26 серпня 2022 року Справа № 280/3642/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), у якій позивач просить суд:
1) визнати незаконним рішення відповідача № 083950010017 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30.05.2021;
2) зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до загального стажу та пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 04.03.1996 по 02.08.2002 та з 04.08.2003 по 31.08.2006 за професією слюсар-ремонтник цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу в Приватному акціонерному товаристві «Запоріжкокс» та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30.05.2021.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. “а” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки мав необхідний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та досягла пенсійного віку. Водночас, рішенням від 12.07.2021 № 083950010017 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Позивач вважає таку відмову протиправною, із посиланням на норми Закону України “Про пенсійне забезпечення”, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 20.06.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21.07.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. При цьому зазначає, що період з 04.08.2003 по 31.08.2006 позивачу було зараховано до пільгового стажу за Списком № 1, тому така вимога не може бути виконана. Стосовно періоду з 04.03.1996 по 02.08.2002, то в даний період не було враховано часовий проміжок роботи позивача з 19.07.2000 по 09.04.2001 у звязку з непроведенням атестації на підприємстві, а отже відсутністю підтвердження особливо шкідливих чи особливо тяжких умов праці на даному робочому місці. При цьому, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вважає безпідставними, оскільки судом визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону України “Про пенсійне забезпечення”, при цьому норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які визначають умови та порядок призначення пенсії на пільгових умовах, є чинними та неконституційними не визнавались. Звідси, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.07.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив призначити пенсію за віком на пільгових умовах.
Рішенням від 12.07.2021 № 083950010017 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, у звязку з відсутністю пільгового стажу. Підставою для відмови відповідачем вказано наступне: «Пенсійний вік, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 50 років. Вік заявника 51 р. 1. м. 6 дн. Необхідний страховий стаж, визначений абз. 4 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 23 роки 6 місяців. Страховий стаж особи становить 38 років 4 місяці 3 дні. Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 10 років. Пільговий стаж роботи заявника за Списком № 1 становить 8 років 9 місяців 7 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу та пільгового зараховано всі періоди. Станом на 05.07.2021 особа не працює. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 30.05.2022».
Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Так, статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
До внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII встановлювалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2148-VIII), Закон №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ у новій редакції викладено пункт 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ.
Водночас, Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII .
Проаналізувавши наведене рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що з 23 січня 2020 року (моменту прийняття цього рішення Конституційним Судом України) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Суд звертає увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
З огляду на наведене позивач досяг передбаченого п. «а» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку та має право на призначення пенсії за наявності необхідного страхового стажу та стажу роботи за передбачених Списками професій зі шкідливими умовами праці.
Згідно доводів відповідача позивач права на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не має, оскільки для підтвердження пільгового стажу лише на підставі трудової книжки існує певна вимога, згідно з якою якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, однак атестація робочого місця позивача не підтверджена, та за наявності уточнюючої довідки щодо умов праці.
Застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, врегульовано Порядком застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт і професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженогонаказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731.
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Списки №1 і №2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991, якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 застосовуються Списки №1 та №2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10; якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 застосовуються Списки №1 та №2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162.
За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637(далі - Порядок №637), зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць) та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).
Основна мета атестації, як слідує із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Як зазначалось вище, відповідно до пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Так, в наданій позивачем уточнюючій Довідці № 47 від 18.05.2021, виданої ПрАТ «Запоріжкокс» зазначаються накази про проведення атестації робочих місць на підприємстві, а саме під час роботи позивача на підприємстві було проведено атестації згідно наказу про результати атестації робочих місць № 243 від 19.07.1995 та наказу про результати атестації робочих місць № 68 від 10.04.2001.
Беручи до уваги саме вказані докази, орган пенсійного фонду врахував до пільгового стажу період роботи позивача з 04.04.2003 по 31.08.2006, період з 04.03.1996 по 18.07.2000 та період з 10.04.2001 по 02.08.2002, що підтверджується наданими до суду розрахунками страхового стажу.
При цьому не врахував період роботи з 19.07.2000 по 09.04.2001, покликаючись на відсутність підтвердження особливо шкідливих чи особливо тяжких умов праці на даному робочому місці та відсутність проведення атестації робочих місць підприємством.
З даного приводу, суд вважає за необхідне відмітити, що згідно записів у трудовій книжці позивача в період з 19.07.2000 по 09.04.2001 він перебував на посаді "слюсар-ремонтник цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу", і така посада (професія) передбачена Списком №1, затвердженого Постановою №162.
Назви професій, зазначені в трудовій книжці, наказах підприємств, довідках, можуть відрізнятися від назв, передбачених законодавчими актами України, при цьому таке зазначення не пливає на право позивача на зарахування спірних періодів якщо суть виконуваної роботи не змінюється і наявний однаковий вплив всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників цієї професії в процесі трудової діяльності.
Відтак, наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що покликання відповідача на відсутність підтвердження особливо шкідливих чи особливо тяжких умов праці на даному робочому місці та відсутність проведення атестації робочих місць підприємством, що й слугувало однією з підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах, є безпідставним.
Пенсійним органом не вказано на існування будь-яких інших об'єктивних та законних підстав для відмови позивачу у призначені пенсії та не доведено неможливості врахування до страхового стажу спірного періоду з 19.07.2000 по 09.04.2001.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимогу щодо зобов'язання відповідача призначити йому пенсію на пільгових умовах з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме 30.05.2021.
В той же час, на думку суду, передумовою для призначення пенсії є необхідність зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача на посаді слюсар-ремонтник цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу та у разі наявності 10 років такого стажу та дотримання решти умов на призначення такої пенсії.
З урахуванням того, що саме орган пенсійного фонду здійснює обрахунок страхового та пільгового стажу, суд зважаючи на вищенаведене в сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні періоду роботи на посаді слюсар-ремонтник цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу в період з 19.07.2000 по 09.04.2001 є протиправним.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, суд зазначає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є скасування рішення Головного управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області №083950010017 від 12.07.2021 як протиправного та зобов'язання зарахувати до стажу роботи за Списком №1 періодів роботи на посаді слюсар-ремонтник цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу в період з 19.07.2000 по 09.04.2001.
В решті позовних вимог суд приходить до висновку про їх передчасність та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 12.07.2021 №083950010017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), до пільгового страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за п. «а» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період його роботи з 19.07.2000 по 09.04.2001 року включно, слюсарем-ремонтником цеху уловлювання продуктів коксування та виробництво бензолу на ПрАТ «Запоріжкокс».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.08.2022.
Суддя А.В. Сіпака