26 серпня 2022 року Справа № 280/10629/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Волнової Юлії Михайлівни (вул. Якова Новицького, 11/60, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Волнової Юлії Михайлівни, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-31120-54 У на суму 16757,84 грн., прийняту відповідачем; визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування єдиного внеску в сумі 16757,84 грн., що обліковується в інтегрованій картці платника позивача, та зобов'язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника позивача, шляхом виключення нарахованого єдиного внеску в сумі 16757,84 грн.; зобов'язати відповідача зняти з обліку позивача як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати відповідача закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця позивача по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Крім того, просить звільнити його від сплати судового збору, здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не є платником єдиного внеску, оскільки не є фізичною особою-підприємцем, а свою підприємницьку діяльність припинив ще у 1996-1997 роках. Відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять записів про фізичну особу-підприємця з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Також рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі №280/1675/19 підтверджена обставина щодо відсутності у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску через відсутність факту його реєстрації як фізичної особи-підприємця. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 08.11.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору та відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без виклику сторін.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що 28.05.1993 позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності. За даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 не прийнято. Станом на 31.01.2021 загальна сума заборгованості з єдиного внеску складає 16757,84 грн. На підставі цих даних, з урахуванням частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування», було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2021 №Ф-31120-54. Вважає, що вимогу сформовано законно та обґрунтовано. Стосовно інших позовних вимог зазначає, що чинним законодавством України не передбачено виключати нарахований єдиний внесок з інтегрованої картки платника податків. Також, щоб зняти з обліку єдиного внеску та закрити інтегровану картку ФОП ОСОБА_1 необхідно подати державному реєстратору заяву про припинення підприємницької діяльності, після внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності, контролюючим органом буде знято з обліку платника. Проте позивач заяву про припинення підприємницької діяльності не подавав. На підставі викладеного у відзиві, вважає позовні вимоги необґрунтованими. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, 13.11.2018 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31120-54, відповідно до якої нараховано борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.
07.02.2019 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31120-54, відповідно до якої нараховано борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 2457,18 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2019 у справі №280/1675/19: визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-31120-54У та від 07.02.2019 №Ф-31120-54У; визнано дії Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. та зобов'язано Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) шляхом виключення нарахованого єдиного внеску в сумі 21030,90 грн.
В задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління ДФС у Запорізькій області припинити нарахування єдиного внеску за технологічним кодом 7 071040000 00 «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну діяльність (22%)» було відмовлено.
Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався такою діяльністю. В Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем, відповідно до критеріїв пошуку за реєстраційним номером облікової картки платника податків.
Зазначене рішення набрало законної сили - 05.11.2019.
11.03.2021 ГУ ДПС у Запорізької області винесено вимогу №Ф-31120-54 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 31.01.2021) у розмірі 16757,84 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці.
Таким чином, суб'єктна ознака статусу фізичної-особи підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.
Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Приписами ч.1 ст. 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до етап і 58 цього Кодексу.
З 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №755-ІV від 15.05.2003 (змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») (далі - Закон №755-ІV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) (в редакції на момент набрання ним чинності).
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону №755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб -платників податків та інших обов'язкових платежів: документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з н.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Варто зазначити, що п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV не містить жодних приписів щодо будь-яких обов'язків фізичних осіб-підприємців. Зазначена норма містить вказівку на обов'язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правовою статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи підприємця - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 01.07.2010 №2390-VІ (далі - Закон №2390-VІ), яким було внесено зміни до Закону №755-ІV.
Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас п.8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року.
При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про держану реєстрацію.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо позивача записів не знайдено, що підтверджує той факт, що ні ним самостійно, ні тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями, відомості щодо позивача не включались до ЄДP.
При цьому, вказані обставини вже встановлювалися судовим рішенням від 09.08.2019 по справі №280/1675/19.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VІІ (далі - Закон №1155-VIІ).
Цим Законом п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VІІ вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VІ не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. 3 огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Враховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України: 492808 фізичних осіб-підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця, відповідно до статті 5 Закону №755-ІV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VІІ внесені зміни до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід піддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, пункт 43).
Отже, виходячи з наведеного, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній держаною формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VІ та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності п.5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-IX (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-1Х) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ.
Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державною регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердженим у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, виключає можливість законного здійсненим підприємницької діяльності та отриманим відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Вказана правова позиція повністю відповідає правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Більш того, слід зазначити, що відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, вказане вище рішення Верховного Суду є обов'язковим для ГУ ДПС у Запорізькій області, як територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Проте, при формуванні спірної вимоги відповідачем не було взято до уваги ні постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, ні рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2019 по справі №280/1675/19, яке набрало законної сили, щодо протиправності дій податкового органу по нарахуванню єдиного внеску та формування вимог про сплату боргу (недоїмки) стосовно позивача
ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем зазначених вище принципів при формуванні спірної вимоги дотримано не було.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття своїх рішень.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач, як на підстави для винесення спірних вимоги, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №31120-54 від 12.03.2021 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, визнання протиправними дій щодо нарахування єдиного внеску та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-31120-54У та від 07.02.2019 №Ф-31120-54У за рішенням суду від 09.08.2019 по справі №280/1675/19, що набрало законної сили 05.11.2019, не призвело до припинення подальшого протиправного нарахування позивачу сум єдиного внеску.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330, зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиною внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.
Отже, в зв'язку з тим, що у позивача рахується заборгованість у сумі 16757,84 грн. по автоматичному нарахуванню єдиного внеску, яка залишається в інтегрованій картці, то позивач позбавлений можливості бути знятим з обліку як платник єдиного внеску до здійснення ним остаточного розрахунку з її сплати.
Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача, крім визнання неправомірними дій щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, буде скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, яка станом на 31.01.2021 становила 16757,84 грн.
Зазначена правова позиція відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 06.03.2020 у справі №819/418/15-а.
Щодо вимоги про знятті позивача з податкового обліку, то суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу» (в редакції, чинній на час реєстрації позивача приватним підприємцем 28.05.1993 року, далі Закон №509-ХІІ) Державна податкова служба складається з Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.
Головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів (далі - податків, інших платежів) і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України (ст. 2 Закону №509-ХІІ).
Державні податкові інспекції співпрацюють з фінансовими органами, установами банків, судами та арбітражними судами, Службою безпеки України, органами внутрішніх справ і прокуратури, а також державною контрольно-ревізійною службою, іншими контролюючими органами (ч. 3 ст. 4 Закону №509-ХІІ).
Відповідно до ст. 10 цього Закону, державні податкові інспекції по районах, районах у містах і містах без районного поділу виконують, окрім іншого, такі функції:
1) здійснюють контроль за дотриманням законодавства про податки, інші платежі до бюджетів, внески до державних цільових фондів;
2) забезпечують повний облік платників податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, правильність обчислення цих платежів і своєчасність їх надходження, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
3) контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також перевіряють вірогідність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів; <>
Таким чином, системно аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що забезпечення повного обліку платників податків, а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, - законодавцем безпосередньо віднесено до функцій органів податкової служби, для виконання яких, відповідач наділений певним переліком законодавчо врегульованих повноважень.
Так, відповідно до ст. 11 Закону №509-ХІІ державним податковим інспекціям по Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах надається, окрім іншого, право:
1) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, та у громадян перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, наявності посвідчень про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів) на її здійснення, а також одержувати від службових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у службових осіб і громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати службових осіб і громадян для дачі пояснень з питань обчислення і сплати податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
2) одержувати безплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, і громадян відомості, довідки про діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, та громадян, що перевіряються, про відкриті, закриті розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність або обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування;
2-1) одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій всіх форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та інших обов'язкових платежів, від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ - про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану - про громадян, які померли; <>
Суд зазначає, що відповідно до ст. 8 Закону України від 07.02.1991 року №698-ХІІ (в редакціях Закону, що були чинними на час подання позивачем заяви про припинення підприємницької діяльності, далі Закон № 698-ХІІ), скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;
несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);
неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської (фінансової) звітності згідно з законодавством.
Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, суд зазначає, що у разі перебування фізичної особи-підприємця на податковому обліку та неподання ним протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської (фінансової) звітності згідно з законодавством, скасування державної реєстрації такої особи здійснюється у судовому порядку.
Позивач зазначає, що в 1996-1997 році припинив підприємницьку діяльність, подавши відповідну заяву, згідно чинного в той період законодавства.
Відповідач, заперечуючи щодо задоволення вимоги про знятті позивача з податкового обліку, не надав жодного доказу того, що позивач звітував до органів державної податкової служби після 1997 року.
Також при розгляді даної вимоги суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19 щодо наявності у фізичних осіб обов'язку зі сплати ЄСВ з огляду на їх реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, де касаційний суд констатував наступне: «статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності».
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю та звітував до податкового органу, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання зняти ОСОБА_2 з податкового обліку як фізичну особу-підприємця є такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі №440/2747/19 (адміністративне провадження №К/9901/11409/21).
Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві, то суд вважає безпідставним посилання ГУ ДПС у Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020 по справі №280/2854/20, оскільки вказана постанова була скасована постановою Верховного Суду від 16.03.2021.
Інші доводи відповідача означених висновків суду не спростовують.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Разом з тим, суд зазначає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача зняти з обліку позивача як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є необґрунтованими, оскільки в силу вимог ст. 4 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками такого внеску є не лише фізичні особи - підприємці, а й інші особи, позивач в свою чергу не наводить докази щодо відсутності у нього статусу платника єдиного внеску не фізичної особи-підприємця. Відповідно, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача зняти позивача з податкового обліку як фізичну особу - підприємця.
В свою чергу реалізація такого зобов'язання матиме наслідком закрити інтегрованої картки платника - фізичної особи-підприємця - позивача, а тому вимога про зобов'язання відповідача закрити інтегровану картку платника - фізичної особи-підприємця позивача по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є тотожною вимозі про зняття позивача з податкового обліку як фізичну особу - підприємця.
Крім того, скасування існуючої суми автоматично нарахованої недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку - позивача матиме наслідком формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, а тому ці вимоги так само є тотожними.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору, а інші судові витрати ним до стягнення не заявлялись, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Волнової Юлії Михайлівни (вул. Якова Новицького, 11/60, м. Запоріжжя, 69005) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31120-54 від 12.03.2021 щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску у сумі 16757,84 грн.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматично нарахованої недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка станом на 31.01.2021 становила 16757,84 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій зняти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з податкового обліку, як фізичну особу-підприємця.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «26» серпня2022 року.
Суддя Р.В. Кисіль