ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2022 року м. Київ № 640/6314/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи - Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи - Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. про відкриття виконавчого провадження ВП № 67028795 від 11.10.2021;
визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савченко Ю.Й. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 67028795 від 11.10.2021;
стягнути на користь ОСОБА_1 сплачені штраф у сумі 6800,00 грн, виконавчий збір у сумі 680,00 грн та мінімальні виконавчі витрати у сумі 269, 00 грн - всього грошових коштів у сумі 7749, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що підстав для відкриття виконавчого провадження зі стягнення подвійного розміру штрафу і виконавчого збору за невчасну сплату адміністративного штрафу не було, так як передбачений постановою, штраф оскаржений у строки, передбачені законом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.
Учасники справи про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явилися, а тому відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Відповідачем відзиву до суду не подано.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження.
Треті особи не надали пояснень з приводу заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою головного державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Савченко Ю.Й. від 11.10.2021 відкрито виконавче провадження №67028795 (далі - ВП) з примусового виконання постанови серії БАБ №279849 від 24.07.2021.
Пунктом 3 вказаної постанови від 11.10.2021 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 680 грн.
Постановою від 11.10.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в даному виконавчому провадженні визначено для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн.
Вважаючи вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Відповідно до ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В силу приписів п.1 ч 1. ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зокрема на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
З матеріалів виконавчого провадження №67028795 вбачається, що на адресу відповідача супровідним листом від 11.08.2021 за підписом т.в.о.начальника Бориспільського районного управління поліції ГУ НПУ в Київській області Медуниці Андрія надіслано для примусового виконання постанову від 24.07.2021 серії БАБ № 279849 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі для виконання у порядку ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП).
Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУпАП за порушення п. 2.1.ПДР у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. в якій, крім іншого, зазначено, що на підставі ст.307, частини другої ст.308 КУпАП у випадку несплати штрафу протягом 15 днів з метою примусового виконання цієї постанови органами виконавчої служби підлягає до стягнення з правопорушника подвійний розмір штрафу - 6800 грн.
Як вбачається з досліджених матеріалів справи, позивач штраф у передбачені строки не сплатив, а тому відповідачем в порядку ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі вищезазначеного виконавчого документа, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2021, зокрема, про стягнення штрафу на користь держави у розмірі 6800 грн. та виконавчого збору у розмірі 680 грн., а також зобов'язано боржника, протягом 5 робочих днів, подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
В обґрунтування неправомірності постанов про відкриття виконавчого провадження та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження позивач зазначив, що постанова старшого інспектора СРПП відділу поліції № 2 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області Раковського А.Ю. серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 протягом десяти днів з дня її винесення була оскаржена ним до Подільського районного суду м. Києва, а тому, на думку позивача, державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 1 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, частиною другою статті 291 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Судом встановлено, а позивачем не заперечується отримання постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАБ № 279849 від 24.07.2021 в день її винесення, тобто вказана постанова набрала законної сили 24.07.2021.
Суд зазначає, що вказана постанова є самостійним виконавчим документом відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, а тому, за висновками суду, у відповідача не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1. ч.4 ст. 4 Закону.
Крім того, у відповідності до ч.5 ст.26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 27 Закону регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження пунктом 2 постанови боржника зобов'язано, протягом 5 робочих днів, подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а пунктом 3 стягнуто виконавчий збір у сумі 680 грн.
Оскільки сума, яка підлягає примусовому стягненню у межах виконавчого провадження № 67028795 становить 6800 грн, тому з урахуванням зазначених норм вбачається, що виконавчий збір підлягає стягненню у розмірі 680 грн., а витребування декларації про доходи та майно є обов'язком, а не правом державного виконавця в силу вимог Закону.
Щодо правомірності винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)). Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, передбачено такі види витрат виконавчого провадження за виготовлення документів виконавчого провадження як папір, копіювання, друк документів та канцтовари, а за пересилання документів виконавчого провадження як конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини та послуги поштового зв'язку.
Позивачем в своїй позовній заяві не обґрунтовано в чому саме полягає протиправність постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також не оспорюється сума мінімальних витрат.
Натомість із досліджених матеріалів виконавчого провадження вбачається понесення мінімальних витрат виконавчого провадження, постанова винесена на виконання вимог ст.42 Закону та пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження винесені у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством, підстави для їх скасування відсутні, а тому вимога про стягнення суми сплаченого штрафу, виконавчого збору та мінімальних виконавчих витрат на користь позивача також задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, оскільки позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанов дотримався приписів Закону № 1404-VIII та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ч. 6 ст.287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Шулежко