25 серпня 2022 року Київ № 320/4958/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про визнання протиправним і скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - Відповідач, Департамент), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - Третя особа, Управління), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 25.05.2022 № 308 в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти № 5 батальйону № 1 полку № 1 (з обслуговування правого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції;
- поновити капітана поліції ОСОБА_1 з 25.05.2022 на посаді інспектора взводу № 2 роти № 5 батальйону № 1 полку № 1 (з обслуговування правого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.05.2022 по дату винесення рішення про поновлення.
В обґрунтування позовних вимог представник Позивача наголосив, що звільнення Позивача є незаконним, оскільки його відсутність на роботі була обумовлена евакуацією родини на західну України в умовах воєнного часу, про що він повідомляв керівництво. Також зазначив, що Відповідач порушив вимоги Порядку проведення службових розслідувань в Національній поліції України, оскільки Позивача було позбавлено права надати пояснення, документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджувалися під час проведення відносно нього службового розслідування.
Ухвалою від 20.06.2022 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначив судове засідання у справі.
У судовому засіданні 26.07.2022 судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Представник Департаменту подав до суду письмовий відзив на позов, в якому наголосив, що звільнення Позивача є законним, оскільки, як встановлено в ході службового розслідування, він безпідставно був відсутній на службі без поважних причин, тобто самоусунувся від виконання основних та додаткових завдань в умовах правового режиму воєнного стану, чим порушив присягу працівника поліції.
Представник Позивача подав до суду заперечення на відзив, в яких наголосив, що наведені Відповідачем обставини є хибними та не відповідають дійсності, а також містять неточності і розбіжності, тож не мають прийматися судом до уваги.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, заслухавши прояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, та дослідивши докази наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Актом про відсутність на роботі від 11.03.2022 засвідчено відсутність на службі Позивача, який самоусунувся від виконання службових обов'язків з 08.03.2022 по 10.03.2022 (том 1, а.с. 100). Відповідно до інформації щодо дислокації сил та засобів на 09.03.2022 ОСОБА_1 значиться таким, що відсутній без поважних причин (том 1, а.с. 101).
Згідно з службовою характеристикою, за період служби Позивач зарекомендував себе посередньо, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ знає на середньому рівні (том 1, а.с. 102).
Повідомленням від 14.05.2022 Позивача було запрошено з'явитися для надання пояснень до Управління 18.05.2022 о 10:00 (том 1, а.с. 103). Зазначене повідомлення було надіслане ОСОБА_1 на мобільний телефон НОМЕР_1 за допомогою месенджера, яке було ним прочитано та надано відповідь (том 1, а.с.104-107).
Згідно з поясненнями ОСОБА_1 від 18.05.2022, він з 24.02.2022 постійно перебував на службі, а 08.03.2022 здавши зміну та табельну зброю поїхав допомагати дружині збирати речі, щоб вивезти у безпечне місце. У дорозі стався напад ниркової недостатності, у зв'язку з чим він звернувся до лікаря та перебував на стаціонарі, лишивши дружину в Черкаській області. Після обстеження вирушив далі з сім'єю, про що повідомив заступника командира роти. Прибувши до м. Мукачеве житло вдалося найти лише після обіду 11.03.2022, а ввечері отримав дзвінок з повідомленням про те, що звільнений. Зателефонувавши командиру, запитав чи дійсно звільнений, на що він відповів, що такою інформацією не володіє (том 1, а.с. 108-109).
Наказом Департаменту від 14.05.2022 № 583 "Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії та відсторонення від виконання службових обов'язків", з метою повної, всебічної та об'єктивної перевірки причин та обставин можливого порушення службової дисципліни, зокрема, Позивачем, призначено службове розслідування у формі письмового провадження (том 1, а. с.113-115).
За результатами проведеного службового розслідування складено висновок, затверджений начальником Департаменту 24.05.2022 (том 1, а.с. 116-148), яким зафіксовано наступне.
До відділу моніторингу та аналітичного забезпечення 11.03.2022 надійшов акт про відсутність на роботі Позивача в період з 08.03.2022 по 10.03.2022 за підписом командира роти ОСОБА_2 , у зв'язку з чим Позивачу на його мобільний телефон НОМЕР_1 , зазначений ним в особовій справі, було направлено запрошення для надання письмових пояснень за фактом призначення службового розслідування та запропоновано прибути до Управління 18.05.2022 о 10:00. ОСОБА_1 пояснив, що з 24.02.2022 по 08.03.2022 постійно перебував за місцем несення служби. Після чергування 08.03.2022 ним було здано зброю та прийнято рішення вивезти дружину та дітей у безпечне місце. Про свої наміри командира роти повідомлено не було, інформацію було доведено до заступника командира роти. З 08.03.2022 по 11.03.2022 останній займався пошуком місця майбутнього проживання дружини та дітей в м. Мукачеве. При цьому повідомив, що не добре себе почував, тому звертався до лікаря, проте листок непрацездатності не надав, перебування на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні не підтвердив. Так, під час службового розслідування встановлено, що Позивач під час дії воєнного стану в Україні, був незаконно відсутній на службі, чим вчинив дисциплінарний проступок, що підтверджується актом про відсутність на роботі та письмовими поясненнями поліцейського.
У зв'язку з наведеним, комісія дійшла висновку, що відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування слід вважати такими, що підтвердились.
Також комісія дійшла висновку, що за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 8 та 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, визначеної частиною першою статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини другої статті 24 Закону України "Про Національну поліцію", абзаців другого та третього пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179,відповідно до пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту, до Позивача має бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Згідно з висновком службового розслідування, наказом Департаменту від 25.05.2022 № 308 "Про застосування до працівників УПП у місті Києві ДПП дисциплінарних стягнень", зокрема, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось в порушенні вимог пунктів 1, 2, 4, 5, 8 та 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, визначеної частиною першою статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини другої статті 24 Закону України "Про Національну поліцію", абзаців другого та третього пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту, до інспектора взводу № 2 роти № 5 батальйону № 1 полку № 1 (з обслуговування правового берегу) УПП у м. Києві ДПП капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції (том 1, а. с. 40-47).
Зі змісту зазначеного наказу випливає, що за результатами проведеного службового розслідування встановлено факт відсутності на службі без поважних причин, зокрема, капітана поліції ОСОБА_1 (08.03.2022 та 09.03.2022). При цьому зазначено, що всупереч статей 17, 65 Конституції України, статті 24 Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022"Про введення воєнного стану в Україні", зокрема, ОСОБА_1 самоусунувся від виконання основних та додаткових завдань, покладених на Департамент патрульної поліції в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
На підставі наказу Департаменту від 25.05.2022 № 308, наказом Департаменту "По особовому складу" від 06.06.2020 № 827 о/с, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", Позивача звільнено зі служби в поліції з 06.06.2022.
Вважаючи своє звільнення протиправним, Позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015№ 580-VIII (далі також - Закон).
Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1 Закону).
За приписами частин першої, четвертої статті 8 Закону, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до частини першої статті 17 Закону, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною першою, четвертою статтею 18 Закону, поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема до медичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Додаткові обов'язки, пов'язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.
У свою чергу, за приписами пунктів 24, 34 частини першої статті 23 Закону, поліція відповідно до покладених на неї завдань: бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості; здійснює у взаємодії зі Збройними Силами України, Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною спеціальною службою транспорту, Службою безпеки України боротьбу з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями.
Частиною другою статті 24 Закону встановлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Водночас відповідно до статті 19 Закону, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Так, сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018№ 2337-VIII (далі - Статут).
Відповідно до частини першої, другої статті 1 Статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Згідно з частиною третьою статті 1 Статуту, службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського:1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Разом з тим, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Статуту).
Відповідно до статті 12 Статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
За правилами статті 13 Статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до статті 14 Статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії (частина перша статті 15 Статуту).
Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником (частина перша статті 16 Статуту).
Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина четверта статті 16 Статуту).
У свою чергу, під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій (частина перша статті 18 Статуту).
У разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для надання пояснень (частина шоста статті 18 Статуту).
Виклик про надання пояснень надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше двох діб для прибуття на засідання дисциплінарної комісії (частина сьома статті 18 Статуту).
Системний аналіз наведених норм у взаємозв'язку зі встановленими судом обставинами справи, свідчить про їх дотримання Відповідачем.
Статтею 19 Статуту передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Аналіз наведених положень діючого законодавства є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022"Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено, на даний час до 23.08.2022 (включно).
Відповідно до пункту 3 вказаного вище Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Як вже зазначено в описовій частині рішення, до відділу моніторингу та аналітичного забезпечення 11.03.2022 надійшов акт про відсутність на роботі Позивача в період з 08.03.2022 по 10.03.2022 за підписом командира роти ОСОБА_2 , тобто без поважних причин.
Факт відсутності на службі у вказаний вище період Позивачем у позові не заперечується. Проте, таку свою відсутність Позивач пояснив необхідністю вивезти сім'ю у безпечне місце та поганим самопочуттям, вказавши, що повідомляв про свої наміри керівництво.
Водночас суд вбачає, що такі пояснення Позивача не підтверджені будь-якими доказами, зокрема, письмовим рапортом про виїзд за межі Київського гарнізону, листком непрацездатності та/або випискою з медичного закладу, натомість спростовані зазначеним актом його безпосереднього керівника про відсутність на роботі без поважних причин.
Таким чином, матеріалами справи підтверджуються обставини вчинення Позивачем дисциплінарного проступку.
Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12.01.2012 у справі "Горовенки та Бугара проти України" зазначив, що уряди та правоохоронні органи забезпечують те, щоб усі посадові особи з підтримання правопорядку мали відповідні моральні, фізичні та психологічні якості для ефективного виконання своїх функцій і проходили безперервну та ретельну професійну підготовку. Необхідно періодично здійснювати перевірку їхньої придатності для виконання таких функцій.
Суд повторив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 17.06.2008 у справі "Абдулла Їлмаз проти Туреччини").
У свою чергу, у статті 64 Закону України "Про Національну поліцію" наведено текст присяги працівника поліції: "усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. У зв'язку з чим, складаючи присягу, працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Під порушенням присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Застосування дисциплінарного стягненні у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Аналогічний правовий висновок здійснено Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 824/227/17-а.
Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Як вже зазначено вище, матеріалами справи підтверджуються обставини вчинення Позивачем дисциплінарного проступку, що виразився у самовільному залишенні служби в умовах воєнного стану, тож така поведінка Позивача безумовно підриває авторитет поліції, формування негативної думки у населення про поліцію та дискредитації звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість Позивача та недотримання ним вимог законодавства, а також присяги працівника поліції і посадових обов'язків.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що Відповідач правомірно та обґрунтовано застосував до Позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Наведена вище позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 19.04.2019 по справі № 802/1172/17-а, від 22.07.2021 по справі № 806/796/16.
При цьому за приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі "X. v. Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
В контексті наведених норм, судової практики та встановлених обставин, суд доходить висновку про те, що Позивач своїми діями допустив порушення вимог Закону України "Про Національну поліцію", тобто вчинив дисциплінарний проступок, який з урахуванням загального уявлення суспільства про поліцейського, як носія влади, що унеможливлює подальше виконання Позивачем своїх обов'язків на службі в органах поліції.
При цьому позовна заява Позивача не містить обґрунтування відсутності в діях поліцейського дисциплінарного поступку, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.
При вирішенні даної справи суд також враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд встановив, що Відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування, натомість Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наведені у позовній заяві доводи.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.