а.с. 25). Згідно ремонтної калькуляції № 00461429 від 04 жовтня 2021 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , склала 32 993,25 грн. (а.с. 36-38). За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 00461429 від 07 жовтня 2021 року (а.с. 40) та визначено суму страхового відшкодування в розмірі 20 313,59 грн. з урахування коефіцієнту фізичного зносу. Виплата зазначеної суми підтверджується платіжним дорученням № 251318 від 08 жовтня 2021 року (а.с. 42). Позивачем, задля досудового врегулювання спору, було направлено відповідачу претензію № 31141, яку відповідач отримав 08 листопада 2021 року (а.с. 43). Матеріали справи не містять доказів сплати страхового відшкодування. У зв'язку з цим, позивач вважає, що його права були порушені і він звернувся до суду з позовом.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; до ч. 3 ст. 626 ЦК України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Водночас, за приписами ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 9 договору добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КІН0CPS-20095KN від 09 січня 2020 року строк його дії дорівнює 12-ти місяців з 10 січня 2020 00:00:00 року по 09 січня 2021 року включно. Пунктом 10 договору сторонами передбачено, що цей договір продовжується на такий самий період на таких умовах у разі сплати наступних страхових платежів, якщо жодний з учасників договору не заявить про бажання його припинити.
До суду не надано доказів продовження строку дії договору, а саме платіжного доручення або іншого документа, що підтверджує сплату страхового платежу, як то обумовлено п. 10 договору. Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку про те, що строк дії договору закінчився 10 січня 2021 року. Водночас, дорожньо-транспортна пригода відбулася 26 вересня 2021 року.
Таким чином, станом на день ДТП наданий до суду договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КІН0CPS-20095KN від 09 січня 2020 року фактично припинив свою дію внаслідок спливу строку його дії.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02 жовтня 2018 року відображено правову позицію, згідно з якою до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи те, що договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КІН0CPS-20095KN від 09 січня 2020 року не діяв станом на день ДТП, між позивачем та АТ КБ “ПриватБанк” не можуть виникати права та обов'язки, пов'язані з настанням страхового випадку за цим договором.
У зв'язку з цим, до позивача не переходить право вимоги потерпілого (страхувальника) до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування".
Суд окремо звертає увагу, що в матеріалах справи міститься заява-приєднання (акцепт) № DGO-202446693 від 09 січня 2021 року (а.с. 33) до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідно до якої страховиком є Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО”, а страхувальником ОСОБА_1 (лізингоотримувач за відповідним договором лізингу). Застрахованим транспортним засобом відповідно до цього договору є “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 . Страховим випадком є подія (дорожньо-транспортна пригода), яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, тобто “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок якої настає цивільна відповідальність страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну майну третьої особи. Цією заявою-приєднанням визначено, що строк дії договору встановлюється з 00 год. 00 хв. 10 січня 2021 року по 23 год. 59 хв. 09 січня 2022 року включно. Також, міститься поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 202446693 (а.с. 32), де страховиком зазначено “Credo”, страхувальником ОСОБА_1 , а застрахованим транспортним засобом “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 . У цьому полісі зазначено: “Договір набирає чинності з початку строку його дії, що зазначений у цьому страховому полісі, але не раніше дати його реєстрації у єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Строк дії договору у полісі встановлюється з 00 год. 00 хв. 10 січня 2021 року по 09 січня 2022 року включно. Дата реєстрації у єдиній централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - 00:00 09 січня 2021 року. Тобто, станом на день ДТП зазначений страховий поліс був чинним. Окрім цього, у повідомленні про ДТП від 26 вересня 2021 року у відповідній колонці, де вказана інформація про транспортний засіб “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , вказується, що страховою компанією є “Credo”, номер полісу 202446693 (а.с. 29). На підтвердження вищезазначеного, в матеріалах справи міститься інформація з реєстру Моторного (транспортного) страхового бюро України відповідно до якої станом на 26 вересня 2021 року поліс страхової компанії ТДВ “СК “КРЕДО” серії ЕР № 202446693 на транспортний засіб “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , є чинним (а.с. 31).
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України). До ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів
Таким чином, до суду не надано доказів, які б підтверджували, що станом на день ДТП, 26 вересня 2021 року, між страхувальником та позивачем існували страхові правовідносини відносно транспортного засобу “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 . Водночас в матеріалах справи наявний чинний на момент ДТП страховий поліс, який укладений між лізингоотримувачем та ТДВ “Страхова компанія “КРЕДО”.
Окрім вищезазначеного, позивачем на підтвердження вартості відновлювального ремонту транспортного засобу “Chevrolet Volt”, державний номерний знак НОМЕР_1 , надано ремонтну калькуляцію № 00461429 від 04 жовтня 2021 року (а.с. 36-38).
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/22886/16 від 01 лютого 2018 року.
Втім, позивач як доказ належності визначення розміру матеріального збитку надає лише ремонтну калькуляцію № 00461429 від 04 жовтня 2021 року. Інших документів, на підставі яких можливо було б встановити вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу (і, як наслідок, визначити належну до виплати відповідачем суму страхового відшкодування за спірним страховим випадком), таких як звіту, складеного суб'єктом оціночної діяльності, акту виконаних робіт, рахунку СТО тощо, позивачем не надано.
Також, суд вважає, що ремонтна калькуляція, складена 04 жовтня 2021 року та використана для визначення розміру страхового відшкодування, не може бути прийнята судом, як належний доказ у підтвердження розміру завданої позивачу матеріальної шкоди, оскільки вона не містить підпису особи, яка її склала, та її посади, що позбавляє можливості перевірити кваліфікацію цієї особи та її право на складання такої документації.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика). Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ (п. 1.4 Методики).
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зауважує, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, або акт виконаних робіт.
Крім цього, у наданій ремонтній калькуляції марка та модель автомобіля вказані “Opel Ampera”, хоча номер шасі та державний номерний знак співпадають з автомобілем “Chevrolet Volt”.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що через відмову в позову, судові витрати не покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено «25» серпня 2022 року.
Суддя Н.В. Калініченко