ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2022 року м. Київ № 640/4003/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомПриватного підприємства "Котон Трейд"
до про Київської митниці Держмитслужби визнання протиправними та скасування рішень,
Приватне підприємство "Котон Трейд" (далі - ПП "Котон Трейд") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати прийняті Київської митницею Держмитслужби рішення про коригування митної вартості № UA100300/2021/000247/2 від 21.01.2021 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100300/2021/00025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у даному випадку останнім було надано достатньо документів, з яких можливо встановити митну вартість за основним методом (ціною договору). У свою чергу, митний орган не назвав обґрунтованих причин неможливості визначення митної вартості за жодним із методів, які передують резервному, а також у графі 33 спірного рішення не вказано жодних пояснень щодо зроблених митним органом коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, а тому оскаржувані рішення є незаконними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/4003/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
31.03.2021 до суду від представника відповідача Ілюченко О.В. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що оскільки декларантом не надано документи, які підтверджують всі складові митної вартості товарів, не усунуто виявлені розбіжності та не спростовано сумніви у правильності задекларованої митної вартості, митним органом не був застосований метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зокрема, звернула увагу, що платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Також, у наданому позивачем сертифікаті якості не зазначено склад товару. За наведених обставин вважає, що оскаржувані рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.
09.04.2021 до суду від представника позивача Артюхова Є.С. надійшла відповідь на відзив, за змістом якого останній просить суд задовольнити позовні вимоги. Пояснив, що Положенням № 216 не встановлено жодних вимог щодо обов'язковості зазначення у графі "Призначення платежу" реквізитів інвойсу, у той час як подане позивачем платіжне доручення містить посилання на зовнішньоекономічний контракт, а тому посилання відповідача на неможливість ідентифікації банківського документа є безпідставними. Також звернув увагу, що в сертифікаті якості інформація про склад товару визначена абревіатурою "РС", що означає поліестр котон у співвідношенні 52 до 48. Акцентував увагу на тому, що експортна митна декларація складана англійською мовою, яка є офіційною мовою митних союзів, а тому у митного органу відсутні підстави вимагати її переклад. За наведених обставин вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних рішень.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
05.08.2020 між Zafar Fabrics (РVT.) Limited (Пакистан) (Продавець) та ПП "Котон Трейд" (Покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт № ZF/1210/20, предметом якого є довготривала поставка Продавцем Покупцеві товарів у кількості та асортименті, визначених у інвойсі, який є невід?ємною частиною даного контракту.
У розділі 2 вказаного контракту передбачано, що умови поставки кожної партії товару визначаються згідно з правилами "Інкотермс 2010". Загальна сума контракту складає 1000000,00 доларів США.
Згідно умов розділу 3 контракту Покупець здійснює 100 % оплату після відбуття товару з порту відправника.
З метою розмитнення поставленого Zafar Fabrics (РVT.) Limited товару, а саме: "тканина вибивна, різних дизайнів, полотняного переплетення, яка виготовлена з синтетичних штапельних волокон з поліефіру (поліестр) 52+/-5 % та волокон бавовни 48+/-5 %, з паперовою вкладкою. Загальна ширина 220 см (без кромки). Поверхнева щільність 129+/-5 %. Конструкція тканини 30х30/76х68 - 81870,00 м.п. Торговельна марка: Gold. Країна виробництва: РК. Виробник: Zafar Fabrics (РVT.) Limited", 21.01.2021 позивач подав до відповідача митну декларацію № UA100300/2021/001255.
Одночасно з указаною митною декларацією представником декларанта на підтвердження заявленої митної вартості товару та відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України було подано до відповідача наступні документи:
- зовнішньоекономічний контракт від 05.08.2020 № ZF/1210/20;
- сертифікат якості від 03.12.2020 № ZFL/7895/20;
- пакувальний лист від 03.12.2020 № ZFL/7895/20;
- інвойс від 03.12.2020 № ZFL/7895/20;
- коносамент від 16.12.2020 № MEDUРS148534;
- автотранспортна накладна від 21.01.2021 № 3938;
- сертифікат про походження товару від 17.12.2020 № РТЕА/СО/21-04446;
- висновок за результатами дослідження експертного підрозділу Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи від 29.10.2020 № 1420003103-0197;
- банківський платіжний документ, що стосується товару від 05.01.2021 № 3d2c14ac-8237-4162-b36e-bd5103;
- договір про надання послуг митного брокера від 13.10.2020 № 13/10/2020;
- акт зважування від 21.01.2021 № 127958;
- митну декларацію країни відправлення від 03.12.2020 № КРРЕ-SВ-116749.
21.01.2021 відповідачем на адресу позивача було скеровано повідомлення про неможливість визнання заявленої митної вартості імпортованих товарів. Митний орган зазначив, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: у платіжному документі графа «Призначення платежу» містить посилання лише на контракт; в сертифікаті якості вказані лише щільність товару; декларація відправника надана без урахування статті 254 Митного кодексу України; в акті зважування вага вантажу не відповідає даним, зазначеним у митній декларації.
У зв'язку з вищенаведеним, відповідно до статті 53 Митного кодексу України необхідне подання наступних додаткових документів: 1) якщо рахунок олачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 3) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
21.01.2021 декларант повідомив митному органу, що надати додаткові документи не має можливості.
За результатами здійснення аналізу супровідних документів, поданих разом з вказаною митною декларацією, Київською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 21.01.2021 № UA100300/2021/000247/2.
Мотивуючи рішення відповідач зазначив, що декларантом не вжито заходів, встановлених частиною другою статті 52, частиною третьою статті 53, статті 57 Митного кодексу України, тому, відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України, з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів. За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 Митного кодексу України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій, такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 Митного кодексу України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі додавання чи віднімання вартостей в даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає частині другій статті 64 Митного кодексу України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Декларантом під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано.
Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та рівень митної вартості товару згідно з джерелом інформації: товар № 1 - 5,86 USD/кг (МД від 17.11.2020 № UA500050/2020/212908).
На підставі вказаного рішення Київською митницею Держмитслужби було відмовлено позивачу у митному оформленні задекларованого товару, у зв'язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА100300/2021/00025.
Так, різниця між сумою митних платежів була внесена позивачем в якості грошової застави з метою випущення товарів у вільний обіг.
05.02.2021 позивач направив до митного органу заяву в порядку частини восьмої статті 55 Митного кодексу України, у якій просив на підставі листів ПП "Котон Трейд" та Zafar Fabrics (РVT.) Limited визнати заявлену митну вартість.
Листом від 11.02.2021 № 7.8-5/15/11/2945 Київська митниця повідомила ПП "Котон Трейд" про відсутність підстав для визнання заявленої декларантом митної вартості товарів, випущених у вільний обіг під гарантійні зобов?язання ЕМД 20.01.2021 № UА100300/2021/001101 та від 22.01.2021 № UА100300/2021/001263.
Не погодившись з рішенням митного органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 246 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - МК України) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною першою статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 МК України).
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно зі статтею 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).
За приписами частин першої та другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Приписами частин другої - восьмої статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
У статті 53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що МК України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Наведене відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Також, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності.
Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до частин першої, другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої цієї статті МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості (пункти 1, 2 частини п'ятої статті 54 МК України).
Пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України встановлено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (частина перша статті 55 МК України).
Аналізуючи наведені положення МК України суд зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визнання митної вартості.
Митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України.
Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
У спірному рішенні відповідач вказує, що платіжне доручення не може бути доказом достатнім доказом митної вартості певної партії поставки товару у разі зазначення у ньому лише реквізитів зовнішньоекономічного договору.
За наведених обставин та враховуючи, що платіжне доручення від 05.01.2021 № 3d2c14ac-8237-4162-b36e-bd5103 не містить реквізитів інвойса, останнє не є доказом для доведення митної вартості поставленої партії товару.
З даного приводу, доцільно звернути увагу, що положення частини другої статті 53 МК України містить факультативну норму в частині подання декларантом доказів оплати за товар, що свідчить про те, що наявність розрахункових документів не впливає на визначення складових митної вартості товару.
Також згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.04.2018 у справі № 815/329/17, сама по собі відсутність оплати не впливає на митну вартість з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).
Крім того, пунктом 5 частини другої статті 53 МК України передбачено, що платіжні документи подаються для підтвердження митної вартості товарів лише за наявності.
Згідно з пунктом 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601, платник заповнює реквізит "Призначення платежу" в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.
У даному випадку, позивач, заповнюючи призначення платежу в платіжному дорученні від 05.01.2021 № 3d2c14ac-8237-4162-b36e-bd5103 зазначив реквізити зовнішньоекономічного контракту, що, на думку суду, дає змогу ідентифікувати напрямок сплати коштів.
Крім того, позивач, з метою усунення вказаних формальностей звернувся до контрагента з проханням уточнити спрямування платежу.
У листі від 23.01.2021 Zafar Fabrics (РVT.) Limited повідомило ПП "Котон Трейд" про прийняття коштів згідно платіжного доручення від 05.01.2021 № 3d2c14ac-8237-4162-b36e-bd5103 в сумі 79413,90 доларів США за призначенням "for fabric ACC CNTR № ZF/1210/20 DD 05.08.2020, commercial invoice № ZFL/7895/20 DD 03.12.2020 POL:PK, POD:UA".
Поряд з цим, відповідачем проігноровано указані обставини під час розгляду додаткових документів.
Також не відповідають дійсності доводи контролюючого органу про відсутність у сертифікаті якості складу товару, позаяк в останньому, як і в комерційному інвойсі, склад товару визначений абревіатурою "РС", що означає поліестр котон у співвідношенні 52 до 48.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що у акті зважування вага товару не відповідає даним, зазначеним у митній декларації, позаяк відповідач не пояснив яким чином вказана обставина впливає на визначену митну вартість товару.
Суд акцентує увагу на тому, що митна вартість товару сформована не за кілограм тканини, як вважає відповідач, а за метр такої тканини, відповідно, вага поставленого товару не є ціноутворюючим фактором та не може свідчити про заниження митної вартості товару.
Таким чином, доводи відповідача, покладені в обґрунтування оспорюваного рішення, спростовуються встановленими обставинами та матеріалами справи.
Суд акцентує увагу, що приписи вказаних вище статей МК України зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено, чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.
У зв'язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем в оскаржуваних рішеннях, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
Також, суд констатує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не визначено, які саме показники (складові) митної вартості не підтверджено документально та викликали сумнів у контролюючого органу, та стали причиною неможливості застосування першого методу.
Такі дії відповідача є порушенням частини сьомої статті 54 МК України, відповідно до якої у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Приймаючи до уваги, що неподання позивачем витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, а наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 810/1479/16.
Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду даного позову сплачено 7387,00 грн (2270,00 грн - за вимогу немайнового характеру та 5116,47 грн - за вимогу майнового характеру).
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплаченої позивачем суми судового збору.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Так, 11.12.2020 ПП "Котон Трейд" (Клієнт) та Адвокатське об'єднання "А.С.А. Груп" укладено договір про надання правової допомоги № 2035, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання "А.С.А. Груп" зобов'язується надати правову допомогу Клієнту, для чого Адвокатське об'єднання буде здійснювати захист, представництво інтересів Клієнта або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, Додатковими угодами до цього Договору, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Пунктом 2.2 вказаного договору передбачено, що детальна інформація щодо виду та обсягу правової допомоги, яка надаватиметься за цим договором визначається у додаткових угодах до договору, які є невід'ємними його частинами.
Згідно з пунктами 6.2, 6.3 договору при встановленні розміру гонорару враховуються строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правової допомоги, необхідної для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта, а також інші фактичні обставини, пов'язані з наданням правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), порядок його сплати, сума, умови повернення тощо визначаються в додаткових угодах до цього договору.
26.01.2021 ПП "Котон Трейд" та Адвокатське об'єднання "А.С.А. Груп" уклали додаткову угоду № 6 до договору про надання правової допомоги від 11.12.2020 № 2035, у якій сторони узгодили надання Адвокатським об'єднанням правової допомоги з наступних питань: представництво інтересів Клієнта в Окружному адміністративному суді міста Києва за позовом ПП "Котон Трейд" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення від 21.01.2022 № UA100300/2021/000247/2 та картки відмови № UA100300/2021/00025, а саме: підготовка та подача в суд позову, відповіді на відзив, контроль ходу розгляду справи, включаючи процесуальні строки, підготовку необхідних процесуальних документів (заяви, клопотання); окремі пояснення обставин справи на вимогу суду; участь у судових засіданнях (у разі виклику сторін).
Пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено, що за надання правової допомоги, передбаченої у пункті 1 додаткової угоди, Клієнт сплачує на користь Адвокатського об'єднання винагороду у гривневому еквіваленті 500 доларів США по курсу НБУ на дату оплати.
Згідно платіжного доручення від 27.01.2021 № 1036 ПП "Котон Трейд" сплачено Адвокатському об'єднанню 14075,00 грн винагороди за надану правову допомогу.
Суд констатує, що надані послуги підтверджуються матеріалами справи.
Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 14075,00 грн судом враховуються складність даної справи, різноманітність правового регулювання спірних правовідносин, відсутність будь-яких заперечень відповідача у даній частині.
Як зазначено Європейським судом з прав людини у пункті 268 Рішення по справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (Заява №19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)".
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пункти 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункт 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
Оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів суд, дослідивши докази на підтвердження їх понесення позивачем, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 132, 134, 139, 241 - 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Котон Трейд" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 24, кв. 20, ідентифікаційний код 32664731) задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості № UA100300/2021/000247/2 від 21.01.2021 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100300/2021/00025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8а, ідентифікаційний код 43337359) на користь Приватного підприємства "Котон Трейд" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 24, кв. 20, ідентифікаційний код 32664731) 7387,00 грн сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8а, ідентифікаційний код 43337359) на користь Приватного підприємства "Котон Трейд" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 24, кв. 20, ідентифікаційний код 32664731) 14075,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Катющенко