ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 червня 2022 року м. Київ № 640/6412/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) в якому просить суд (з урахуванням додаткових пояснень від 21.12.2021):
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у розмірі 7140,00 грн.;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати і виплачувати заробітну плату ОСОБА_1 згідно статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не зарахування у протоколі засідання комісії з установлення стажу роботи Офісу Генерального прокурора №14 від 10.02.2021 - 9 місяців 18 днів стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років (за період часу з 01.03.2005 до 27.06.2005, з 01.09.2005 до 26.09.2005, з 02.08.2005 до 01.09.2005, з 03.12.2006 до 27.06.2007);
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора при установлені стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років станом на 27.01.2021 зарахувати:
час роботи в органах прокуратури з 04.12.2006 по 27.01.2021 включно;
період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах: з 01.09.2001 до 27.06.2005 та 02.08.2005 до 27.06.2007 включно;
час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою: з 01.03.2005 до 26.09.2005 включно;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 неотриману частину заробітної плати, визначеної за ч. 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з 27.01.2021 по 13.12.2021 (із розрахунку в 2021 році 45 155 грн. щомісяця).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нарахування посадового окладу та надбавки за вислугу років Офісом Генерального прокурора відбувається з грубим порушенням чинного законодавства та прав ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до листів Офісу Генерального прокурора від 10.02.2021 №27/3-537вих-21 та від 01.03.2021 №27/3-796 вих-21, позивачу нараховується та виплачується заробітна плата, яка складається з:
- посадового окладу, передбаченого постановою КМУ від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у розмірі 7140,00 грн.;
- надбавки за вислугу років у розмірі 25 % посадового окладу, розрахованої згідно із постановою КМУ від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
Протоколом засідання комісії з установлення стажу роботи Офісу Генерального прокурора №14 від 10.02.2021 стаж роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років, станом на 27.01.2021, складає 19 років 4 місяці та 27 днів. До трудового стажу для виплати процентної надбавки за вислугу років включено наступні періоди роботи:
час роботи в органах прокуратури з 04.12.2006 по 27.01.2021;
період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах: з 01.09.2001 до 27.06.2005 та з 01.09.2005 до 03.12.2006;
час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою: з 28.06.2005 до 31.08.2005 включно.
Вважаючи протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті заробітної плати з 27.01.2021 в порядку та в розмірах передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вважаючи такі дії відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 року (далі - Закон №1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015 року.
За приписами статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Частиною 9 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 89 Закону №1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно статті 90 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення, зокрема, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі №806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.
У пункті 37 рішення "Суханов та Ільченко проти України" (Заява №68385/10 та 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що <…> демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу <…>.
Відтак, зважаючи на викладене, суд вказує, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі, не нижчому від визначеного законом.
Втім, щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд вказує наступне.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
Окрім цього у статті 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі №560/703/20.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, у Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відтак, враховуючи викладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Згідно з частинами 3 та 4 цієї ж статті 81 Закону №1697-VІІ посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заробітна плата позивача складається з посадового окладу, місячної премії, надбавки за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань та індексації.
У відповідності до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VІІ прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Отже, у відповідності до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VІІ позивач має також право на отримання надбавки за вислугу років.
Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати у відповідності до ст. 81 Закону №1697-VІІ виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020 року.
Відтак, суд вказує, що грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 року та з урахуванням визначеного ст. 81 Закону №1697-VІІ розміру.
З огляду на викладене позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у розмірі 7140,00 грн. та зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплачувати заробітну плату ОСОБА_1 згідно статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з 27.01.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача зобов'язати Офіс Генерального прокурора при установлені стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років станом на 27.01.2021 зарахувати:
час роботи в органах прокуратури з 04.12.2006 по 27.01.2021 включно;
період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах: з 01.09.2001 до 27.06.2005 та 02.08.2005 до 27.06.2007 включно;
час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою: з 01.03.2005 до 26.09.2005 включно, суд зазначає наступне.
Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про прокуратуру», не врегульовано процедуру визнання трудового стажу прокурорів.
Вказаний порядок визначений постановою КМУ від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, слідчим органів прокуратури, зараховується: період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах та час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.
Водночас вказана норма не передбачає подвійного зарахування до стажу роботи одночасного періоду навчання у вищому навчальному закладі на денній формі навчання та періоду роботи на посадах державної служби.
ОСОБА_1 з грудня 2006 року працює в органах прокуратури, 29.01.2021 він звернувся до Генерального прокурора щодо визначення трудового стажу для виплати процентної надбавки за вислугу років.
Комісією з установлення стажу роботи з'ясовано, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 з 01.09.2001 по 27.06.2005 навчався у Київській державній академії водного транспорту імені Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та отримав вищу юридичну освіту.
Одночасно під час навчання ОСОБА_1 з 28.06.2005 по 03.12.2006 перебував на державній службі в Міністерстві транспорту України на посадах провідного спеціаліста та головного спеціаліста сектору технічної політики та управління майном.
Згідно з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №9901/521/19 не допускається подвійного зарахування того самого періоду до стажу роботи.
З огляду на це до трудового стажу ОСОБА_1 . Комісією включено увесь період навчання позивача у Київській державній академії водного транспорту імені Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, а також період роботи в Міністерстві транспорту України з 28.06.2005 по 31.08.2005.
ОСОБА_1 був зарахований до Інституту підготовки кадрів Академії прокуратури України, де навчався до 27.08.2007, в цей же період наказом прокурора міста Києва від 04.12.2006 №1782 його призначено на посаду помічника прокурора Печерського району міста Києва.
Відповідно до трудового стажу Комісією включено період його навчання в Інституті підготовки кадрів Академії прокуратури України з 01.09.2005 по 03.12.2006, а також період з 04.12.2006 по 27.05.2010 перебування на посаді помічника прокурора Печерського району міста Києва.
Враховуючи викладене на засіданні Комісії станом на 27.01.2021 визначено стаж роботи 19 років 4 місяці та 27 днів, який дає право позивачу на одержання процентної надбавки за вислугу років.
Отже, позовні вимоги в цій частині визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не зарахування у протоколі засідання комісії з установлення стажу роботи Офісу Генерального прокурора №14 від 10.02.2021 - 9 місяців 18 днів стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років (за період часу з 01.03.2005 до 27.06.2005, з 01.09.2005 до 26.09.2005, з 02.08.2005 до 01.09.2005, з 03.12.2006 до 27.06.2007) є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Правові підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» у розмірі 7140,00 грн.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати і виплачувати заробітну плату ОСОБА_1 згідно статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з 27.01.2021.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 неотриману частину заробітної плати, визначеної за ч. 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з 27.01.2021 по 13.12.2021.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа