Іменем України
26 серпня 2022 року Справа № 360/1607/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
21 липня 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо припинення ОСОБА_2 страхових виплат;
зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 з липня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України (№ НОМЕР_1 , МФО 351823), а також здійснити виплату ОСОБА_2 усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з липня 2016 року по липень 2022 року включно однією сумою на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України (№ НОМЕР_1 , МФО 351823).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримував страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Потерпілий ОСОБА_2 , відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО, затвердженого постановою правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20, звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області, на даний час Лисичанське відділення, за продовженням сум страхових виплат і отримував виплати до червня 2016 рок включно.
Однак станом на день звернення до суду нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не відбувається.
Відповідно до листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Луганській області від 17.06.2022, з 01.07.2016 потерпілому ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати було припинено, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік ВПО.
Крім того, ОСОБА_2 отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.12.2017 №9926.
Представник позивача вважає таку бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 26 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 . Відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 992,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області позов не визнало, про що 11.08.2022 подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити з огляду на таке.
Згідно інформації з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України (далі - ЄІАС) потерпілий ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , перебував на постійному обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Брянка Луганської області (далі - відділення).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р м. Брянка Луганської області (населений пункт Алчевського району) віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відділенням не здійснено переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» від 07.11.2014 №595, тому нарахування та виплату страхових коштів потерпілим (членам їх сімей) у відділенні припинено з 01.12.2014. Справа про страхові виплати ОСОБА_2 залишилась у відділенні на тимчасово окупованій території.
Згідно даних з ЄІАС 17.10.2014 позивач, як внутрішньо переміщена особа, звернувся за продовженням страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області (на даний час - Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області), де йому були проведені страхові виплати з 01.06.2014 по 30.06.2016.
У зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи щомісячні страхові виплати зазначеним відділенням були припинені ОСОБА_2 з 01.07.2016.
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області приймаючи рішення про припинення з 01.07.2016 страхових виплат позивачу у зв'язку із закінченням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, діяло виключно в межах діючого законодавства.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є внутрішньо - переміщеною особою (фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ), відповідно до довідки від 13.12.2017 № 9926; перебував на обліку Лисичанського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області як отримувач щомісячних страхових виплат з 01.06.2014 по 30.06.2016.
17.10.2014 позивач, як внутрішньо переміщена особа, звернувся за продовженням страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області (на даний час - Лисичанське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області), де йому були проведені страхові виплати з 01.06.2014 по 30.06.2016, що підтверджується довідкою відповідача від 10.08.2022 №1373/02-1.
У зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи щомісячні страхові виплати зазначеним відділенням були припинені ОСОБА_2 з 01.07.2016, що також підтверджується довідкою відповідача від 10.08.2022 №1373/02-1.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку робочого органу відповідача, з 01.04.2001, у зв'язку зі стійкою втратою працездатності.
Листом від 17.06.2022 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Луганській області повідомило позивача про те, що з 01.07.2016 потерпілому ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати припинені, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік ВПО. З 01 липня 2016 року по теперішній час позивач з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат не звертався.
Доказів нарахування та виплати позивачу щомісячної страхової виплати за період з 01 липня 2016 року суду не надано.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зауважує, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом ФСС відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством, а також не надано жодного рішення про припинення страхових виплат та доказів в обгрунтування підстав такого припинення.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні, на час припинення виплати позивачеві, запроваджено не було.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової виплати незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Так, з аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, суд зауважує, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Відповідно до частин 5, 6 статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Суд зазначає, що втрата працездатності позивачу встановлена безстроково, як вбачається з виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 2-20 СУ № 026636 від 13.12.2007, тому в даному випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
На підставі зазначеного, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно припинено страхові виплати позивачеві, при цьому відповідного рішення (постанови) суду не надано. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо припинення страхових виплат позивачу з липня 2016 року.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо припинення ОСОБА_2 страхових виплат з липня 2016 року та зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 з липня 2016 року є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача поновити нарахування і виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 з липня 2016 року, обов'язок відповідача поновити за судовим рішенням виплату позивачу щомісячних страхових виплат з липня 2016 року охоплює й обов'язок відповідача виплатити позивачу заборгованість зі страхових виплат, що утворилася з 01.07.2016.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з липня 2016 року по липень 2022 року включно однією сумою, суд вважає зазначені вимоги передчасними, оскільки суду не надано доказів нарахування страхових виплат позивачеві з липня 2016 року.
Суд звертає увагу на те, що не може приймати рішення на майбутнє.
Крім того, належним виконанням судового рішення про зобов'язання здійснити позивачеві виплату страхових виплат, буде вважатися як перерахування присудженої суми одним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде поновлення страхових виплат з липня 2016 року та сплата відповідачем усієї несплаченої виплати.
Отже, такі вимоги заявлені передчасно, а тому, суд відмовляє у їх задоволенні.
Стосовно звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно ст. 4 Закону № 1105 Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.
Оскільки Фонд є некомерційною самоврядною організацією кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України, звернення стягнення невиплачених страхових виплат у межах суми стягнення за один місяць є неможливим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року у справі №200/13292/18-а.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір в сумі 992,40 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в дохід Державного бюджету України, оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, а спір виник внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов адвоката Заботіна Віталія Вікторовича в інтересах ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: просп. Космонавтів, буд. 16, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93411) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язанняя вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат з 01 липня 2016 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячних страхових виплат з 01 липня 2016 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян