Іменем України
25 серпня 2022 року Справа № 360/393/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
17 січня 2022 року до Луганського окружного адміністративного надійшов адміністративний позов адвоката Мендрика Дмитра Олександровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви представник позивача просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 11.01.2022;
2) зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 11.01.2022 та виплатити заборгованість з пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звертався через адвоката з вимогою до відповідача поновити пенсію та виплатити заборгованість з пенсії, але відповідач проігнорував адвокатський запит. Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по вислузі років. Виплату пенсії припинено.
Представник позивача зазначає, враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.
Представник позивача зазначив, шо в даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
Представник позивача зазначає, що позивач не є внутрішньо переміщеною особою та проживає на непідконтрольній українській владі території. Таким чином, на думку представника позивача, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
Представник позивача зазначає, що виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону № 1105-XIV, наявність яких у справі, що розглядається, встановлено не було.
Просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 21.01.2022 адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 01 липня 2022 року повторно запропоновано відповідачу надати відзив, та витребувано додаткові докази.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.
В умовах проведення антитерористичної операції протягом 2014-2018 років на території Луганської області Головне управління було переміщено до м. Сєвєродонецька. Пенсійні справи залишились на тимчасово неконтрольованій українською владою території за старою адресою головного управління в м. Луганську.
Починаючи з 01.11.2014 пенсійне забезпечення осіб здійснюється з урахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова № 637), якою визначено, що призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Згідно з електронної бази даних пенсіонерів силових структур Луганської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №02262). Останній місяць нарахування та виплати пенсії в розмірі 1207,14 грн - жовтень 2014 року. З 01.11.2014 пенсія не нараховувалась у зв'язку з неможливістю доставки коштів на тимчасово непідконтрольні українській владі території. Розрахунок можливо надати за умови поновлення виплати пенсії.
Позивач з питання щодо поновлення нарахування та подальшої виплати пенсії, особисто до сектору обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) Головного управління, який розташований за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9 (або до сервісного центру за місцем фактичного проживання) не звертався. Оновлених реквізитів карткового рахунку, відкритого у філії - ЛОУ АТ «Державний ощадний банк України» не надавав.
Відповідач зазначив, що відповідно до Порядку № 22-1 в редакції, що діє на час звернення представника позивача із адвокатським запитом від 28.12.2021, який зареєстрований в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області 05.01.2022 за вхідним № 154/8, в інтересах ОСОБА_1 , не передбачено можливості подання заяв про поновлення, продовження виплати пенсії за довіреністю, представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідач зазначив, що розглянувши адвокатський запит в інтересах позивача, Головне управління листом від 10.01.2022 вих. № 1200-0505-8/1438 надав адвокату відповідь.
Оскільки, на думку відповідача, адвокатський запит не є заявою про поновлення виплати пенсії, форма якої є додатком до Порядку № 22-1, твердження у позовній заяві, що відповідач відмовив позивачу у поновленні пенсії позивачу не відповідає обставинам справи та спростовується копія доданих до відзиву документів.
Просив відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років.
Адвокатом Мендриком Дмитром Олександровичем в інтересах ОСОБА_1 подано до відповідача запит від 28.12.2021 вих. № 47/12, в якому представник позивача просив:
- надати розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 пенсії;
- виплатити борг з пенсії та поновити виплату пенсії.
У відповідь на запит від 28.12.2021 вих. № 47/12 відповідач листом від 10.01.2022 № 1200-0505-8/1438 повідомив адвоката ОСОБА_2 , що згідно з електронною базою даних пенсіонерів силових структур Луганської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262). Останній місяць нарахування та виплати пенсії в розмірі 1207,14 гривень - жовтень 2014 року. З 01.11.2014 пенсія не нараховувалась у зв'язку з неможливістю доставки коштів на тимчасово непідконтрольні українській владі території. Розрахунок можливо надати за умови поновлення виплати пенсії. Для вирішення питання щодо поновлення нарахування та подальшої виплати пенсії, ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до сектору обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) Головного управління, який розташований за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9 (або до сервісного центру за місцем фактичного проживання). При собі мати паспорт, ідентифікаційний код, довідку про взяття на облік як внутрішньо перемішеної особи та надати оновлені реквізити карткового рахунку, відкритого у філії - ЛОУ АТ «Державний ощадний банк України».
На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку відповідача. Нарахування пенсії з 01.11.20144 припинено внаслідок неможливістю доставки коштів на тимчасово непідконтрольні українській владі території. Рішення за наслідками розгляду заяви адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, викладеної в запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, прийнято не було, натомість надано відповідь листом в порядку закону України «Про звернення громадян».
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Частинами першою та третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
У справах № 441/1239/17 (постанова від 12.03.2019), № 522/535/17 (постанова від 18.09.2018) Верховний Суд дійшов висновку про можливість подання заяви про поновлення пенсії через представника, а відтак, такі висновки підлягають застосуванню і під час вирішення цієї справи.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Таким чином, сам по собі факт звернення особи чи її представника до територіального органу Пенсійного фонду не є підставою для поновлення виплати пенсії, а таке поновлення можливе лише після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Крім того, за змістом частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного Фонду.
Відповідно до пункту 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Як встановлено судом, відповідач у своєму листі від 10.01.2022 № 1200-0505-8/1438 повідомив про необхідність особистого звернення ОСОБА_1 до сектору обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) Головного управління для вирішення питання щодо поновлення нарахування та подальшої виплати пенсії.
Тобто відповідач листом від 10.01.2022 № 1200-0505-8/1438 фактично відмовив представнику позивача у поновлені пенсії ОСОБА_1 за наслідком його заяви, викладеної у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12.
Таким чином, заява позивача фактично розглянута не була і рішення встановленої форми за наслідками розгляду не прийняте.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, відсутність належним чином оформленого рішення суб'єкта владних повноважень (в даному випадку - рішення відповідача про поновлення або відмову у поновленні виплати пенсії) свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом (постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №815/6699/17, від 30.11.2020 у справі № 804/4743/16).
Прийняття судом рішення про поновлення виплати пенсії без з'ясування уповноваженим пенсійним органом таких обставин та наявності відповідних умов є передчасним, необґрунтованим і може призвести до безпідставного поновлення виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 (адміністративне провадження № К/9901/21399/18).
Твердження відповідача, що позивач не звертався до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовані наявною в матеріалах справи заявою представника позивача, викладеною у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, в якій представник просив здійснити поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Твердження відповідача, що заява, з якою звернувся представник позивача не відповідає формі заяви, наведеної у Додатку 1 до Порядку № 3-1, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки зміст заяви представника позивача, викладеної у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, очевидно дає змогу оцінити намір заявника, містить всю необхідну інформацію.
Крім того, зміст листа ГУПФУ в Луганській області від 10.01.2022 № 1200-0505-8/1438 свідчить, що заява про поновлення виплати розглянута відповідачем по суті.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
- визнати протиправною відмову відповідача у розгляді заяви представника позивача, викладеної у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, про поновлення виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву представника позивача, викладену у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, про поновлення виплати пенсії позивачу.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність дій відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у розгляді заяви адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , викладеної у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути заяву адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , викладену у запиті від 28.12.2021 вих. № 47/12, про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова