ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
24 червня 2022 року справа №640/9241/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко В.А., ознайомившись із позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06 травня 2016 року по 28 лютого 2018 рік включно з визначенням базового місяця січень 2008 року; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з визначенням базового місяця січень 2008 року; 3) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 27 серпня 2019 року по день фактичної виплати суми індексації грошового забезпечення.
Ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
В постанові від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію», зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Також, суд звертає увагу, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак, спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та поширити останні на спірні правовідносини.
Так, частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, наявні підстави для застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Разом з тим, відповідно до правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Предметом даного позову бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, а також нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 27 серпня 2019 року по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Слід зазначити, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норми спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17, у постанові від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19.
За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
З позовної заяви суд вбачає, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення мали місце у серпні 2019 року, коли позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, до суду позивач звернулася 17 червня 2022 року, тобто з пропуском встановленого місячного строку.
При цьому, суд звертає увагу, що заяви про його поновлення позивач до позовної заяви не надала.
З урахуванням викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 є такою, що подана без додержання вимог, встановлених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Вказані недоліки позивач може усунути у семиденний строк з дня вручення даної ухвали шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строків звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною третьою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Керуючись статтями 160, 161, 169, пунктом 3 частини першої статті 171, статтями 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 .
2. Встановити ОСОБА_1 семиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
3. Попередити ОСОБА_1 про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя В.А. Кузьменко