ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 червня 2022 року м. Київ № 640/24020/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) про:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті пенсії на поточний рахунок позивача;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати пенсію позивачу за віком починаючи з 26.10.2016 року на визначений нею поточний рахунок відкритий на її ім'я за заявою представника, згідно заяви про виплату пенсії або грошової допомоги від 27.02.2021 року.
Ухвалою суду від 30.08.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо відмови у виплаті пенсії на поточний рахунок позивача.
22 жовтня 2021 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася і до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в Україні в м. Києві.
У період з 29 червня 1971 року по 01 грудня 1994 року позивач працювала в Київській обласній колегії адвокатів, а з 05 січня 1994 року по 01 серпня 1997 року в Адвокатському об'єднанні «Друга Київська адвокатська контора» на умовах трудових договорів. Загальний трудовий стаж позивача складає більше 26 років.
У серпні 1997 року позивач виїхала з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданому 21 лютого 2017 року органом 2ISR на сторінці 2.
26 жовтня 2016 року представник позивача звернулася за місцем останньої реєстрації позивача в Україні в місті Києві до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та необхідними документами, а саме: трудовою книжкою, довідками про заробітну плату позивача, довідкою з місця проживання, копією картки платника податків позивача, копією паспорта позивача та копією довіреності представника.
04 листопада 2016 року відповідачем була надана відповідь про те, що в поданих документах відсутній паспорт на ім'я заявниці або інший документ, який засвідчував особу та факт постійного проживання її на території України, а тому призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» немає законних підстав.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася з позовом до суду.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме, зобов'язано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву представника позивача про призначення пенсії від 26 жовтня 2016 року.
30 січня 2019 року Верховний Суд залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року без змін.
В подальшому 12 лютого 2019 року представником позивача направлено відповідачу заяву про добровільне виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та постанови Верховного суду від 30 січня 2019 року, яку залишено без відповіді.
07 серпня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на виконання рішення суду апеляційної інстанції, який направлено до державної виконавчої служби.
10 вересня 2019 року представником позивача повторно направлено заяву відповідачу про добровільне виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року.
05 жовтня 2019 року представником позивача було направлено відповідачу адвокатський запит за вих. № 173-аз.
15 листопада 2019 року відповідачем надано відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року №752/20012/16-а та постанови Верховного суду від 30 січня 2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 26 жовтня 2016 року щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якій повідомлено, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки періоди роботи з 29 червня 1971 року по 01 грудня 1994 року неможливо зарахувати до страхового стажу, оскільки записи внесено з порушенням Інструкції (від 18 жовтня 1993 року №643), а саме запис про звільнення закріплено печаткою УРСР, тобто Держави, яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року. Згідно наданих документів та даних персоніфікованого обліку страховий стаж позивача складає 3 роки 6 місяців 27 днів.
17 грудня 2019 року відповідачем була надана відповідь на адвокатський запит від 30 листопада 2019 року № 217, де зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 18 листопада 2019 року гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №640/4026/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком, викладене в листі від 18 листопада 2019 року №280391/03 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 з 29 червня 1971 року по 01 грудня 1994 року в Київській обласній колегії адвокатів до страхового стажу та призначити пенсію за віком з дня звернення - 26 жовтня 2016 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 залишено без змін.
27 лютого 2021 року представником позивача направлено до Головного управління заяву про добровільне виконання рішення суду з проханням виплачувати пенсію позивачу на її рахунок в АТ «Укрексімбанк» із прикладенням заяви про виплату пенсії або грошової допомоги від 27.02.2021, засвідченої представником банку.
Листом від 08.04.2021 №8828-7090/Л-02/8-2600/21 Головне управління повідомило, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №640/4029/21, 26.02.2021 виконано в межах резолютивної частини покладених зобов'язань. Додатково повідомлено, що відповідно до постанови КМУ №1596 заява про виплату пенсії та грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за місцем проживання одержувача або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.
Вважаючи протиправними дії відповідача та у зв'язку із цим зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, визначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно редакції частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, яка діяла на момент звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії від 26 жовтня 2016 року, особи мають право на значення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суд зазначає, що положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009р.
У постанові від 12.05.2015 по справі №21-180а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 р. виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне проживання за кордон.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що позивач, який є громадянином України, проживаючи в Державі Ізраїль має ті ж самі конституційні права, як і громадяни України, що проживають на території України, у тому числі право на соціальний захист.
Відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Відповідно до пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що законом передбачена можливість подачі відповідних заяв до органу пенсійного фонду, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
У свою чергу, питання представництва врегульовано главою 17 розділом ІV книги першої Цивільного кодексу України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України).
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України).
У силу ст. 242 Цивільного кодексу України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 1 ст. 244 Цивільного кодексу України).
Таким чином, Правління Пенсійного фонду України під час визначення особи, уповноваженої на подачу відповідних заяв, оперує різними поняттями представництва «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально», «представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника», «законним представником». Разом з тим, приписи Цивільного кодексу України, як акту вищої юридичної сили, що містить у собі спеціальні правові норми, які регулюють питання представництва, визначають як рівнозначні за своєю правовою природою такі види представництва, які виникають на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, відмінність між якими полягає лише у порядку оформлення такого представництва. Крім того, ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, які наведено вище, також передбачають подання відповідних заяв особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
З урахуванням викладеного, суд вказує, що у відповідача були відсутні законодавчо мотивовані підстави для відмови у виплаті позивачу пенсії на поточний рахунок.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявності для їх задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку із тим, що ухвалою суду від 30.08.2021 позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно - Кудрявська 16, місто Київ, код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у виплаті пенсії на поточний рахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно - Кудрявська 16, місто Київ, код ЄДРПОУ 42098368) виплачувати пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) за віком починаючи з 26.10.2016 року на визначений нею поточний рахунок відкритий на її ім'я за заявою представника, згідно заяви про виплату пенсії або грошової допомоги від 27.02.2021 року.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін