26 серпня 2022 року Справа № 280/3754/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.06.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зобов'язати відповідача зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, яка станом на 13.12.2021 становить 37 788,74 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати.
Ухвалою суду від 21.06.2022 позовну заяву було залишено без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 28.06.2022 відкрито провадження у справі №280/3754/22, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику сторін.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 17.06.2022 (вх.№22738 від 21.06.2022). Зокрема зазначено, що із застосунку «ДІЯ» позивач дізналась про те, що відомості про неї наявні в Єдиному реєстрі боржників, та про наявність виконавчого провадження № 65717016, відкритого відносно позивача на підставі вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57816-50У від 11.11.2020 на загальну суму 35 588,74 грн. Крім того зазначає, що відповідно до даних інтегрованої картки платника в електронному кабінеті платника податку за 2017-2020 роки по єдиному внеску здійснено автоматичних нарахувань на загальну суму 37 788,74 грн. Не погоджуючись з вищевказаною сумою боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску позивач зауважує, що вона як фізична особа-підприємець не здійснювала діяльність і не отримувала доходу та була офіційно працевлаштована і отримувала заробітну плату. З огляду на вказане зазначає, що роботодавцем нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок за період у який відповідачем безпідставно та необґрунтовано нараховувались суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, що підтверджується довідкою форми ОК-5 сформованою станом на 01.10.2021, тому за вказаний період вона не зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок. Враховуючи вищевикладене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до відзиву на позовну заяву від 18.07.2022 (вх.№27896 від 22.07.2022) відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до облікових даних ОСОБА_1 з 19.11.2003 по даний час перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Рішення про припинення позивачем підприємницької діяльності контролюючим органом не виносилось. Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків станом на 13.07.2022 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 - 2020 роки у розмірі 37 788,74 грн. Наголошує, що до контролюючого органу не надходило інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про проведення будь-яких реєстраційних дій щодо позивача. Вважає позовні вимоги необґрунтованими у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що за даними облікової картки платника податків за позивачем обліковується недоїмка із сплати єдиного податку за 2017-2020 роки на суму 37 788,44 грн.
23.11.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку у зв'язку з відсутністю реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізичної особи-підприємця та зняти її з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.13-14).
Листом відповідача №78388/6/08-01-24-06 від 13.12.2021, позивачу роз'яснено, що станом на 13.12.2021 ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, Вознесенівській ДПІ (Вознесенівський район м. Запоріжжя) в стані «0 - платник податків за основним місцем обліку», зауважено що до контролюючого органу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не надходила інформація щодо проведення по ній будь-яких реєстраційних дій. Також зазначено, що фізичні особи - підприємці, стосовно яких не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (у тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи - підприємця (а.с.17-20).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку позивача як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також необґрунтованою та безпідставною суму автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку у розмірі 37 788,74грн., позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
Отже, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За правилами, встановленими частиною 4 статті 5 Закону № 2464-VI, обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Позивачем до матеріалів справи надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого станом на 15.06.2022 фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 не знайдено (а.с.8).
Судом перевірено інформацію даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «ідентифікаційний код НОМЕР_1 », проте за вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня (а.с.73).
Отже, в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), як фізичної особи-підприємця.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом
Частина 4 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» містить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі (п. 7); місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі (п. 16).
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Виходячи зі змісту вказаної норми, суд доходить висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця на момент формування суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій у розмірі 37 788,74грн. Жодного належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, до суду не надано.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 19.11.2003, у зв'язку із чим перебуває на податковому обліку, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктами 3-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до пунктів 7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи зміст наведених норм, а також факт відсутності відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що підстави для висновків про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця відсутні.
У відповідності до частини 1 статті 10 Закону № 2464-VI платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, серед іншого, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом частини 3 статті 10 Закону № 2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті (платники, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску), подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, доказів того, що позивач подавала до контролюючого органу заяву про добровільну сплату єдиного внеску та укладала договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, до суду не надано. Тобто, позивач у добровільному порядку в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в період з 01.01.2017 не перебувала, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у неї був відсутній.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 05.12.2019 (справа №260/358/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), від 27.02.2020 (справа №0440/5632/18).
З наданої позивачем довідки Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5 від 01.10.2021) судом встановлено, що з жовтня 2017 року по червень 2021року, ОСОБА_1 була найманим працівником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» та відповідно в період за який позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством (а.с.9-10).
Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач у спірний період є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що знову ж таки, виключає обов'язок позивача щодо сплати нею єдиного внеску за вказаний період.
За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним нарахування у період з 2017 року по 2020 рік (включно) недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 37788,74грн.
Щодо вимоги позивача про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, яка станом на 13.12.2021 становить 37 788,74 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881, (далі - Порядок) інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування».
Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в адміністративній справі № 826/9288/18.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн., суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити коригування в індивідуальній картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн.
Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зобов'язання відповідача зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на таке.
Так, відповідно до положень абзацу 7 частини 1 статті 5 Закону №2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Крім того, наказом Міністерства фінансів України №1162 від 24.11.2014 року затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Порядок №1162).
Згідно з пунктом 3 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку, ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування, або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, закриває ІКП у територіальному органі ДПС за неосновним місцем обліку у разі відсутності об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, на відповідній території та після виконання підрозділами, які здійснюють адміністрування платежів, контрольно-перевірочні заходи, погашення боргу, адміністративне та судове оскарження, відповідних процедур щодо підтвердження повноти розрахунків по платежах, контроль за справлянням яких здійснюють податкові органи.
При цьому в інформаційній системі ІКП закриваються із встановленням дати закриття за умов:
-погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені;
-повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та/ або списання до бюджетів за заявою платника;
-повернення платнику помилково та/або надміру сплачених коштів єдиного внеску та/ або списання до фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за заявою платника;
-відсутності розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань, податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП;
-повноти відображення в ІКП результатів контрольно-перевірочної роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №1162 зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.
Зі змісту наведених положень Порядку №1162 слідує, що зняття з обліку платника єдиного внеску здійснюється з урахуванням врегульованої процедури, якій передують дії щодо проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску (у разі наявності такого) та закриття інтегрованих карток.
Оскільки відсутність у позивача боргу з єдиного внеску встановлено лише цим судовим рішенням, яке не набрало законної сили станом на день його прийняття, вимога про зняття позивача з податкового обліку є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Крім того суд наголошує, що зняття з обліку платника єдиного внеску законодавством віднесено до дискреційних повноважень відповідача.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлена права звернутися до податкового органу у встановленому порядку із заявою про зняття її з податкового обліку та закриття інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з дотриманням порядку, встановленого вищенаведеними положеннями.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву представника позивача про вирішення питання про судові витрати від 11.08.2022 (вх.№30900 від 11.08.2022) суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №б/н від 16.06.2022 з адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» (а.с.62-64).
Згідно із актом приймання-передачі послуг від 05.08.2022, станом на 05.08.2022 Адвокатським об'єднанням відповідно до умов Договору від 16.06.2022 надані послуги правничої допомоги, а саме: вивчені матеріали, підготовлено та подано до Запорізького окружного адміністративного суду позовну заяву клієнта до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вартість послуги 4000,00грн. (а.с.66).
На підтвердження оплати наданої правової допомоги, суду надано копію квитанції №36503 від 05.08.2022 на загальну суму 4000,00грн. (а.с.69).
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об'єму наданих послуг (консультація, складання позовної заяви), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00грн. є неспівмірним із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно зменшити до 1 500,00 грн.
За приписами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн. за подання даної позовної заяви, що підтверджується платіжною квитанцією №ПН67984 від 27.06.2022 (а.с.31).
За таких обставин, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 992,40грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69017, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) у період з 2017 року по 2020 рік (включно) недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 37 788,74грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) здійснити коригування індивідуальної картки платника ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) шляхом виключення заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 992,40грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.08.2022.
Суддя І.В.Садовий