25 серпня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/5363/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та невиплати грошової компенсації щорічної відпустки,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі також відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та невиплати грошової компенсації щорічної вудпустки, а саме просить:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 475 346,16 грн;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів через невиплату в період з 07 листопада 2015 року по 30 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача зі служби в органах внутрішніх справ 29 травня 2019 року відповідачем не було проведено повного розрахунку. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з 29 травня 2019 року по день фактичної виплати.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 30-33/ зазначив, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у справі №440/1909/22 відповідачем здійснено 30 травня 2022 року розрахунок з позивачем в сумі 30476,81 грн. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього начальницького складу у період з 2003 року по 06 листопада 2015 року. З листопада 2015 року по 28 травня 2019 року проходив службу в Національній поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області №291 о/с від 28 травня 2019 року “По особовому складу” /а.с. 29/ відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 заступника начальника сектору кримінальної поліції Лубенського відділу поліції, 28 травня 2019 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у справі №440/1909/22 , адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, а також невиплаченої суми індексації грошового забезпечення задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки загальною кількістю 81 календарний день; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та вплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки загальною кількістю 81 календарний день; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду 30 травня 2022 року Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області виплачено ОСОБА_1 кошти в сумі 30476,81 грн, що підтверджується скриншотом з мобільного додатку банку /а.с. 13/ .
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28 травня 2019 року по 30 травня 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору, суд виходить з такого.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України в постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства (зокрема, Законом України "Про Національну поліцію") не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки позивача звільнено зі служби в поліції 28 травня 2019 року та при звільненні не проведено грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки та індексації його грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року, які виплачено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/1909/22 лише 30 травня 2022 року, суд доходить висновку про допущення відповідачем бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України.
З огляду на те, що при виплаті 30 травня 2022 року невиплаченої позивачу при звільненні суми в 30476,81 грн відповідач зобов'язаний був відповідно до положень статті 117 КЗпП України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня, наступного за днем звільнення зі служби, тобто з 29 травня 2019 року, по день фактичної виплати грошового забезпечення при звільненні - 30 травня 2022 року.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 № 301/115/29/10/01-2021 від 30 грудня 2021 року, виданої Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області /а.с. 24/, позивачу нарахована заробітна плата за квітень 2019 року в сумі 10575, 99 грн та за травень 2019 року в сумі 12302,84 грн, а розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 432,92 грн, що не заперечується позивачем.
Таким чином, час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2019 року по 30 травня 2022 року становить 755 робочих днів ( 3 робочих днів травня 2019 року, 18 робочих днів червня 2019 року, 23 робочих днів липня 2019 року, 21 робочий день серпня 2019 року, 21 робочий день вересня 2019 року, 22 робочих дні жовтня 2019 року, 21 робочий день листопада 2019 року, 21 робочий день грудня 2019 року, 251 робочий день 2020 року, 250 робочих днів 2021 року, 19 робочих днів січня 2022 року, 20 робочих днів лютого 2022 року, 22 робочих дні березня 2022 року, 21 робочий день квітня 2022 року, 22 робочих дні травня 2022 року).
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29 травня 2019 року по 30 травня 2022 року становить 326854,60 грн (432,92 грн х 755 робочих днів).
Разом з тим, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, суд за певних умов, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати заборгованості; частку суми заборгованості при звільненні із загальної суми належних позивачу при звільненні виплат; наявність між сторонами спору про суми, належні до виплати позивачу при звільненні; та зважає на те, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої грошового забезпечення (30 476,81 грн).
Відтак, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям зменшення розміру відшкодування, визначити до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 476,81 грн, що становить 100% від суми заборгованості, яка належала до виплати позивачу на час звільнення з державної служби та не була виплачена позивачу у день його звільнення зі служби.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з ГУНП в Полтавській області на користь позивача компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення та за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Статтями 1, 2 та 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III /далі Закон № 2050-III/ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як визначено статтею 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати /далі - Порядок №159/.
Згідно пунктом 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме: заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який нарахований, зокрема, на підставі судового рішення.
Водночас зміст і правова природа спірних відносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16 та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 18 липня 2018 року у справі №185/515/16-а (2-а/185/5/17) та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Судом встановлено, що на виконання судового рішення відповідачем 30 травня 2022 року здійснено виплату позивачу суми 30476,81 грн., у тому числі заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року
Таким чином, компенсація втрати частини доходів позивача у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у спірних правовідносинах має бути обчислена за період з 07 листопада 2015 року по 30 травня 2021 року.
Водночас, грошова компенсація за невикористані дні відпустки не відноситься до доходів визначених статтею 2 Закону України №2050. Ця грошова компенсація за невикористані календарні дні відпустки не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), не носить постійного характеру, тому підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки відсутні.
За таких обставин, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 07 листопада 2015 року по день фактичної виплати індексації.
Таким чином, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30476,81 грн, що дорівнює 100% виплаченої із затримкою суми грошового забезпечення та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 07 листопада 2015 року по 30 жовтня 2017 року.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та невиплати грошової компенсації щорічної вудпустки задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 476,81 грн за період з 29.05.2019 по 30.05.2022.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 07 листопада 2015 року по 30 жовтня 2017 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя К.І. Клочко